Чудотворна ікона — символ миру й любові

Якби ми жили життям безтілесних, ми та наші почуття не потребували б нічого зовнішнього. Але душа і плоть людини між собою нерозривно пов’язані, і тому природно, що почуття знаходять прояв зовні.

Людина любить — і їй потрібно бачити джерело любові. В розлуці вона прагне вдивлятися в його риси на зображенні, яке ніби оживлює силою своєї прихильності та уяви. Ось ця властивість — підноситися думками й серцем до коханих, вдивляючись у їх зображення, й дала привід для виникнення й шанування ікон.

Таку думку висловив Євген Поселянин у своїй книзі «Богоматір». У своїх працях духовний письменник, який прийняв смерть за віру в роки гоніння на православну церкву, намагався показати нетлінну красу подвигу святих. У цій книзі, до речі, найкращій роботі, мученик зазначав, що турбота Матері Божої про рід людський обрала ікони як засіб постійного і близького спілкування з людьми. А люди  у свою чергу, в іконах відобразили Пречисту Діву в різні хвилини духовного її життя. Дива, пов’язані з ними — не тільки знак у долі конкретної людини, але й свідчення незримої присутності серед нас. Такі духовні скарби, якими є чудотворні ікони, пов’язані з ім’ям нашого міста, мають особливий сенс. Про одну із трьох — ікону Єлецьку ми розповіли минулого разу. А ще місту пощастило з двома іншими чудотворними іконами.

Ікона Іллінська Чернігівська

У 1662 році в Чернігові відбулася знаменна подія: чимало мешканців міста стали свідками того, що впродовж 8—ми квітневих днів Іллінська ікона Богоматері плакала. З образом, написаним монахом Генадієм Дубенським, це сталося на 4—му році її існування, в роки правління архієпископа Лазаря Барановича. За словами літописця Величка, «На сие чудо все люди города с ужасом смотреша», перш ніж зрозуміли, що таким чином Божа Матір явила Свою особливу любов і милосердя до віруючих, будь то багатостраждальні чи властолюбці.

За переказами, під час нападу татар на Чернігів 1662 року, коли вночі вороги напали на Іллінський монастир і розорили його, неушкодженою лишилася лише ця ікона. Вважається, що заступниця не допустила їх до печери, де ховалися ченці, оскільки всі спроби проникнути туди були марними.
Численні дива, які прославили образ, описані великими святителями Руської церкви — Іоанном Максимовичем і св. Дмитром, єпископом Ростовським. Велика кількість чудес, що відбувалися й відбуваються в Іллінської ікони Богоматері, є причиною того, що її шанують не лише наші земляки. Цей образ повсякчас приваблює богомольців навіть із віддалених міст Росії. Свого часу Іллінську Чернігівську ікону відвідували й особи імператорської фамілії, а «розсудливі малоросійські поети» присвячували їй свої твори. Нині один зі списків цієї чудотворної ікони знаходиться в Троїце—Іллінському соборі.

Чернігівська Гетсиманська

Чернігівська Гетсиманська ікона написана на полотні у XVIII ст. і являє собою точну копію з Іллінської Чернігівської ікони. Відомо, що дівиця Олександра Філіпова ще до перенесення ікони в печерний храм Гетсиманського скиту, біля Троїце—Сергієвої лаври (де вона знаходиться й зараз) прикрасила образ срібною короною з позолотою, коштовним камінням і діамантовим фермуаром. Все це вона отримала в дар від імператриці Олександри Федорівни за сумлінне виконання своїх обов’язків у Московському кадетському корпусі. Невдовзі почались історії чудотворних зцілень.

Найперше з них, про яке свідчать документи, сталося 1 вересня 1869 р. Фекла Адріанова з с. Чорна Грязь Тульської губернії, у якої дев’ять років не рухалися ноги й руки, спеціально приїхала до лаври. Прикладаючись до ікон печерного храму, коли настала черга ікони Чернігівської Богоматері, жінка скрикнула: «Пустіть мене, пустіть!». Усі оніміли від подиву, коли Фекла впала на коліна перед іконою, стала молитися й дякувати святій Марії, а потім стала на ноги. Так, зцілившись вірою, вона пробула в печерах три тижні і згодом постриглася в монахині. Почувши про таке диво, митрополит Московський Інокентій відвідав скит і особисто поспілкувався з Адріановою, після чого здійснив перед чудотворною іконою молебний спів. Із того часу дива не переставали радувати віруючих: душевнохворі Іван Тимофєєв, Любов Максимова, майже сліпа Олена та її невиліковно хвора сестра Софія Богологови та багато інших отримали зцілення, що було зафіксовано в документах. Тому в теперішній час кожен віруючий чернігівець, який відвідує Єлецьку обитель, вважає за належне вклонитися Чернігівській іконі Божої Матері.