Полуничний рай…

З діда-прадіда у селі Кучинівка Щорського району люди вирощували полуниці. За стиглими червонобокими ягодами, які стали своєрідною візитівкою села, до Кучинівки приїжджають не лише з усієї області та столиці, а й з сусідніх Білорусі та Росії.

Щоправда цьогоріч нашим північним сусідам, мабуть, вже не вийде поласувати сіверською ягодою.

У Кучинівці тих, хто не вирощує полуниць, вважають поганими господарями, тому таких там немає: полуничним бізнесом займаються всі.

З самого ранку біля автобусної зупинки (саме це місце стало «ягідним базаром») велелюдно – полуниці продають як дорослі, так і діти.

Серед тих, хто заробляє на ягодах і сільський голова Кучинівки Валентина Карась:

- Кучинівка – це дійсно полуничний край. У кожному дворі вирощують полуниці. Щонайменше сотка. Є і такі господарі, у кого по десять і більше соток відведено на городі для ягід. Займаються цією справою споконвіку. Люди навчилися вирощувати багато сортів полуниць.

- Але «полуничний бізнес» – це титанічна рабська робота. Щоб отримати непоганий урожай, треба і днювати і ночувати на плантації. Якщо періодично не прополювати, то город заросте бур’яном. Тоді вже урожаю не варто чекати. Полуниця, як вередлива дівчина, дуже любить увагу і турботу. – розповідає пенсіонерка Галина Шевченко, яка свого часу вирощувала вдома понад двадцять соток полуниці. Зараз у Галини Іванівни дещо більше сотки ягід.

 Одна з головних проблем полуничної справи у Кучинівці – це збут ягід.

У кого немає транспорту, той виносить свій «товар» на трасу і там продає. Класична схема, якою користуються також грибники, рибаки і ті, хто видирає з лісу червонокнижні конвалії.

Щодо кучинівських полуничників, то буває одночасно продають ягоди 20-30 селян – по обидва боки дороги. І доходить до того, що полуницю віддають за копійки, аби лише якомога швидше продати.

Адже це не той товар, який можна приховати і реалізувати через тиждень-другий. За добу полуниця може «потекти». Кому вона тоді потрібна?!

Селяни вважають, що проблему збуту ягід можна вирішити. От тільки місцева влада чомусь не хоче взятися за цю справу.

Вихід – домовитися з яким-небудь заводом про співпрацю. Кучинівська полуниця – це тонни джемів, консервованих фруктів, соків тощо. Щоправда все це лише у мріях селян. Але мрії на те і існують, щоб здійснюватися.

А поки кучинівці продають полуницю хто де примудряється: на чернігівських базарах, на зупинці у селі, возять до столиці тощо. Без полуничного бізнесу Кучинівки бути просто не може.