Казка зимового лісу. ФОТОрелаксація

Сонечко зійде на небі, не встигне пригріти Землю, як час сідати. Всі птахи та звірі в темряві сидять, поховалися, холоднеча. А ночі такі довгі та темні.

Тиждень до Нового Року залишився, настала найдовша ніч. Кінця їй немає. Вже й півні пісні проспівали, та ніч іде, не закінчується ніяк.

Не виходить сонечко на небо, не гріє землю й те що на ній живе. Злякалися птахи та звірі, що сонечко забуло про них, що не вийде до них, не зігріє. Змерзнемо, загинемо! Заплакали всі.

Зібрались на лісову раду, стали думати, як Сонечко повернути. Думали-думали та вирішили, що слід Сонечко за вушко на небо витягти. Ось тоді і день прийде.

- А хто ж тягти буде?

- Я потягнуї - сказав Тетерев. Я найсильніший, Я найхоробріший. Витягну Сонечко.

- Я теж потягну! - сказав Шишкар, я тут най-най... А хвалитись немає чим.

Всі разом закричали:

- Куди тобі маленькому та зелененькому! Краще сиди на місці.

Грудень:

- За білим полем, за темним лісом лежало Сонечко на хмарах, хмарами оповите.

Першим прилетів Тетерев:

- Гей, вставай сам, ато гірше буде; одним крилом заб'ю, однією ласою позатовчу. Сонечко сказало:

- Спробуй!

Підскочив Тетерев, ухопив Сонечко за вушко і ну тягти. Та не виходить нічого. Вушко в Сонечка гаряче, пече хвалькуватого птаха, опікло.

Впустив Тетерев вушко і сказав:

- Не вставатимеш - то і не треба. Я в снігу сховаюсь, не замерзну.

Дятел полетів до Сонечка після невдахи.

- Вставай! Гірше буде, як лежатимеш. Я на хвіст обіпрусь, носом розмахнусь та проколю тебе! Сонечко знову сказало: «Спробуй!»

Спекло Сонечко Дятлові голову, випустив він гаряче вушко і сказав:

- Я собі дупло знайду та до ладу приведу, перезимую. Останнім прилетів Шишкар:

- Можеш мене, Сонечко, не лякати, я й сам боюсь. У мене діти малі, їм світла треба, тепла. Я повинен тебе витягти. І знову Сонечко «спробуй» сказало.

Поцупив Сонечко Шишкар за вушко, що палає мов жар, спалахнули в Шишкаря пір'їни на грудях та крильцях, та не випускає птах Сонечкове вушко і потихеньку стало воно підніматись вгору. Закінчилась найдовша ніч, почався день, світлий та теплий. Гарео так стало всім живим.

Пройшли роки, та Сонечко завжди перед Новим роком не хоче вставати, але, як тільки згадає, що птахи його за вуха скубли та піднімали, піднімається на небо.

А птахи так і залишились: з червоними барвами Тетерев, в червовій шапці Дятел, а старий Шишкар наче в червоному жупані.