Куди подітись після інтернату?

На Чернігівщині зростає кількість батьків, які мають слабкі адаптивні можливості, втрачають ціннісні орієнтири через пиятику.

Відтак інтернатні заклади не мають проблем з поповненням. Нині там виховується 2575 дітей. Причому сиротами з них є лише близько 21 відсотка.

Головний контингент інтернатів — діти, позбавлені батьківського піклування.

— Перебування дитини в державній установі, в ізоляції від родини, а тим більше — від суспільства, не сприяє процесу соціальної адаптації у період переходу від умов життя в навчально-виховному закладі до самостійного життя, — каже заступник директора обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Ніна Кононенко. — І як наслідок — нездатність створити власну благополучну сім’ю. Народжені діти відповідно невдовзі потрапляють до інтернату.

Обласним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді проведено моніторинг серед випускників інтернатних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, 2008 року випуску.

Аналіз даних показав: із 206 осіб 62 відсотки не мали постійного місця реєстрації, у 86 відсотків не було власного житла, лише одна особа перебувала на квартирному обліку.

Зрозуміло, поки що нічого страшного у цій статистиці немає. Діти з благополучних родин теж, виїхавши з села на навчання у Київ та Чернігів, не мають ніяких гарантованих перспектив щодо отримання житла. Хоча у них є надія на подальшу підтримку родини. У випускників же інтернатів здебільшого її немає. Вони мають розраховувати на власні сили.

Зазначимо, що вони не залишаються одразу за межами інтернату без соціального супроводу. У Чернігівській області є вже певний напрацьований досвід у цьому напрямі.

— Насамперед ми в інтернатах виявляємо інтереси дітей-випускників, обговорюємо з ними перспективи вибору професії, — зазначає заступник начальника обласного управління освіти і науки Марія Кальпета. — Тому вони не опиняються на вулиці. Завдяки укладеним угодам між школами-інтернатами та професійно-технічними навчальними закладами у 2008—2009 навчальному році у ПТУ навчається 59 вихованців інтернатних закладів. До речі, зростає кількість тих, хто після закінчення школи-інтернату вступає до вузу. Якщо у 2004 році таких було на область лише 3, у наступних роках — по 7-11, а торік – 22. Сироти отримують стипендії, усі поселені у гуртожитки навчальних закладів. Додам до цього, що керівники ПТУ дбають про наступне працевлаштування їх на підприємствах з гуртожитками.

Далі для багатьох колишніх підопічних інтернатів настає складний період самовизначення. Не всі з них після років опікування, соціального супроводу можуть знайти свою нішу в житті, самостійно забезпечити себе.

Саме для такої категорії «інтернатівців» 1 січня 2008 року в Ніжині відкрито соціальний гуртожиток. У ньому за направленнями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді влаштовано 15 осіб.

Чимало випускниць інтернатних закладів мають можливість перебути критичний період у обласному соціальному центрі матері і дитини. Їм допомагають купити за виділені на маля кошти житло у селах. Таким чином, вони мають можливість вийти зі складної ситуації. Ці інституції дають молодим людям шанс не залишитися на узбіччі життя.

Буває, ясна річ, різне. Але як свідчать реалії останнього часу, вищезгадані заходи в кілька разів зменшили відсоток тих, хто після інтернату одразу потрапляє у виправні заклади.

Картина з життя

... Марина після інтернату, навчаючись в інституті, загуляла, не ходила на пари. Легке життя закінчилося, коли відрахували з вузу і перестали виплачувати стипендію (понад 1000 гривень. – Авт.). На додачу ще й завагітніла. Вирішила залишити у пологовому будинку дитину. Але її переконали не робити цього і дали місце в обласному соціальному центрі матері і дитини.

Співробітники центру знайшли батька, який служив на той час в армії. Командування військової частини надало йому відпустку, і невдовзі він прибув у Чернігів, щоб одружитися. Нині молода родина винаймає квартиру, виховує сина.