На спінінг спіймали 47-кілограмового сомика (фото)

Коли у вузькому рибальському колі, біля вогнища, після третьої стопки «профілактичної та протизастудної» хтось починає: «Попався мені якось сом. Чи не сом - а корова! », чомусь одразу ж пригадується фраза з Остапа Вишні:« Сома мені самому доводилося бачити такої величини, як комбайн, тільки трохи довше. Це, дорогі товариші, серйозно і без жодного перебільшення».

Однак треба визнати, що нинішні літо і осінь для рибалок Чернігівщини дійсно видалися надзвичайно «врожайними» на «цар-рибу». Деякі газети вже писали, як 23 серпня житель Корюківки Олександр Скрипка біля села Гориця Менського району зловив вусатого 46-кілограмового гіганта. І ось нове повідомлення: 21 вересня ніжинські рибалки-любителі біля Авдіївки Куликівського району (це, до речі, недалеко від Гориці) «зійшлися в рукопашній» зі схожим двометровим красенем, вагою 47 кіло.

Про подробиці тієї риболовлі нам повідав один з її учасників, 42-річний підприємець В'ячеслав Герасименко. А так як він має ще й неабияким талантом оповідача (під час служби в ВДВ навіть друкувався в «Червоній Зірці»), пропонуємо увазі читачів цю історію як є, прибравши лише найбільш емоційні вигуки.

- Кілька років тому у нас утворилася своя невелика компанія: я, Сергій Гриценко, з яким ми працюємо на підприємстві «Дизель-сервіс», а також Іван Вовкогон і Геннадій Долматов. Виїжджаємо на Десну зазвичай у вересні-жовтні, розбиваємо табір і тиждень-два рибалимо. Браконьєрством, відразу скажу, ніколи не займалися. Більш того, якщо знаходимо браконьєрські снасті, самі їх ріжемо. Адже сенс справжньої риболовлі не в наживі, а в тому, щоб зловити ось таку рибину по-спортивному, чесно. Це куди приємніше.

У той день Іван і Сергій були по справах в Ніжині, а ми з Геною залишилися в таборі. З ранку взяли човна, він подався на Десну - «на смик», блешню покидати, а я – недалечко на озеро, за щукою. Час від часу передзвонювалися, як, мовляв, у кого справи. А справи, треба визнати, не добре і не погано. Ні в нього, ні в мене взагалі нічого! Абсолютний нуль.

Коротше кажучи, десь опівдні я з озера перейшов на Десну, підплив до Гені. «Давай, - кажу, - змотувати вудочки. Тим більше, сьогодні свято велике, друга Пречиста, давай краще по чарці вип'ємо ». «Гаразд, - відповідає. - Тільки я останній раз «по обратці» спущуся трохи - і все ».

Загалом, тільки я до суші добрався, тільки човен носом у берег тикнулася, як раптом за спиною дикий крик: «Славку, пливи сюди!» Я обертаюся, дивлюся - Гена на своєму малесенькому одномісному човнику гумовому, на «Вітерці», мчить проти течії, як на моторці! Я здивувався. «Гена, - питаю, - що трапилося?» «Кабан! - Волає. - Викликав вчора на свою голову Кочубея, а він клюнув! »Ну, це Генка, казкар, напередодні в нічну темряву кричав:« Пересвіт викликає на бій Кочубея! »Ось, значить, і докричався. А сом, бачу, пре прямо в корчі!

У нас дві великі моторки зазвичай на приколі стоять, а на озерах ми гумовими обходимося. Я все кидаю, всі бебехи, гамузом увесь із човна - все в пісок, стрибаю в моторку, запускаю мотор, навіть не прогріваючи, - і до Гені. Прив'язав його човен до своєї і тримаю малий задній, хід. А у Гени шнур з котушки сходить, сходить, сходить. Там яма, я по ехолоту дивився. Сом взяв десь метрах на восьми і вже встиг піти в глибину на всі п'ятнадцять. І головне, продовжує курс чітко на корчі!

Слава богу, тут один місцевий рибалка підоспів. «Гриша, - кажу йому, - ставай перед корчами і веслами по воді лупи, щоб він зупинився хоч як-небудь. А то шнуру вже років шість: обірветься і - прости-прощай! »Давай Гриша по воді веслами чапати. Чапав, чапав… - і знаєте, пригальмував сом. Став і стоїть. Ну ми, природньо, стоїмо.

Проходить хвилин двадцять - ми всі стоїмо, як «Аврора» на вічній стоянці. Я тоді дзвоню Сергію Гриценко: «Серьога, - кажу, - у нас проблема! Чи то ми зловили сома, чи то він нас. Терміново вези двостволку, будемо розбиратися! »А він:« Та йдіть ви, не може бути! »Так і не повірив.

Десь через півгодини Гена перебрався в моторку, а маленький човен Гриша відвів на берег. Мені-то що, я сиджу, а Генка ж стоїть на напівзігнутих і спінінг тримає, який невідомо яку колоду час від часу на себе смикає. А там того спінінга, ви б бачили - сміх один ... Тільки Гена метр вибере, як сом три метри відвойовує. Типу змагання тракторів ХТЗ і Т-40. Я ввічливо запитую: «Гена, а що це в тебе коліна так тремтять?» - «Так тримаємо вже хвилин п'ятдесят! Краще б він відірвався! Може відрізати? Ну його до біса! »

Гриша з берега привіз термос, напоїв я Гену кавою. Разів чотири і покурити встигли. Чекаємо і чекаємо, коли сом вийде наверх. Нарешті начебто почав здаватися. Вже по трохи Гена підбирає, підбирає. А приблизно через годину десять з'явилися бульбашки біля човна, бульки такі хороші. Проходить ще хвилини дві-три - і з'явилася нашим очманілим поглядам мордіще, розміром з комп'ютерний монітор! А потім і весь сом сплив - якось боком, вздовж човна перевалюється. Я як на хвіст глянув - ой, мамочки! Чудовисько! Ну і давай ми швидше до берега ...

На берег ми сома тягли удвох у три заходи. Ледве-ледве на шість метрів витягли. Потім вже зрозуміли, що спіймався він, власне, випадково: Гена мормишку («вертоліт» для судака, № 14) смикав, а сом, зацікавившись, підплив на неї подивитися. Його за щелепу і зачепило. Ось такі дива трапляються.

До речі, Сергій Гриценко друзям не повірив по одній простій причині: незадовго до цього на Десні між Гориця і Боромики на гачок вже В'ячеславу попався ще один сом. І, судячи з того, як він майже годину тягав їх з Іваном Вовкогоном від одного берега до іншого, розмірами той сом був куди більше. Але тому гігантові вдалося піти. «І слава богу! - Говорить В'ячеслав. - Що б ми з ним робили? Він би нам і руки повідривав! Одне цікаво: там чисте місце, три метри глибини, жодного корча. Якого такого дива він там сидів? »

Олег Яновський, тижневик «ГАРТ» № 40