Останнє оновлення: 19:37 середа, 22 травня
01.07.2004

1.07.2004 16:12
Ірина Шевченко

Куці враження від наїздів чернігівчанки на центральні вулиці інших міст...

Для нас, чернігівчан, існує дві столиці - Чернігів та Київ. Інше - то варіації на тему Враження перше. Дніпропетровськ Якщо взяти Чернігівський проспект Миру, розпороти трамвайними коліями центральну алею, а десь у районі готелю „Україна” притулити київський ЦУМ  без євроремонту, то вийде Дніпропетровськ. Він справляє враження міста з однією вулицею і суцільним ЦУМом. Цей проспект перетнути майже не можливо, не зважаючи на переходи. Водії тут не виховані. Щодо архітектурних вражень, то марні сподівання. Ні по-київськи ні по-чернігівськи. Хіба що  карикатура на „Фуршет” біля вокзалу. Оті самі враження справляє лише мороз підвищеного комфорту у приміщеннях залізничного вокзалу, майже за столичними цінами.

1.07.2004 15:43
Олег Головатенко

Краще жувати, ніж... говорити про зарплату!

або "Навіщо говорити про зарплату, коли варто говорити про революцію?!" Я поставив над собою нелюдський експеримент: відбув на містичному провінційному заводі у похмурих цехах 2 роки. Отримував з 2000-го по 2002-й рік гривень 300 як молодий спеціаліст після універу. Ті, що працювали 15 років, віддавши заводу всі “квіти власної сєлєзьонкі”, отримували набагато більше. Приблизно гривень 350. Отже, більше не витримав. Можливо, саме слабкі люди тікають, “шукаючи кращої долі”, а сильні ідуть “в пустелю”, в монастир, в повне заперечення чи ось на такі заводи. Бо саме звідти почнеться… … Я бачив їх і їхні очі. Хлопці на третій зміні грали в нарди і “забивали болт”: “дозволяли” протікання охолоджуючої рідини на прилади 1980-1986 рр. випуску, в електрошкафи потрапляла металева стружка, а з електронних плат, які ремонтувала наша лабораторія, час від часу “відлітали” з’єднувальні кабелі. Поки ремгрупа щось там з’ясовувала, можна було присвятити час “созерцанію божественних откровєній”… Ми їх не засуджували. Правда, лаяли про себе ненормативними словами тих “бєспрєдєльщіков”, які викусували конденсатори з плат і здавали їх за пристойні гроші…

1.07.2004 15:12
Владимир Сиротенко (Вербицкий)

БОГАЧ И ГРАФ И … ПОБРАТИМ ШЕВЧЕНКО (ПОБРАТИМ АНТИПОДОВ - ШЕВЧЕНКО И ЮЗЕФОВИЧА)

Где-то в начале-середине 60-х я работал в Черниговском Госстандарте. Мотался по области, проверяя пищевые предприятия. Вот с такой проверкой и попал на Линовицкий сахзавод. Командовали там мои институтские однокашники. Поселили они меня в приезжей в уютном флигельке при огромном двухэтажном доме с колоннами, принадлежавшем когда-то де Бальменам. Это было мое первое и единственное знакомство с Родиной любимчика бабушки Веры (Вербицкой-Вороной) графа-бунтаря Якова де Бальмена, удачника-неудачника в Любви, сентиментального писателя и художника-юмориста, побратима самого Шевченко. Еще в те времена я хотел написать о нем повесть. Да уж больно непонятным он выглядел в рассказах моих бабушек - несчастный бедный граф, в которого влюблялись первые красавицы Черниговщины и так не смогший жениться на любимых - всех их родители выдавали за других: то более богатых, то более родовитых, то просто более удачливых. Правда, знакомство с его родовой усадьбой, в пух, и прах разбивало те расказни о его бедности. Домина с колонами был ничем не хуже Лизогубовского в Седневе, а парк гектаров в 16 намного лучше Седневского, он пожалуй ничем не уступал знаменитому в те времена Тростянецкому дендропарку (Не ищите сегодня того Тростянецкого дендропарка. Был я там в этом году. Уничтожили его застройки "новоукраинцев" да свалки мусора в непроходимых чащах. Даже местные не знают о его существовании. Лишь старики отсылают туда, к больнице. Там когда-то был тот дендропарк, устроенный кн.Голициным. Красивый, знаменитый, нынче заброшенный, забытый).

1.07.2004 15:02
Владимир Сиротенко (Вербицкий)

ЗАБЫТЫЙ ПОБРАТИМ ШЕВЧЕНКО

Детство мое проходило в ежевечерних рассказах о Предках, о их ближайших друзьях, о друзьях Шевченко. Разными были эти предки и их друзья в рассказах моих бабушек, последних представительниц когда-то могущественных родов Белозерских -Вербицких-Антиохов - Голициных - Дорошенок - Кулешов - Марковичей - Рашевских. Увы, я не имею права считаться членом их Рода - Род передаётся по отцу. Мой отец -доктор исторических наук Василий Трофимович Сиротенко, учёный медиевист с мировым именем, тот самый майор красной Армии, который спас когда-то нынешнего Папу Римского от ссылки в Сибирь, дальше деда Афанасия, подрядчика-архитектора, погибшего на 108 году жизни при строительстве очередной церкви, никого не знает. Да и о своем деде Афанасии знает только то, что за свою долгую жизнь тот поставил больше сотни деревянных церквей по всей Украине, а когда погиб, то кассир и бухгалтер стянули все деньги, оставив его семью без копейки…

01.07.2004
Реклама на сайті SVOBODA.FM