Безкарність

Є такий древній принцип правосуддя: справа не в жорстокості покарання, а в його невідворотності. Тобто, максимальна кількість зла повинна бути покарана.

Для чого, звичайно, треба й максимально виявити винних. Але та безкарність, яку ми бачимо в нашому суспільстві, не може не турбувати. Бо породжує нове зло.

(Примітка редакції: УМВС в Чернігівській області спростовує подану інформаціюв публікації УМВС: Батуринські ворота не крали!)

У моєму районному містечку в передноворіччя, у ніч на 31 грудня, невідомі зловмисники скоїли дикунський вчинок. Прямо на центральній площі спиляли встановлену кілька днів тому новорічну ялинку. Вже прикрашену іграшками, з підключеною ілюмінацією.

Це була красуня 15-метрової висоти (десь з 5-поверховий будинок). Справжня, не зліплена з гілок. Її подарувала райцентру одна з місцевих організацій, на подвір`ї якої проводилося планове прорідження ялинової алеї. І ось вранці 31-го грудня ошелешені люди побачили цю ялинку поваленою на асфальт.

Звичайно, влада тут же направила людей, техніку, і невдовзі ялинка була встановлена на місце. Але обуренню людей не було меж. Такого ще не бачили. А головне, і це найгірше, ніхто з мешканців містечка не вірить, що зловмисники будуть знайдені, а якщо знайдені, то покарані. Та ще й не за звичною статтею дрібного хуліганства, а скажімо, за псування державного або громадського майна, що передбачає доволі суворе покарання.

І ось ця безкарність засмучує найбільше. Незалежно від картини злочину. А версій можна висувати доволі. Найперша – психічний розлад, особливо враховуючи, що в нашій країні понад мільйон психічно хворих. Правда, люди говорять, що це зроблено на п`яну голову, хоч тут же згадують і приказку, що п`яний і дурний – одне й те ж.

Бо хіба можна при здоровому глузді пиляти височезне дерево, яке може просто привалити, до якого вже підтягнуто електричний кабель для ілюмінації, що при пориві може вбити. А головне – робити це в самісінькому центрі містечка, бодай і вночі. Не кажучи вже про моральний бік, адже хами замахнулися на чи не найсвітліше свято року.

Але що тут про мораль, коли ось ще один факт з передноворіччя.

У гетьманській столиці Батурині, де вже завершено частину робіт по її відродженню, факт вандалізму стався в історичному серці міста, на Цитаделі. При в`їзді у щойно відновлену фортецю здійснено спробу викрасти дерев`яні фортечні ворота.

Крадіжка робилася вночі, із застосуванням автомашини і крана. Вона, на щастя, не вдалася, видно, щось завадило нальотчикам чи не так просто виявилося вирвати із землі частину укріплень. Але браму було добряче понівечено.

Цей факт обурює до глибини душі. Бо то вже не просто хуліганство чи псування майна. Це святотатство.

Ці історичні об`єкти відроджуються на місці спаленого московським військом гетьманського Батурина, 300-річчя трагедії якого ми щойно відзначили. Це поле крові, поле, всіяне кістками тисяч вбитих батурян. Тому це наруга над похованнями, і саме так можна було б кваліфікувати цей злочин. Якщо він буде розкритий. В чому великі сумніви.

Нагадаю, що по сьогодні не розкрито два злочини стосовно ще одного святого для всіх українців місця на Чернігівщині. Йдеться про плюндрування Меморіалу Героям Крут.

Влітку 2006-го глава держави відкрив цей Меморіал на місці історичного бою, а вже протягом кількох наступних місяців пам`ятні плити, по суті, теж надгріб`я¸ двічі били й заливали фарбою. На тому і все, й по сьогодні. Злочин без покарання.

Чи не забагато всього цього в нашій державі?

Притому, деякі ексцеси настільки нахабні, що, схоже, злочинець наче хизується своїм нахабством. При такому святотатстві у знаменитих точках держави, розбійництві на центральних майданах що говорити про громадський порядок у дворах і під`їздах, електричках? У призабутих долею і владою глухих хуторах і селах, де самотні бабусі іноді просто кинуті на поталу злочинності.

Масовість так званих дрібних злочинів – це іноді гірше, ніж так звані резонансні. Бо саме з безкарності «дріб`язку» починається далеко не дрібне.

А найсумніше, що громадяни, схоже, вже звикли до отакого «правозахисту» при міліції. Яка, кажуть, перевищує кількісно збройні сили, при силі-силенній інших правоохоронних структур.