Богослов: Україна є маргінальною для Папи Франциска

"Підтримка Ватиканом Росії є чимось на кшталт традиції. Якщо Папа Франциск і хотів би якось налагоджувати і підтримувати контакти у своїй дипломатії, то скоріше з великими державами. Україна для нього маргінальна", - каже в інтерв'ю LRT.lt професор Тадеуш Бартош, польський філософ і богослов, колишній домініканський священик.

 - Майже кожна заява Папи Франциска в контексті російської агресії в Україні піддається критиці. Нещодавно глава католицької Церкви знову опинився в новинах через свій виступ перед російською молоддю в Санкт-Петербурзі. Чи був цей виступ Папи свідомим?

- Ця промова була узгоджена з ватиканською дипломатією, Папа мав її на папірці, який згодом відклав і почав говорити від себе. І здається, що від себе він хотів підтримати тих молодих людей у Санкт-Петербурзі. Дати їм силу, надію.

І зараз цікаво подивитися, які слова він використовував, тому що це була великоросійська пропаганда, міф про велику Росію, посилання на освічених царів.

Від того висловлювання минув певний час, і що ми можемо резюмувати на відстані цього часу у підсумку? Перш за все, Папа Франциск має засвоєну мову розмов про "велику Росію". Якби мене запитали, що я можу сказати про цю країну, як виглядає міф про велику Росію, я б не знав, як вживати такі слова, я не озброєний ними. А він спонтанно їх використав. Тобто у нього це якось запрограмовано, що перша асоціація з Росією - велика цивілізація.

- Риторика Церкви, яка говорить про райдужну чуму, про гнилий Захід, збігається з наративом російської пропаганди, тобто є спільний знаменник.

- Саме так. І варто було б замислитися, хто був першим? Хто першим почав малювати Захід як щось жахливе, страшне. Якщо ми відійдемо назад, то маємо ту сумнозвісну формулу, яку часто повторював Іван Павло ІІ про цивілізацію смерті. Він є її автором, це було дещо в контексті абортів. Тим не менше, він жив у Римі і говорив про Захід як про цивілізацію смерті. Отже, маємо людину з комуністичного блоку, маємо антизахідну риторику комуністичної пропаганди про злий Захід і поляків, які в 1960-70-х роках хотіли поїхати на той Захід. Тож це польська перспектива.

Проф. Тадеуш Бартош / Fot. Facebook/Tadeusz Bartoś - autor

Бекграунд Бергольйо, з іншого боку, полягає в тому, що 1960-70-ті роки - це протистояння між Радянським Союзом і Сполученими Штатами, а також певний дуалізм - боротьба між світлом і темрявою. Південна Америка в цьому протистоянні - якщо спрощено - на боці Радянського Союзу, бо відчуває присутність американських дій у себе вдома як імперських. Коротше кажучи, там існує стійкий антиамериканізм. І це також контекст Папи Бергольйо, неприязнь до США.

З іншого боку, Бергольйо ніколи не був відкритим прихильником марксистських теорій визволення. Як єпископ, він не підтримував її, не виступав на її захист в той час, коли Іван Павло ІІ знищував її - відсторонював богословів, скорочував весь рух на захист найбідніших. Він стверджував, що це був комуністичний вплив. Коли Берґольйо став Папою, було припинено будь-яке переслідування богословів чи духовенства за їхні погляди чи висловлювання, яке було дуже інтенсивним за Івана Павла ІІ чи Бенедикта XVI. Сам Франциск, крім того, отримує користь від того, що може говорити суперечливі речі вільно, без особливих заборон.

- Повертаючись до зустрічі Франциска з молоддю в Санкт-Петербурзі. Папа досі не підтримав католиків в Україні, навіть онлайн.

 

- Дуже своєрідно, що він обрав саме петербурзьку молодь, а не українську. Він робить це постійно. З того, що говорять коментатори, Франциск хоче мати контакти з російською владою, з Патріархом Московським. В ідеалі, він хотів би поїхати на зустріч з Путіним. Його візит до Монголії також вже коментують, що там буде послання до Китаю і до росії. Що він хоче посилити контакти з цими країнами. Україна для нього маргінальна. Якщо він хоче якось налагоджувати і підтримувати контакти у своїй дипломатії, то скоріше з великими державами. Так це можна пояснити. Незрозуміло, чому Папа ідеалізує росію? Адже він знає, що там є злочини і це не є добре, але весь час підтримує цей міф про якусь ідеальну, чисту, духовну Росію.

Патріарх Московський Кирило і Володимир Путін / Fot. AP

Згідно з цією фантазією, Захід - це світ споживання, матеріалізму, де немає духу. Хочеш шукати щось духовне - їдь до Москви, їдь до Санкт-Петербурга. Такого роду міфологія виявляється ефективно підтримуваною у свідомості людей, в тому числі і в папській свідомості. Так само і на Заході є свої міфи: хочеш духовності - їдь в ашрам в Індії чи десь в буддійський центр в Каліфорнії. Це такі шаблони мислення.

Найгірше те, що ви не бачите досягнень цього "зламаного Заходу". Не бачимо цієї демократичної спадщини - прав людини, з одного боку, але передусім рівності перед законом. Що слабші і менші мають хоча б теоретичне право захищати себе в суді, а це і є західний світ, світ права. Натомість Росія - це держава мордобою, хабарництва, олігархії. Це те, чого не хочуть бачити ті, хто живе міфом про велику Росію. Складається враження, що питання прав людини і захисту особистості взагалі не є елементом, до якого Ватикан чутливий. Якщо ви подивитеся на заяви Франциска, то я не думаю, що у нього є якісь позитивні висловлювання про західний світ.

- В одному з інтерв'ю Ви сказали, що підтримка Ватиканом Росії є певною традицією, це стосується і поділу Польщі. Чи не могли б Ви детальніше про це розповісти?

- У 1792 році Пій VI подякував Катерині ІІ, назвав її героїнею, похвалив Перший поділ Польщі. Пізніше він також похвалив Тарговицю, тобто змову польських магнатів, підтриману Катериною ІІ, проти реформ Чотирирічного сейму. Найбільш вражаючим є те, що один Папа засудив Листопадове повстання (Папа Григорій XVI у своїй енцикліці засудив Листопадове повстання як злісний акт непокори і бунту проти законної влади російського царя - прим. ред.).

- У чому ж причина такого ставлення?

- Це можна пояснити в ключі побудови політичних альянсів. З часів Середньовіччя існувало політичне суперництво між Римською чи Німецькою імперією та Папським престолом. Католицизм впродовж усієї своєї історії функціонував як держава, тому боровся за політичний вплив, залежність від інших держав, створення альянсів тощо. Хочеш впливати на світ - береш участь у грі великих. Сьогодні це стосується і Росії. Ватикан все ще хоче брати участь у цих іграх, хоча зараз він є лише маленькою державою, як Ліхтенштейн чи Монако.

- Ви кілька разів згадували Івана Павла ІІ. Якою була б його позиція щодо Росії як поляка, антикомуніста?

 

- Це зовсім інший досвід. Польський Папа ніколи б не приховував свого засудження російського вторгнення. Просто ця війна відбувається надто близько до польських міст. Крім того, давайте погодимося, що Папа Іван Павло ІІ був проти американського вторгнення в Ірак. Він говорив про це відкрито. А Захід проголошував правильність цієї війни, бо вона мала принести демократію.

Іван Павло ІІ / Fot. AP

Крім того, Іван Павло ІІ був зовсім іншою людиною. Він пережив Другу світову війну. Неможливо уявити, що він міг би мовчати перед обличчям того, що відбувається зараз в Україні, як Папа Франциск, який дійсно з далекої країни.

- Яку роль сьогодні відіграє Ватикан як столиця Католицької Церкви? Чи має він якусь роль у 21 столітті?

- Він хоче мати значну роль, в тому числі і політичну, як ми можемо дуже чітко бачити на прикладі Папи Франциска. Іван Павло ІІ - це Папа ще епохи Радянського Союзу, Польщі, яка перебувала в лабетах Варшавського договору. І він теж брав участь у грі великих. Він був переговірником, ініціатором, посередником. Він відіграв величезну роль, але не можна сказати, що саме він спричинився до падіння комунізму, як цього хоче така спрощена міфологія. Він був однозначно антикомуністом.

Є ще один аспект глобальних амбіцій Ватикану. Вони випливають з того, що у світі мільярд католиків. У деяких країнах це дуже сильна присутність, наприклад, у Польщі. Державна влада склеюється з церковною, щоб завоювати електорат. І така ситуація є також у Південній Америці, в Африці. Це також визначає позицію глобального гравця.

 

Як правило, католицька Церква хоче впливати на перебіг подій у світі. Папи пишуть енцикліки на соціальні теми, вони думають, що їм є що сказати з цього приводу. Теми, якими займалися Папи, нескінченні. У Івана Павла ІІ була улюблена тема: людська сексуальність, він був, можна сказати, експертом з питань подружнього сексу. Тож Ватикан ніколи не приховував свого бажання впливати на світ, впливати на рішення політиків, впливати на те, як люди живуть своїм життям. Це глобальні амбіції. Сама Церква називає це місією євангелізації.