Директор цегельного заводу побив працівника, бо той вимагав зарплату

Вивихи свідомості господарів життя в Україні... Можна розстріляти людину, якщо вона зайшла до чужого лісу. А що можна ще?

Наприклад, зацідити в обличчя підлеглому працівнику, коли той прийшов просити заборговані гроші. Історія, яку розповів кореспонденту «УМ» Сергій Шмана, головний енергетик ТОВ ВЮТ БУД (цегельний завод у райцентрі Ріпки), якраз про це.

Кулак, як останній аргумент

Наразі Сергій Шмана лікується в нев рологічному відділенні Чернігівської міської лікарні №3 із діагнозом «струс головного мозку». Потрапив до лікарні він після того, як його побив директор заводу Сергій Нехворовський. Сталося це ще 9 липня, коли Сергій Шмана, оформивши відпустку, приїхав на роботу, щоб отримати гроші, які заборгувало йому керівництво заводу.

«Я працюю на посаді головного енергетика заводу трохи більше року, — пояснює він. — У листопаді минулого року завод зупинився і простояв до квітня. Під час цього простою я їздив із Чернігова на роботу службовим автотранспортом, витрачаючи гроші на бензин, вартість якого, за домовленістю із попереднім керівником заводу, мені мали компенсувати. Усього приблизно три тисячі гривень. Крім офіційної заробітної плати, мені також обіцяли доплату в сумі теж понад три тисячі гривень. Того дня я приїхав на завод, щоб попросити директора розрахуватися зі мною. Бо мені перед відпусткою заплатили лише 130 гривень за травень. Коли Нехворовський почув про те, що підприємство винне мені гроші, почав кричати, що ні про які борги не знає, що йому такі робітники не потрібні. Ми довго сперечалися, а потім він ударив мене кулаком в обличчя. І закричав, що коли я ще хоч раз з’явлюся на заводі, мені ще й не те буде. На цьому наша розмова закінчилася, я поїхав до травмопункту, зафіксував побої, звідки мене направили до лікарні. Через тиждень до мене приїхав дільничний інспектор міліції і я написав заяву про побиття».

«Та він же п’яний був!»

У директора заводу зовсім інша версія сутички. Керівник погодився зустрітися з журналістом «УМ» й виявився доволі молодим чоловіком — років до тридцяти. За словами пана Нехворовського, він не задоволений роботою свого підлеглого, головного енергетика заводу Сергія Шмани:

«Завод не працював майже півроку. Адміністрація попросила написати заяви про звільнення, щоб зекономити на податках; більшість людей пішла на біржу. 14 квітня завод запустили. Він пропрацював до 1 червня. Люди на заводі не зовсім прості, «пофігістськи» ставляться до всього, — каже директор. — Що стосується Шмани, то він вимагав виплатити йому заборгованість із заробітної плати за період, коли завод не працював. При цьому, він виробництвом не займався, приїздив на завод, щоб посидіти в інтернеті».

Директор розповідає, що того дня, коли Шмана приїхав на завод за грошима, він у нього запитав, чим той займався під час простою заводу і чи виконав усі доручення. «Наскільки мені відомо, він на виробництво навіть не заходив, але у відповідь він почав хамити, — обурюється директор. — Я ніколи першим нікого не ображаю, але, коли людина переступає межу, доводиться вживати заходів... Проте, бійки між нами не було».

— Чи були обґрунтовані вимоги Шмани щодо заробітної плати?

— Заборгованості перед Шманою щодо виплати заробітної плати у підприємства немає.

— А як щодо компенсації коштів на бензин?

— Я чув, що у Шмани була домовленість із попереднім керівництвом про те, що йому компенсують кошти за бензин, він показував чеки на пальне. Але ця домовленість була не зі мною, а з попереднім керівником.

— Як ви поясните, чому Шмана написав заяву про те, що ви його побили?

— Я не знаю. Свідків того немає. Я хотів би додати, що є співробітники, які заявляють, що бачили його на території заводу в нетверезому стані, а одна дівчина із лабораторії написала доповідну, що Шмана її домагався.

Бив не бив — писати й не думай!

Як повідомив «УМ» начальник Ріпкинського райвідділу внутрішніх справ Олександр Крюков, заява про побиття від Сергія Шмани до райвідділу дійсно надійшла. У порушенні кримінальної справи за цим фактом поки що відмовлено. Але це рішення може бути переглянуте після того, як заявник вийде з лікарні — тоді спеціальна комісія дасть остаточний висновок, наскільки важкий розлад здоров’я він отримав.

На цьому можна було б поставити крапку. Адже у цьому випадку маємо слова проти слів, виробничий конфлікт у спотвореній формі, який, вірогідно, довго триватиме ще й у судах. Якби не одне «але». Бесіду з журналістом директор закінчив... завуальованими погрозами!

Виявилось, що він обізнаний навіть у сімейних справах автора. Знає, хто дружина власкора «УМ», де працює. Мовляв, керівництво твоєї дружини знайоме з моїм київським керівництвом, «вони навіть сьогодні зустрічалися», а це дуже впливові люди... Коротше: «Я не хотів би, щоб ця стаття з’являлась», — попередив директор.