Чернігів – Синайський півострів – Єрусалим: Подорож поза простором і часом. ФОТО

Мушу наперед попередити уважного читача, що машину часу давно винайдено.

Варто лише подолати безліч спокус, небайдужість «доброзичливців», позичити трохи грошей та вирушити до місць, де оживає Біблія.

Там, де Господь «погрався у пісочниці»

Вирішуємо з дружиною останні виробничо-побутові питання, долаємо розставлені «володарем світу цього» перешкоди і рушаємо до Борисполя.

2 години в аеропорту, майже 4 години у повітрі, і ми на Синайському півострові у єгипетській прикордонній зоні містечка Таба.

Скрізь привітні втомлені обличчя місцевих. Добрий здоровань у чорному військовому однострої посміхається у всі вуса і повертає паспорт. Далі – привітання місцевого гіда українською, «колючка» прикордонного аеропорту на висоті 1300 метрів гірського плато, кілька блок-постів, майже година блукання нашого автобусу гірським серпантином, і ми – на березі Акабської затоки.

У моєму FM-приймачі чути вечірню проповідь мулли з того берега, де розташувалися, залиті вечірніми вогнями, Йорданія і Саудівська Аравія. За мною залишилися гори незвичайних червоно-сірих кольорів. Немов містичні велетні-терикони, вони нависають над готелем. У поєднанні з незайманим берегом Червоного моря та відсутністю «досягнень» цивілізації складається враження, ніби сам Господь тут нещодавно «погрався у пісочниці».

Бедуїнський світ: Хто – друг, хто – ворог.
І... українська пісня у пустелі

Не так давно тут була війна за півострів. І навіть арабський музичний канал у готелі покаже Вам відеокліп з використанням військової хроніки. Тепер тут багато задоволених туристів, гори смачної здорової їжі з різноманітними спеціями та приправами, і дуже-дуже смачна випічка. Навіть повітря має своєрідний аромат! Яскравий підводний світ вартий окремої розповіді.

Але бере гору журналістська цікавість до місцевих жителів пустелі, в очах яких, за словами моєї дружини, сконцентрована вся задума Сходу.

Отже, нехтуючи правилами безпеки і суворою забороною полишати територію готелю, відвідуємо родину вдячного хлопця-бедуїна на ім’я Хамед, у якого купили кілька дрібничок.

Подолавши чималу відстань порожнім берегом моря, бачимо отару овець і кіз біля нового будівництва. Працюють поодинокі чоловіки, а маленькі дівчата і дорослі жінки з великої мусульманської родини розташувалися у затінку. Нас радо зустрічають і пригощають дуже смачним терпким солодким чаєм із задимленої бляшанки. Дружину одягають за місцевим звичаєм і наносять місцеву «косметику» - звичайну сажу маленькою пальмовою гілочкою.

На знак вдячності довелося співати, не зовсім вдало пояснивши при цьому суть нашого вчинку, тобто подарунку.

Уявіть собі таку картину: безлюдний берег моря у єгипетській пустелі, де з одинокої новобудови дуетом гучно лунає «Ніч яка місячна...».

Ошелешені таким незвичним подарунком, дівчата задоволено посміхаються.

Робимо фото на пам’ять. Простий побут і цінності не зіпсованих цивілізацією людей справляють сильне враження.

Погостювавши, розмовляємо дорогою назад про геополітику. Хамед показує в бік Саудівської Аравії і Йорданії, називаючи їх друзями. Потім робить характерний жест біля горла і показує в бік ізраїльського Ейлату, пояснюючи нам, що в тих краях вбивають маленьких арабських дітей. Отакий от гіркий присмак захоплюючого знайомства.

Кажемо «шукрам» («дякую» - араб.) і просимо Хамеда намалювати це слово арабською на піску. Але дізнаємося, що Хамед неписьменний і знає деякі слова з англійської від своєї 5-річної сестрички. На прощання пишемо на піску «Дякуємо!» українською.

Ніколи не жартуйте з ізраїльськими прикордонниками!
Ваше почуття гумору можуть не оцінити

Ось він – подарунок долі – омріяна подорож до Єрусалиму! Пізно ввечері наш автобус рушає до ізраїльського кордону.

За вечерею думаю про вічне: згадую вірші про Єрусалим, про хрестові походи, місця із Святого письма... Душа наповнюється і переливається через край. Настрій піднесений. Пару годин сну, півгодини в автобусі і ось він – пункт перетину єгипетсько-ізраїльського кордону, який тут переходять виключно пішки.

Майже на нейтральній смузі праворуч біля моря - розкішний готель «HILTON», ліворуч – скеля з мілітаризованими спорудами під великими єгипетським і ізраїльським прапорами. Єгипетські прикордонники посміхаються і проводжають приємними посмішками, ізраїльські прискіпливо вдивляються в очі.

На запитання про наявність зброї необережно-жартома відповідаємо, що «залишили вдома». Після чого нас доглядають особливо ретельно: доводиться зняти картуза (у паспорті я більше схожий на шахіда, ніж на себе), вивернути рюкзак і кишені. Вміст кишень аналізують на наявність чи то наркотиків, чи вибухівки.

Не знайшовши нічого підозрілого, прикордонники випускають нас на ізраїльську територію.

Дорогою до Вічного міста і назад ми двічі зупинимося біля Мертвого моря, випробувавши його на власній шкірі у прямому смислі. 320 грамів особливого складу солі на літр води – це Вам не жарти!

Під Стіною плачу ми побачимо хлопців і дівчат з автоматами «Галіл» та втомлених військових у запиленому легковику на прикордонному КПП, які зовсім по-нашому задумливо і неспішно гризуть насіння і таким чином заспокоюються.

Далі буде...

Чернігів-Таба-Єрусалим
Спеціально для «Сіверщини» і «Високого Валу»
Олег ГОЛОВАТЕНКО

Збільшити

Збільшити

Бедуїн Хамед і його друг Каміль

Збільшити

Захід Сонця за Синайські гори

Збільшити

Збільшити

На тому березі - вогні Йорданії і Саудівської Аравії

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Дружна бедуїнсько-українська родина

Збільшити

Українка стає дівчиною Сходу

Збільшити

Дружна бедуїнсько-українська родина

Збільшити

Українка стає дівчиною Сходу

Збільшити

Дорога на Єрусалим. Схід Сонця над пустелею