Іронічний, екстравагантний, європейський: Художник Євгеній Кріп

Він не вживає стереотипів і клішованих фраз. І завжди іронізує з журналістів, коли вони питають «Що вас надихає на ваші роботи?» чи «Які у вас творчі плани?».

«Якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи йому, які у тебе плани», - відповідає він. Я маю на увазі Євгена Кріпа. Авангардового художника з європейською освітою, зовнішнім виглядом і світоглядом.

Вчора відкрилась виставка його картин, які він малював останні 20 років. Вона зібрала небувалу для Чернігова кількість шанувальників (принаймні я не бачила, щоб до когось приходило більше людей).

На відкритті виставки він звернувся до публіки з такими словами: «Вчора я почув як розпустили Верховну Раду. Я всю ніч проплакав, бо думав: ну як же це я відкрию виставку і що з нами всіма буде? Ну, бачу нічого. Все спокійно.

Знаєте, коли у мене завжди беруть журналісти інтерв’ю, задають таке тривіальне питання: «А коли ви в перший раз відчули, що будете художником?». То такого ж типу питання, як «А коли ви відчули, що стаєте батьком?».

Як казав Жванецький: «Одно неосторожное движение, и ты – отец». Отак от в дитинстві ми всі малювали каракулі. Малюєш, малюєш їх безсистемно, а потім раз - один необережний рух – і ніби щось вийшло. І в цей момент стаєш художником».

Очевидно, Євген Кріп – забобонна людина. Про плани він говорить: «Всі розмови про них закінчуються зривом планів. Про плани треба мовчати. В тому числі і дітей плануючи. Бо творчість – то інтуїтивний, підсвідомий процес. Можуть бути будь-які плани, продумане все до дрібниць, і тим не менше кожен художник, починаючи роботу, не знає, як її закінчить. Навіть до того, що перевертає все догори ногами і починає спочатку».

Ось що він ще розказав журналістам:

- Перш за все – це особистісна свобода бо якщо людина вільна, у неї буде і вільна творчість.

- Коли ви почали професійно займатися творчістю?

- Малювати я почав у дитинстві. І я закінчив львівську академію у 1971 році, з того часу я працюю як професіонал. Приїхав зі Львова в Чернігів і вже 37 років живу. І дуже важко в Чернігові живеться таким художникам. Бо інколи таке враження, що весь час ідеш проти течії і відчуваєш себе білою вороною.

- Тобто, в Чернігові люблять більш традиційне мистецтво, і люди, які творять щось авангардне, є не зовсім визнаними?

- В основному так, бо коли я приїхав і виставив свою першу роботу, то перше, що мені сказали чернігівські художники: «У нас так не пишут». Інша орієнтація, все-таки я вчився у вузі, де була орієнтація європейська, і викладачі старої школи, ще школи Парижа, Варшави, Мюнхена, і вони нам давали більший спектр, захват…

- І тим не менше, сьогодні до вас прийшло дуже багато людей.

- Велика публіка? Інколи то можна дуже хитро організувати. Зараз все можна – отакі каталоги видавати, власні твори. Все вирішують гроші у наш час.

- Ні, я людина, яка любить бути в майстерні, люблю самотність. Творчість – то є глибоко інтимна річ – художня творчість, вона не любить такого шоу. Зрештою, я не Михайло Поплавський і не Вєрка Сердючка.

- Десь в районі Болдиної гори та Еллінської церкви. Я Вал не дуже люблю, а от Болдіна гора – там поетичне дуже місце.

Мольберт для нього – то гільйотина. А його абстракції може зрозуміти той, хто хоч трошки орієнтується в сучасному мистецтві (у Європі таке мистецтво живе вже мінімум 80 років). Цікаво, чи багато таких людей у Чернігові?