Апеляція пожаліла Верхогляда

Апеляційний суд Чернігівської області 27 травня розглянув кримінальну справу щодо засудженого 20 грудня 2012 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області Верхогляда Сергія Миколайовича за ст.ст. 121 ч.1, 121 ч.2, 296 ч.4 Кримінального кодексу України за апеляцією Конотопського міськрайонного прокурора на м’якість покарання.

Повідомляє прес-служба апеляційного суду.

А також за апеляціями засудженого Верхогляда С.М. та його захисника Цимбала В.І. на безпідставність засудження і довготривале перебування під вартою без остаточного рішення у  справі.

Рішенням апеляційного суду підтверджено вирок суду першої інстанції щодо винуватості Верхогляда С.М. у вчиненні інкримінованих йому злочинів, вирок змінено лише в частині призначеного покарання – пом’якшено покарання з 10 до 8 років позбавлення волі, чим частково задоволені апеляції засудженого та його захисника. Апеляція прокурора залишена без задоволення.

Остаточно за сукупністю злочинів Верхогляду С.М. призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років 4 місяці.

Вирок вступив у законну силу, може бути оскаржений у касаційному порядку протягом 3 місяців.

Дана справа набула великого суспільного резонансу у зв’язку з тривалим (8 років) перебуванням Верхогляда С.М. під вартою, що є порушенням ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, яка проголошує, що кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий судовий розгляд протягом розумного строку.

Що ж до того, який за тривалістю розгляд можна вважати «розумним», то у  прецедентному праві на це запитання конкретних відповідей немає, бо стосовно кожної справи строк розгляду залежать від її конкретних обставин, зокрема від характеру провадження, інстанцій, поведінки сторін та органів влади.

Вирішення питання про те, чи перевищено розумний строк, чи ні,  у багатьох випадках залежить від уважного вивчення обставин і причин затримки, а не тільки від тривалості відповідного проміжку часу.

Однак беззаперечно, що держава відповідає за таку організацію судової системи, за якої вона могла б розглядати судові справи впродовж розумних строків. Про  це зазначає Європейський суд з прав людини, зокрема  у своєму  рішенні по справі «Міласі проти Італії». Держава не може виправдовувати затримки в судовому розгляді справ, посилаючись на процедурні чи інші недоліки судової системи. Водночас держава не відповідатиме за затримки, викликані тимчасовим нагромадженням справ у судах, якщо вона вжила достатньо швидких і ефективних заходів для виправлення ситуації («Міласі проти Італії»).