Мауглі у центрі Мени

Працівники центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді урізноманітнили дозвілля пацієнтів дитячого відділення центральної райлікарні ще півроку тому, обладнавши ігрову кімнату.

А до Дня захисту дітей, що пройшов цього року під девізом «Здорова дитина – міцна держава», магазин «Лагрос» передав малятам DVD-програвач. Молодіжний центр доповнив подарунок телевізором та дисками з мультиками.

А ще молодіжний центр вдячний усім небайдужим людям за допомогу хворим двійнятам та їх мамі. Здоров’я вам!

Дворічну Маринку батьки забули на возі

Кожна доросла людина (може, за зовсім незначними винятками) на запитання: «Що для Вас є найважливішим і найдорожчим у житті?», скаже: «Мої діти, їх здоров’я і добробут».

Але ці маленькі створіння іноді потребують захисту від нас, дорослих. Більше того, захисту від найрідніших їм дорослих – власних батьків, які жорстоко ображають їх, нехтуючи не лише законами, що стоять на захисті інтересів дітей, але й мораллю.

Тому в нашій країні існують дитячі будинки та інтернати, переповнені дітьми, котрі насправді мають маму і тата, від яких держава в якийсь момент була змушена захищати своїх маленьких громадян.

«Нецікаві» діти

У мальовничому придеснянському селі жили-були мама, тато і дві маленькі донечки. Щасливою могла б бути родина. Але... Вперше розмірене життя сім’ї похитнуло позбавлення волі тата.

Звільнившись таким чином від обов’язків дружини, мама автоматично звільнила себе і від обов’язків матері. Діти цікавили її все менше і менше. А от інтерес до випивки і чужих чоловіків, натомість, зростав невпинно.

До дитячого відділення центральної райлікарні потрапили сестрички в дуже занедбаному стані: застуда, воші, короста. Нині діти в дитячому будинку. Ні мама, ні тато, який вже відбув покарання і повернувся додому, дівчатками не цікавляться.

Забули про доньку

Батьки дворічної Маринки вирішили з’їздити конем на храм у сусіднє село. Маринка, звісно, поїхала з ними... Було вже темно, коли втомлена конячка притягла додому воза з добряче захмелілими господарями та їх маленькою донькою. Мама і тато так-сяк добралися до ліжка, а про дитину забули.

І залишилася зморена за день дівчинка ночувати на возі під зоряним небом. Добре, що влітку. Мабуть, все минулося б, якби не проїжджала мимо машина і не налякала коня. Наполохана тварина стрімголов понеслася за село, до яру, звісно, разом із возом, на якому спала дитина.

Недобре передчуття підштовхнуло бабусю вночі до дитячого ліжечка. Не побачивши на ньому Маринки, старенька кинулася на подвір’я. Коня також не було. Ледве дочекалася першого промінчика сонця і кинулася селом у пошуках онуки.

На щастя, Маринка залишилась живою. А от горе-батьки втратили право називатися  татом і мамою. Надалі влаштуванням долі дівчинки стала займатись держава.

«Мама спить удома»

Нікого не дивувала зграя бродячих собак у центрі міста, але в той день увагу перехожих привернув маленький «Мауглі», який радісно бігав і бавився з собачками прямо на проїжджій частині. Звідки взялась ця дитина в брудній розстібнутій зимовій куртці (а було літо), вдягненій прямо на голеньке брудне тільце, у розірваних кросівках?

При будь-якій спробі працівників центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді наблизитися хлопчик тікав. Дитину необхідно було затримати, інакше вона могла потрапити під колеса авто. І коли це вдалося, соціальним працівникам знадобилося чимало зусиль, щоб розговорити хлопчика, помити, перевдягнути, нагодувати і з’ясувати, хто його батьки і де вони зараз.

З’ясували – «тато їздить на машині», а «мама спить удома». Обом ніколи... А щоб відводити сина до дитячого садка, потрібно рано вставати, у щось дитину вдягати, мити її. Занадто великі клопоти...

Кількість таких сімей останнім часом, на жаль, не зменшується, а навпаки... Що за обставини, які біди, стихії, катаклізми порвали в душах людей ту жилку, зруйнували ті почуття, які, власне, і роблять людину людиною? Що примушує нехтувати найдорожчим, перестати відчувати гордість і радість, дивлячись в яскраві, усміхнені очі маленької людини, яка так схожа на вас, бачити в цих оченятах своє відображення і бути щасливим від усвідомлення, що це життя не даремне?

У Менському районі створені і успішно функціонують вісім прийомних сімей, в яких виховуються дев’ять прийомних дітей. По області таких сімей – більше 80, і два дитячі будинки сімейного типу. Людські пересуди про те, що прийомна дитина береться в родину з корисливих міркувань, не мають під собою ніякого ґрунту.

За даними ОЦСССДМ, 75% прийомних батьків – люди працюючі, 5% – пенсіонери, всі достатньо забезпечені. Середній вік прийомних батьків – 40 років, 30% мають вищу освіту, 47% – середню спеціальну. Це дає всі підстави вважати, що дане рішення приймається обдумано і виважено. У 49% прийомних батьків є власні діти, 34% їх не мають, 11% мають дітей під опікою, 6% усиновили дитину.

Хочеться знову і знову дякувати і щиро захоплюватися благородними і добрими серцями людей, що зігрівають маленькі душі, сіючи в них зерна добра і вічних людських цінностей. Саме такі, як вони, і є творцями нашого з вами світлого майбутнього.

Наталія КАРПЕНКО,
соціальний працівник
Фото архіву МРЦСССДМ