Жарти по-литовськи. Армійська бувальщина

Історія ця трапилася наприкінці 1990 року в навчальному центрі «Печі» під Борисовом у Білорусії (в сусідній країни ця «учебка» така ж відома, як, скажімо, наша «Десна» в Україні).

В дивізіоні самохідної артилерії, у якому мені довелося служити перші півроку, було два сержанти-литовці: Валдіс Сруога і Тадас Лаціс. Строк їхньої служби добігав кінця, у грудні вони вже мали йти «на дембель».

Нагадаю, що то був за час. Радянський Союз ще тримався, але вже тріщав по усіх швах, прибалтійські республіки ось-ось мали першими відчахнутися від «єдиного і нєдєлімого», до ГКЧП залишалось менше року, а переважну більшість солдатів строкової служби в Радянській армії складали вихідці з республік Середньої Азії: узбеки, таджики, киргизи, туркмени.

Литовці були в навчальному центрі, як тоді казали, «на постоянкє», тобто, відбувши півроку курсантами і отримавши сержантські погони, вони не відправились у війська, а залишилися в Печах командувати солдатами молодших призовів. Служили добре, обоє стали старшими сержантами і заступниками командирів свої взводів. Почували себе як сир у маслі (або ні, скоріше як кіт біля сметани), підпорядковувалися лише офіцерам, користувалися незаперечним «уставним» авторитетом у своїх підлеглих-курсантів.

Та наприкінці служби чи то їм набридла армія, чи то просто захотілося витнути щось таке, про що потім довго згадували б у полку і навіть у дивізії…

Одного вечора, коли всі офіцери розійшлися по домівках, а в казармі був оголошений відбій, Сруога і Лаціс хильнули для хоробрості оковитої (роздобути її не було великою проблемою), відкрили «каптьорку» старшини дивізіону і перевдяглися в офіцерський одяг. А оскільки був зимовий період, то наділи ще й шинелі. Валдіс Сруога – капітанську, а Тадас Лаціс – майорську.

У своєму полку їх всі знали, і тому вони пішли у сусідній – до ракетників. Зайшли у першу казарму, відкрили перші ж двері. Днювальний, як і годиться, козирнув, а потім за уставом подав команду – «Черговий по дивізіону, на вихід!» Назустріч «офіцерам» вийшов черговий – сержант-півторагодок. «Майор» Лаціс, не чекаючи від нього будь-яких слів, відразу пішов у наступ:

- Бойова тривога! Напад біглих злочинців на збройний склад! Піднімай весь дивізіон! Швидко! Це наказ начальника штабу!

Сержант, спантеличений і переляканий, забувши про устав (подібні накази не можуть віддавати офіцери не своїх підрозділів), прожогом кинувся виконувати наказ. Через півхвилини 80 чоловік особового складу було піднято з ліжок і вони, нічого не розуміючи, змушені були протирати очі і нашвидку одягатися.

- Чекати наступних розпоряджень! – наказали «офіцери», і попрямували до іншої казарми.

Зайшовши в розташування наступного дивізіону ракетників, литовці побачили «неподобство» - днювальний замість того, щоб стояти біля тумбочки, сидів на стільці і читав газету. Нічого не говорячи, «майор» ударом з правої перевірив міцність грудної клітини бідного солдата, а «капітан» зі словами – «Так ось як ви службу несете…» - змусив чергового по дивізіону … віджиматися від долівки. Після чого було оголошено про «викрадення полкового прапора зі штабу полка» і віддано наказ піднімати за бойовою тривогою весь дивізіон. І - «чекати наступних розпоряджень».

У третій казармі Лаціс і Сруога оголосили про «терміновий початок непланових бойових навчань» і про необхідність шикування всього особового складу дивізіону рівно через дві хвилини і обов’язково у протигазах.

До четвертої казарми литовці не дійшли. Їх наздогнали чергові офіцери і сержанти штабу дивізії (сержанту третьої казарми видався підозрілим надто молодий вік «офіцерів» і їхня поведінка, і він зателефонував черговому по полку, а той – черговому по дивізії).

Розмова була короткою:

- Товариші офіцери, представтесь будь ласка!
- Майор Лаціс!
- Капітан Валдіс Сруога!
- З якої ви частини? І чому… чому ви п’яні?
- А ми з майбутньої армії незалежної Литви! А п’яні тому, що в радянській армії набридло бути завжди тверезими!

Подібне пояснення не задовольнило прибулих зі штабу дивізії і вони заарештували «офіцерів майбутньої армії Литви». Відбулися Валдіс Сруога і Тадас Лаціс відносно легко, отримавши по десять діб гауптвахти. А потім їх швиденько звільнили у запас. Але витівку двох друзів-литовців у Печах ще довго згадували…