Останнє оновлення: 21:25 неділя, 16 червня
Традиція і віра
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / 1150-річчя Київської Митрополії та 1950 років поширення християнства: святкуватимемо на державному р

1150-річчя Київської Митрополії та 1950 років поширення християнства: святкуватимемо на державному р

У Верховній Раді України зареєстровано проекти постанов про відзначення в Україні у 2012 році на державному рівні ювілею 1150-річчя заснування Київської Митрополії та першого Хрещення Русі за часів князя Аскольда (реєстр. № 9597) та 1950-ї річниці поширення християнства на українських землях від апостола Андрія Первозванного (реєстр. № 9598).

Проекти рекомендовані парламентським Комітетом з питань культури і духовності.

У проектах постанов Кабінету міністрів України рекомендується утворити організаційний комітет з підготовки та проведення заходів щодо відзначення пам‘ятних дат на державному рівні, розробити та затвердити план цих заходів, вирішити питання щодо їх фінансового та матеріально-технічного забезпечення.

Проекти згаданих постанов у Верховній Раді підготовлені на основі рішень Священного Синоду Української Православної Церкви від 28 червня 2011 року (журнал засідань № 49) та Священного Синоду УПЦ-КП від 13 грудня 2011 р. (Журнал №41) про відзначення у 2012-му році 1150-річчя заснування Київської Митрополії за часів першого Аскольдового хрещення Русі.

Нагадаємо, що у липні 2010 року Синодальним видавничим відділом Української Православної Церкви та «Товариством пам’яті князя Оскольда» було презентовано книгу дослідника церковної історії Сергія Шумило «Князь Оскольд і християнізація Русі». Видання цієї книги послужило поштовхом до подальшого дослідження цього питання та відзначення означеного ювілею.

У Санкт-Петербурзі (Росія) за підтримки ЮНЕСКО було проведено Міжнародну наукову конференцію «Початки руського світу», присвячену 1150-річчю походу князя Оскольда Київського на Константинополь і співорганізатором якої виступив Сергій Шумило. У конференції взяли участь вчені з Росії, України, Греції, Білорусії, Франції та Швеції. Вів засідання директор Інституту російської історії РАН проф. А.Сахаров, який запропонував запровадити на державному рівні свято «День Стародавньої Русі», приурочене до 1150-річчя походу русів на Константинополь у 860 році. Відповідне звернення від імені учасників конференції було направлене на ім’я президентів Росії, України та Білорусії.

Аналогічно у Чернігові, на базі Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г.Шевченка було проведено Міжнародну наукову конференцію «Християнізаційні впливи на Русі за часів князя Оскольда: 1150 років». Поштовхом до проведення конференції також послужила книга Сергія Шумило «Князь Оскольд і християнізація Русі». У конференції взяли участь науковці з Росії та України, зокрема директор Інституту археології України НАН України академік П.Толочко, директор Інституту російської історії РАН професор А.Сахаров та інші.

Учасники конференції, заслухавши та обговоривши доповіді колег з України та Росії, дійшли висновку, що початок східнослов’янської державності необхідно виводити від першого дипломатичного визнання її на міжнародному рівні. Як наголошується у підсумковій Резолюції конференції:

«Така подія в історії Києворуської держави мала місце 1150 років тому, коли у червні 860 року, після тижневої облоги столиці Візантійської імперії – Константинополя флотом русів на чолі з князем Оскольдом Київським, було укладено мирний договір. Цей договір уперше пов’язав Русь і Візантію узами міждержавних відносин, а також спричинив до започаткування дипломатичних, торгівельних та міжкультурних зносин на шляху «із варяг у греки», хрещення київського князя Оскольда та початкового поширення християнства на Русі.

Усе це засвідчує, – відзначається у Резолюції, – що Київська Русь задовго до появи на Півночі династії Рюрика сформувалась як повноцінна самостійна держава. З часів князя Оскольда почався поступовий процес не лише поширення християнських світогляду, цінностей та культури, але й долучення Київської Русі до візантійсько-християнської цивілізації.

Не випадково від походу князя Оскольда на Царгород давньоруський літописець виводить початок Київської Русі і її державності. «Повість минулих літ» відзначає, що саме з цього часу “начася прозивати Руська земля”. І саме з цієї події давньоруські літописці вели хронографічний відлік у своїх літописах: «Отсель начнем і числа положим». Це свідоцтво вітчизняного літопису є вагомим підтвердженням історичної та політичної важливості походу 860 р. і досягнутих дипломатичних домовленостей для міжнародного утвердження первісної Київської Русі як повноправної незалежної держави та початку її поступової християнізації», - йдеться у Резолюції Міжнародної наукової конференції".

За підсумками наукових конференцій у Санкт-Петербурзі та Чернігові, у 2010 році було проведено наукові читання з нагоди 1150-річчя Оскольдового Хрещення Русі в Ужгородській Українській богословській академії ім. свв.. Кирила і Мефодія Української Православної Церкви. За результатами наукового і богословського обговорення означеного питання Вченою радою УУБА було прийнято рішення звернутись до Священного Синоду УПЦ з ініціативою про відзначення у 2012 році 1150-річчя заснування першої Київської Митрополії за часів князя Оскольда та звернутись до Комісі з питань канонізації УПЦ про канонізацію князя Оскольда-Миколая як першого київського князя-християнина і мученика за віру, з часу мученицької загибелі якого від рук язичників у 2012 році сповнюється 1130 років.

Розглянувши це питання, 28 червня 2011 року під головуванням Митрополита Київського і всієї України Володимира, у Синодальному залі Київської Митрополії відбулося робоче засідання Священного Синоду Української Православної Церкви. Як записано у Журналі засідання № 49, на Синоді було заслухано «інформацію Його Блаженства, Блаженнішого Володимира, Митрополита Київського і всієї України про відзначення у наступному 2012-му році 1150-річчя заснування Київської Митрополії». За результатами обговорення, рішенням Синоду УПЦ було ухвалено:

1. Благословити проведення у 2012 році в Києві урочистих заходів з нагоди відзначення 1150-річчя заснування Київської Митрополії;

2. Для організації урочистих заходів створити Синодальну Комісію у складі 13 осіб.

Таким чином, у 2012 році вперше за останні 80 років у Києві заплановані загальноцерковні урочистості з нагоди Оскольдового Хрещення Русі та заснування Київської Митрополії. Оскільки до революції традиційно Церквою прийнято було цю подію відзначати 15 липня на свято Покладання Ризи Божої Матері у Влахерні, то церковними істориками було запропоновано і в 2012 році провести вказані святкування саме у цей день, що відповідало б усталеній церковній традиції, яка має вже досить давнє коріння.

Нагадаємо, що такі видатні вчені, як академік В.Ламанський та проф. А.Карташев доводили, що первинна Київська Митрополія за часів князя-християнина Аскольда була вперше заснована у 862 році і задовго до офіційного Володимирова Хрещення Русі займала за різними джерелами 60 або 61 місце в реєстрі православних кафедр Константинопольського патріархату.

Окрім того, існує припущення, що до заснування першої Київської Митрополії мали пряме відношення слов’янські просвітителі свв. Кирило і Мефодій. Таку думку обстоювали, зокрема, академік В.Ламанський та проф. А.Карташев.

Також існує припущення, що знамените літописне висловлювання Олега відносно Києва як «матері городов руських» має пряме відношення саме до статусу Києва як митрополії часів князя Аскольда. Цю думку висловлював іще в кінці XIX – на початку ХХ ст. академік В.І. Ламанский, а в наш час архімандрит Макарій (Веретєнніков), С.Цвєтков, С.Шумило та інші.

Той факт, що стольне місто і його ім’я чоловічого роду асоціюється у Олега з жіночим началом – матір’ю, серед численних дослідників викликає подиви не одне століття. Здавалося б, логічніше було допустити, що столичний Київ стане батьком руським містам. Відповідь на це питання можна отримати, якщо врахувати, що Русь була вже хрещена і, що Київ вже мав на цей час статус митрополії. Як відмічав іще академік В.Ламанский, дослівний переклад древньо-грецького слова митрополія (μητρόπολις) якраз і означає материнське місто: (μήτηρ / мітер = мати) (πόλις / поліс = місто). Тому можна припустити, що автор «Повісті минулих літ» у вуста Олега вклав існуючу і до нього традицію вважати Київ митрополією, тобто материнським містом і духовним центром країни.

Більше того, не можна виключати, що ці слова спочатку могли належати не Олегу, а першому київському князеві-християнинові Оскольду, але в результаті редагування літописів з боку князівських цензорів в XII ст. (т.з. Мстиславівська редакція 1118 р.) події тих років з’явилися в дещо іншому світлі. На такому поясненні наполягали акад. Б.Рибаков та проф. М.Брайчевський.

Розвиток первісної Київської Митрополії було штучно перервано у 882 р. після захоплення Києва язичницькими новгородсько-варязькими військами воєводи Олега та підступного вбивства ними київського князя Аскольда. За словами істориків, «стався, по суті, політичний переворот», причиною якого могла бути християнізаційна політика князя Оскольда та невдоволення нею з боку місцевої знаті.

На цей фактор звертав увагу іще В.Татищев, а в наш час Б.Рибаков, П.Толочко, М.Брайчевський та інші історики. Таку думку підтверджують, зокрема, свідчення Іоакимівського літопису, який повідомляє про змову киян проти князя Оскольда. Професор А.Карташов вважав, що християнство на Русі після вбивства Оскольда змушене було перейти у підпілля, свого роду «катакомби», тим самим уподібнившись гнаній першохристиянській Церкві Римської імперії.

Таку думку в наш час розділяли акад. Б.Рибаков та інші історики, котрі вважали, що після 882 р. на Русі почалась язичницька реакція, наслідком якої були знищення язичниками всіх попередніх пам’яток християнської місії, а також гоніння і репресії проти київських християн. Таким чином у 2012 р. сповнюється не лише 1150-річчя з часу заснування первісної Київської Митрополії, але й 1130-річчя з часу вбивства новгородськими язичниками київського князя-християнина Аскольда-Миколая.

Павло Жук, голова «Товариства пам’яті князя Оскольда», Київ – спеціально для «УНІАН-Релігії».

Адреса статтi на УНІАН:
http://religions.unian.net/ukr/detail/8767

Коментарі (1)

Анатолій | 2012-01-05 10:58

ХРИЩЕННЯ РУСІ – МІТ ЧИ ДІЙСНІСТЬ?
     Руський літопис змальовує хрищення 988 року як наслідок свідомого вибору віри київським князем Володимиром Святославичем як і його одруження на візантійській принцесі Анні, сестрі візантійського імператора Василія ІІ (976-1025 рр). Найбільш докладну інформацію стосовно хрищення Володимира та обставини, що передували цій події, наводить сирійський історик Яхія Антіохійський (ХІ ст.). За ним, Василій ІІ мав просити допомоги у правителя Русі й віддати свою сестру за нього в обмін на військову підтримку: шеститисячний руський загін справді врятував візантійську (Македонську) династію від узурпатора Варди Фоки у битві під Константинополем 989 року. Як не затягував той шлюб імператор, він таки відбувся – подіяли і погрози Володимира зі щойно захопленого русичами Херсонеса. Але щоб отримати в дружини сестру імператора, Володимир мав охриститися, адже християнські канони не дозволяли принцесі виходити заміж за іновірця.
     Численні «гріхи» Володимира – братовбивство, багатоженство, п’янство – літопис ставить до язичницького періоду його життя, тоді як головними рисами Володимира-християнина постають щедрі пожертви та доброчинність. І хоча німецький хроніст Титмар Мерзебурський (ХІ ст.) свідчить, що Володимир насправді мало змінився після хрищення, з літопису він постає ревним християнином.
     Щодо прийняття християнства державою Русь, візантійські джерела говорять, що наслідком походу 860 р., окрім іншого, стало хрищення кагана русів. Константинопольський патріарх Фотій у своєму «Окружному посланні» так описує цю подію: «Не тільки цей народ (болгари) навернулися на християнство, а й народ, про який багато й часто говорять, і який перевершує інших брутальністю і звірством, тобто так звані руси. Підкоривши сусідні народи й через те надто запишавшись, вони підійняли руку на Ромейську імперію. Але тепер вони перемінили еллінську і безбожну віру, якої раніше дотримувалися, на чисте християнське вчення, увійшовши до числа відданих нам друзів, хоча незадовго перед тим грабували нас і виявляли нестримну зухвалість. І в них запалала така жадоба віри й ревність, що вони прийняли пастиря і з великою ретельністю виконують християнські обряди». Цікавий той факт, що візантійські автори не надають імені цього руського князя, хоча літописець та сучасні історики пов’язують цей похід з Аскольдом. Прикметно, що й Велесова книга відзначає християнство Аскольда, а літопис дотично підтверджує це вказівкою, що на його могилі у Києві стояла церква Никола.
     Щодо Діра, то жодних натяків на його християнство немає. Та й візантійські джерела інформують нас про одного, а не двох князів.
     Факт «Аскольдового» хрищення, що овочевидно, є не дуже популярним у історичній та релігійній літературі, звиклій пов’язувати хрищення Русі з князем Володимиром: «Я, князь великий Василій, що йменується Володимир, син Святослава, онук Ігоря і блаженної Ольги, прийняв святе хрищення від грецьких царів Костянтина й Василія, і Фотія патріарха, і взяв першого митрополита Михаїла на Київ і всю Русь, і христив усю землю Руську». Це літописне свідчення про Володимирове хрищення привертає увагу вже тим, що разом з Володимиром літопис називає патріарха Фотія та митрополита Михаїла, які аж ніяк не моли бути сучасниками Володимира, бо жили століттям раніше. Постає цілком природне запитання: як ім’я Володимира могло потрапити у тексти про Фотія і Михаїла? Відповідь може бути тільки одна – ФАЛЬСИФІКАЦІЯ. І ця фальсифікація знову ж таки пов’язана з російськими (німецькими) істориками Міллером, Байєром та Шльотцером.
     Щодо відсутності самої події хрищення Русі говорить нам також історичний епос «Слово о полку Ігоревім», який, за свідченням істориків, було написано геніальним киянином-русином близько 1198 року, тобто за 210 років після так званого хрищення Русі. «Слово», як відомо, відображає події 1185 року, коли князь Чернігівський Ігор вийшов на прю з половцями і програв її. Цікавим є той факт, що геніальний літописець не знає про хрищення Русі, котре нібито мало місце близько 210 років тому, не згадує й імені Ісуса Христа, а говорить про дохристиянських богів Хорса, Велеса, Желю, Стрибога тощо.
     Знаменним є і той факт, що коли у 1888 році, на т.з. 900-ліття Володимирового хрищення, дослідники спробували з’ясувати, як його відобразили іноземні джерела, результат виявився несподіваним. Серед великої кількості європейських, арабських та візантійських джерел ЖОДНЕ (!) й словом не прохопилося про хрищення Русі наприкінці Х ст.. Непересічної, здавалося б, події тогочасний світ не зафіксував.
     Варто також звернути увагу на хронологію подій, пов’язаних з князем Володимиром, так званим христителем Русі. Як доносять до нас літописи, після вбивства древлянами князя Ігоря, убита горем княгиня Ольга робить дочку древлянського князя Мала своєю ключницею, а його сина зближує з щойно народженим її сином Святославом у літо 6453 від С.М.З.Х. (945 р). І навіть коли цей факт мав місце за декілька років після вбивства князя Ігоря, і навіть після того, як княгиня Ольга кинула до темниці древлянського князя Мала, його діти, син та дочка, вже були не у малих роках, якщо Добриня вже був у тому віці, що став воєводою. Не кажучи вже про те, що Малка ну ніяк не могла народити сина Володимира від Святослава, адже вона вже була дівчиною, коли він (Святослав) щойно народився! Таким чином, нібито незаконнонароджений син Святослава від Малки, древлянської княжни, Володимир, котрий народився у літо 6471 від С.М.З.Х. (963 р), убивши своїх старших братів Ярополка та Олега після загибелі Святослава, став Київським князем у сімнадцять років!
     Але от що дивно в цій історії, це те, що коли народився незаконний молодший син Святослава Володимир, самому Святославові було тільки вісімнадцять років, а це означає, що він його запліднив у сімнадцять і на той час він вже мав двоє старших синів Ярополка та Олега! Ярополк народився у літо 6463 від С.М.З.Х. (967 р), коли Святославу було тільки десять років, тобто запліднив він свого старшенького ще у дев’ять рочків! Виходить так, що князь Святослав у дев’ять рочків вже був одруженим та ще й статевоспроможним. Абсурд, панове!
     А ще абсурднішою має місце ситуація, якщо взяти до уваги той факт, що нібито князь Святослав, відправившись у літо 6475 від С.М.З.Х. (967 р) до своєї нової столиці у болгарських землях – Преславця готуватися до подальшої війни з Ромеєю (Візантією), посадив княжити у Києві свого старшого сина Ярополка, котрому на той час було всього дванадцять років, а він вже був одруженим і мав власних дітей, так само, як й іншого сина Святослава – Олега було ним поставлено на престол у древлянському князівстві, а незаконнонародженого Володимира, на прохання його дядька Добрині, було поставлено правити у Новгороді. А було Володимирові на той час аж ЧОТИРИ рочки і він також був одруженим та ще й мав багато наложниць. Ну як тут не бути гордим за наших пращурів, котрі були такими статевопотужними вже у дитинстві. Адже Володимир, за сучасною версією подій, сівши на престол у Новгороді у віці чотирьох рочків за короткий термін свого княжіння довів кількість наложниць до тисячі та ще й почав різати своїх супротивників власноруч та за допомогою своїх дружинників. І все це мало місце, коли Володимирові Красне Сонечко, було всього чотири рочки! То може, число його наложниць досягло тисячі ну, хоча б тоді, коли йому було років вісім – дев’ять?! Ну треба ж було дочекатися хоча б такого віку, коли за біологічними показниками його статевий орган почав би мати хоча б якусь ерекцію! Повна маячня, панове!!!
     Отакі у нас були христителі… І це могло б бути смішно, якби це була б така собі казочка. Але ж ні – цю, з дозволу сказати, історію, викладають в українській школі; цю історію доносить нам християнська церква… Що тут скажеш…
     Натомість деякі джерела, опираючись на цю «історію» доносять до нас інформацію, що силоміць запроваджуючи християнство на Русі, Володимир та його поплічники знищили близько дев’яти мільйонів русинів. Як ми вже з’ясували, на Володимира Красне Сонечко такий тягар було навішено несправедливо. Не могла дитина такого вчинити, просто не могла. Але дев’ятимільйонне знищення Україна-Русь таки пережила, і пережила вона цей геноцид у 1482 р.р. під час Хрестового походу московії разом з кримською ордою проти України-Руси.
     Задокументована історія говорить, що у 1482 року за намовлянням московського князя Івана ІІІ, кримський хан Менглі Гирей, спаливши Київ, а далі і практично всю Україну (тоді в Україні-Русі мала місце епідемія легеневих хвороб через дуже холодну попередню зиму), викрав у Софії Київській духовні символи України та вручив їх князеві Москви. Ці символи – золота чаша та дискос (таця) – і сьогодні знаходяться у московських запасниках. Тобто, духовними (релігійними) символами України були не юдейські – біблія (Тора), скинія (ковчег заповіту), семисвічник (менора), а відичні – золоті чаша та дискос. Цей факт, перш за все, говорить про докорінну відміну релігійних парадигм, котрі сповідувалися в Україні та московії.
     Справжнє, «тихе» хрищення України-Руси мало місце після так званого Богданового об’єднання України з Московією 1654 року. Напередодні цього об’єднання московський патріарх Никон провів свою релігійну реформу (1652/3 рр), перш за все змінивши назву московської релігії – Правовір’я (ортодокс) на дохристиянську українську – Православ’я. Саме це і ввело в оману довірливих українців, котрі сприймали об’єднання з московією, як поєднання двох православних народів. Історія доносить до нас такий факт – в Україні на час до об’єднання з московією був найвищий рівень освіченості у Європі – близько 80% українців уміли читати і писати. Французький письменник Дюма (син), подорожуючи по Україні, ставив акцент на тому, що в Україні навіть кухарка вміє читати. Але за 50 років після так званого об’єднання (за два покоління) рівень освіченості в Україні вже складає 20%! Отже, московитами, котрі ревно виконували настанови своїх релігійних отців, було різко знижено рівень освіченості в Україні. Таким чином, користуючись різким падіння знань українців, в т.ч. і про власну відичну духовну парадигму, в Україну було притягнуте християнство грецького штибу, що вже декілька століть культивувалося в Московії та прилеглих до неї земель ще з часів існування Хозарського каганату. Не секретом є той факт, що християнська церква сповідувала принцип, що керувати натовпом невігласів набагато легше ніж освіченим народом. Казки про те, що монастирі були у «темні століття» світочем знань, придумані самою Церквою. Духовенство не стільки розповсюджувало знання, скільки стерегло їх. Практично всі церковники, котрі залишили свій слід у науці, стояли в опозиції до Ватикану та Константинополя і зазнавали гонінь. Невігластво більшої частини християнського духовенства на той час досягало таких рівнів, що священик, котрий міг правильно прочитати слово «вірую», вважався високоосвіченим.
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Українки в Квебеку і… компостування зі школи

SVOBODA.FM