Останнє оновлення: 21:25 неділя, 16 червня
Фестиваль
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Чим пахне молоде мистецтво?
 Чим пахне молоде мистецтво?

Чим пахне молоде мистецтво?

Ви бачили афіші модних та гучних музичних груп, що виступали у нашому місті? Проглядали фото звіти з нічних клубів, де відбувалися феєричні вечірки?

Неодмінно, бачили анонси вечірок та посиденьок у популярних клубах, пабах та кафе, так?

А чи чули Ви про фестиваль театрального мистецтва, що проходив у Чернігові?

Чи були Ви там? Чи відчули атмосферу пропащеної натхненням сцени?

«Що? Де? Коли?»

 Четвертий Міжнародний Молодіжний Театральний Фестиваль "ПРОСТІР" проходив з 20 по 22 березня 2012 року у м. Чернігові. Натхнення, емоції, почуття та неймовірні репліки чула актова зала Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка. Саме там проходив фестиваль.

Саме там була найбільша концентрація мистецьких перевтілень, гарної гри, всплесків почуттів та неймовірно захоплюючих сцен.

Кажуть, що театр – це кадри життя в рамці рампи. То ж, за ці декілька днів сцена пережила багато неймовірних доль та сценаріїв життя.

Феєрію творили театральні колективи з різних міст України. Планувалися виступи і закордонних команд, але через проблеми, цього зробити не вдалося. Тому, на жаль, в цьому році, статус міжнародний фестиваль дещо не виправдав.

Гасло фестивалю "Відкрий світу простір своєї уяви!" досить чітко характеризувало всі ті події. Адже, колективи представляли публіці не просто спектаклі, що закостеніли у практиці. На сцені творили справжні дива театрального мистецтва.

Бути чи не бути…рекламі?

 Дивно чому майже ніхто не знав про цей фестиваль. В місті не було галасу, як з приводу чергової вечірки чи концерту. Не бачили очі чернігівців достатньої кількості реклами, аби про це знали. Можливо, доречним буде і « Ми бачимо те, що хочемо бачити!». Але все ж, така подія потребує більшої величі та хоч трохи помпезності. Можливо, тоді цим зацікавиться більше людей.

 Хоча, зал був переповнений глядачами. Але ж, прикро знати, що більшість з них загнали сюди, мов бідолашних овечок, викладачі, пригрожуючи зниженням рейтингу. Знаємо, чули! Можливо, краще б зробити більше реклами, щоб на спектаклі приходили ті, що прагнуть отримати задоволення. Аніж ті, що споглядаючи на сцену одним оком, пишуть смс або розмовляють з сусідом. Насильно мил не будешь”. Чи не так?

Культурою навиворіт або реалії життя!

 Ви теж раніше думали, що в театрі, мов у храмі, всі поводяться культурно та виховано? Аж ні. Раніше проблемою театру був кашель та занадто пишні зачіски та замислуваті жіночі капелюшки!

Зараз нервовою жилкою на лобі актора є мобільний телефон! То тут то там, чуються топові музичні пісні. Нагородження Греммі? Ні, то просто студент є досить зайнятою та діловою людиною, що і в театрі вирішує життєво важливі питання.

Шепотіння, біганина залою та обмін враженнями – це норма. Це норма? Скінчилися часи, коли для походу в театр діставали найкращий костюм та найсмачніші парфуми. Тепер все набагато простіше та приземлено.

 Про що свідчить така поведінка? Найбільше оплесків та бурлеску зривали сцени еротичного характеру. А ті, що насправді викликали непереборні почуття, що хотілося виплеснути. Залишалися непоміченими.

 А ось і кінець вистави. Це, на мою думку, найяскравіша мить! Саме в цей час можна побачити акторів, що ще не оговталися від пережитого на сцені! Що випромінюють адреналін, щастя та відданість своїй справі. Що поглядом шукають очі глядачів, щоб прочитати їх враження…

Але замість очей знайшли потилиці та зігнуті під форму стільця спини. Адже, глядачі, не чекаючи фініта ля комедіа, ринулися до виходу. Справи ж бо кличуть.

 Сумні реалії 21 століття.

Пережита Love Story

 Я переживала сценічну Love Story. Цю виставу представив колектив з міста Харків. Неймовірно талановита гра акторів, що мурашками на шкірі відображала моє захоплення. Навіть не можна сказати, що театр є непрофесійним. Актори це просто студенти, що прагнуть виплеснути своє натхнення та почуття. Для них театр це друга домівка.

Вистава була досить яскравою та різнобарвною. Сценарій, можливо, і був дещо сірим та неглибоким, але талант зробив своє діло. І особисто я, з захопленням стежила за зміною кадрів. Так, були і якісь недоробки та маленькі провали.

Хтось кричав «Не сподобалося!». Але ж, як сказав відомий театральний художник та режисер Микола Акімов : “ Театру, що досяг досконалості, вже ніщо не може допомогти”. Вдосналюватися та працювати – рухатися до вершин.

 І саме ця вистава взяла Гран-прі фестивалю. Що є найвищою похвалою за виснажливі години праці та самовіданності справі.

Покидаючи сцену, не забудьте вийти з ролі

 Не могла встояти, щоб не взяти інтервю у людини, що тільки що була в ролі іншої людини, жила чужим життям, хоч і лиш на сцені.

Моєю, так би мовити, жертвою стала акторка народного студентського театру « На Лермонтовской 27» Оксана Дурандіна.

- Як ваш колектив обирає яку виставу грати? Це внутрішнє відчуття чи, як-то кажуть, те, що народ буде «хавати» ?

- У першу чергу виставу обирає наш керівник. Потім вона дає читати акторам і ми вирішуємо будемо ми ставити цю виставу чи ні. Якщо це нам близько, то ми це будемо грати. Ми ставимо те, над чим можна подумати. Люди завжди придуть, ті, кому це дійсно цікаво.

- А чи ходите Ви в театр?

- Так, звісно, перейняти досвід. Та просто отримати задоволення.

- Ви вперше в Чернігові? Як Вам наше місто?

- Так, вперше. Місто дуже-дуже сподобалось. Дуже гарне та миле місто. Дуже багато у вас церков. Ну дуже сподобалось. Місто миле та духовне.

- Гуляючи містом, Ви помітили щось таке в ньому, що хотілося б змінити?

- Ми гуляли по місту дуже мало. І нічого такого не помітили! Місто, особисто мені, дуже симпатизує.

Усміхнена, мила та щира дівчина. Спілкуватися з якою було неймовірно приємно! Відчувалося якесь віяння образу, в якому вона була на сцені. А була вона серйозним лікарем. Як бачите, наше місто подобається людям. Приємно.

Комунікації

Як то кажуть, язик до Києва доведе. В моєму випадку довів до кабінета проректора з виховної роботи педагогічного університету Тимошенка А. Г.

Своїм розпитуванням спочатку у викладачів, зам декана та світлою дівчиною, що займається просуванням культури в університеті, дійшла я аж туди. Повільно, але впевнено, ну майже впевнено, відчинила двері. З острахом спитала дозволю про розмову.

Думалося, що зараз виженуть мене та й годі. Бо люди ж заклопотані, немає часу на балачки з псевдо журналістами. Але ж ні! Привітний погляд Григоровича, дав мені зелене світло до розпитувань.

- Як виникла ідея театрального фестивалю?

- Це був симбіоз бажань студентів, виховного відділу та представників студентського парламенту. Багато років їздили Україною по різноманітним фестивалям і зрозуміли, що саме театральний фестиваль став би для нас більш вигідним. Адже на теренах України таких фестивалів дуже мало.

- Як на контакт ідуть інші міста? Вони приймають участь з бажанням?

- Як це нам здавалося не дивно, але з бажанням. Нас знають навіть в Сибірі. Вони намагаються доїхати до нас вже третій рік поспіль, але через фінансові труднощі не можуть цього зробити. Саме через ці проблеми, на жаль, цього року наш фестиваль втратив статус міжнародного. Не змогли приїхати до нас з Санкт-Петербургу. Минулих років до нас приїздили і прибалти, і білоруси.

- Чи заохочували студентів, щоб вони відвідали вистави в рамках фестивалю?

- Так, було і таке. Ми намагалися заохотити насамперед викладачів, щоб вони вже заохочували студентів. Можливо оцінками, додатковими балами. Невже шкода.

- Якщо чесно, це відчувалося. Що в залі були люди, яких затягли на виставу.

- Можливо, і такі були. Хай навіть 30 %. Але ж були ті, яким дійсно цікаво. Та взагалі, часто ми ідемо кудись без інтересу, а потім отримуємо задоволення.

- Що Вас вразило цього річного фестивалю?

- Прикро вразили, навіть розлютили наші гості з Києва колектив « Відкритий погляд». І прибили морально. Зіграли класно. Але те, що на сцені разів 6 , якщо не більше, навіть до десятка разів, прозвучали матірні нецензурні слова. Причому це було так грубо, не красиво, не виправдано. Мене це шокувало! Мабуть, Кияни вирішили, що можна поїхати на периферію та показати своє бачення. Бо на цій виставі в Києві такого не було.

- Які плани на наступні роки?

- Перш за все в планах – запросити на фестиваль якусь зірку всеукраїнського масштабу. Як голову журі. Це внесе якусь пікантність в фестиваль та додасть могутності. Також хотілось би запросити поляків та прибалтів. Розширити географію фестивалю.

«Зарплатнею за старання та роботу над організацією для мене є наповненість залу. Приємно бачити студентів в залі, захоплення студентів», - додав привітний проректор.

Пролог

 Ось так і скінчилося дійство. Емоції, враження, почуття…почуті чи ні слова.

Робімо своє життя яскравішим та більш культурним та духовним.

І хай слова відомої англійської актриси Гленди Джексон : “ Театр, як музей : ми туди не ходимо, але приємно знати, що він є.” Будуть не про нас!

Оля Ко

Постскриптум: "Високий Вал", газета „Сіверщина” та громадська організація „Молода Просвіта” реалізували проект Зимова школа журналістики. Випуск відбудеться 31 березня.

закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Українки в Квебеку і… компостування зі школи

SVOBODA.FM