Новгород-Сіверський державний історико-культурний заповідник на початку 30-х років XX ст.

Наприкінці 20-х років у Новгороді-Сіверському був створений державний історико-культурний заповідник, який розміщувався у Спасо-Преображенському монастирі.

Відомо, що у 1930 році більше півроку Новгород-Сіверський райвиконком та Глухівський райвиконком не давали своїх висновків про Новгород-Сіверський державний історико-культурний заповідник.

Зрештою, 7 червня 1930 року, так і не дочекавшись відповіді, заступник наркому освіти О. О. Полоцький затвердив положення. За цим положенням визначалась територія заповідника, яка розташовувалась в межах фортечних мурів. Визначались також завдання новоствореного заповідника, які полягали: в охороні, зберіганні, всебічному дослідженні пам'яток, які входили до складу Новгород-Сіверського заповідника.

Положення  забовязувавло заповідник координувати свою роботу з місцевими органами влади та народної освіти. Згідно положення заповідник являвся установою всеукраїнського значення, перебував він у безпосередньому віданні Наркомату освіти України.

Але заповідник у своїй роботі зустрічав протидію з боку місцевих органів влади, про це зокрема свідчать листи директора заповідника С. Гапєєва до Українського комітету охорони пам'яток культури. Який вказував, що на життя і діяльність заповідника введеться загрозливий наступ з боку міськради. С. Гапєєв зазначав у листі: «Чим більше заповідник організується, виходить з руйнації, господарчого занепаду, тим більше тепер бажання його зайняти і використати». «Матеріальні прибутки від будівель заповідника не дають спокою міськраді і райвику». Посилання директора заповідника на памяткоохоронне законодавство та спеціальні постанови уряду і НКО УСРР про охорону пам'яток Новгород-Сіверського монастиря місцевими органами влади до уваги не брались.

Зрештою, діяльність Новгород-Сіверського державного історико-культурного заповідника на початку 30-х років XX століття не набула належного рівня. Як вже зазначалось, місцеві органи влади всіляко перешкоджали нормальній діяльності заповідника. Врешті решт, це призвело до занепаду заповідника в дуже короткий час. Мета перетворення заповідника на  центр краєзнавчої та памяткоохоронної роботи на Новгород-Сіверщині не була досягнута. Зрозуміло, що це було пов'язано з місцевим керівництвом, яке не бажало або не розуміло важливість збереження пам'яток старовини.

науковий співробітник Національного архітектурно-історичного
заповідника «Чернігів стародавній»