«Авґуст. ВасьмОва» - російське агіт-порно в стилі фентезі з елементами комедії

Одразу не раджу йти до кінотеатру і витрачати свої кровні на агітаційну кремлівську "порнуху". По-перше, в тих країнах, де громадян не тримають за отару дебілів, цей «шедевр» не отримав прокатного посвідчення. Тому мені якось ніяково не лише перед грузинами, а й перед азербайджанцями з молдаванами.

По-друге, на сайті ex.ua такого «добра» навалом.

Так про що ж фільм? Ось тут починається найцікавіше...

Такий собі примітивно-лубочний real, або про «духовність в піст», маму їх так! Жила собі та була «благополучна й міцна» російська сім’я. Молода-цікава мама бігала «від свого колишнього» і від сина у пошуках «офісного планктону» з бабками..., а «прєдоставлєнний самому сєбє» синок випав з реальності і перебував у реальності віртуальній. Тому м’яких дитячих іграшок він не любив. Натомість його переслюдували комп’ютерні глюки і різні роботи-трансформери. Аби дитина трохи дихнула повітрям, мама швиденько спихнула сина «колишньому», тобто татові у Південну Осетію. Щоб самій поїхати і розважитися з коханцем (з числа «планктону») в Сочі.

«Колишній» якраз був «миротворцем». Тепер тримайтеся міцніше за стільці! Основна задача російських миротворців у Південній Осетії – це збирати гербарії, доїти корів і пити парне молоко з місцевими селянами! Тому татко-«миротворець» вірив у війну найменше з-поміж усіх російських ґраждан. А найбільше у війну вірила бабуся на підставі теле-моніторингу дій уряду (як такий ляп пропустила цензура – я не знаю), тому замість сонячного Сочі витурила вона носаками маму-хвойду забирати сина назад додому...

... Їде значить вона у пасажирському автобусі-ветерані Південною Осетією з місцевими аборигенами. Аж раптом якийсь хуліган став жбурляти по цьому автобусу ракети. Хто? А хтозна! Тим часом папа-«миротворець» сідає з сином в свій миротворчий «бобік», аж раптом з кущів вигулькує танк. Тато просить сина вийти й ще трохи позбирати гербаріїв, а сам виходить з «бобіка» і показує каску миротворця. Ось, мовляв, корів дою, гербарії збираю... Але танк все одно розстрілює той «бобік» прямою наводкою. У сина ж черговий глюк: поганий робот стріляє в доброго робота, добрий робот рятує світ. Просто як в мультику про Тома і Джері, де коту вибивають зуби, а через кілька хвилин вони на своєму місці. Таке собі лагідне призвичаєння до сцен насильства «без жодного насильства» і крові. Тобто, мають дивитися всі: дітки повинні аплодувати й виховувати підсвідомі патріотичні рефлекси, а у батьків повинна міцнішати ненависть до лютого й жорстокого ворога.

А що ж наша пані? Дісталася військовими попутками до Цхінвалі (фільм карбує в голові глядача за допомогою різноманітних табличок «правильну» назву «Цхинвал»), аж тут почався обстріл. Як тут не згадати поезію ПДРС:

Ночь была, и детки сладко спали,
В мирных избах свет уж не горел,
Вёлся тихо-тихо из Цхинвали
Мирный осетинский артобстрел.

Ничего беды не предвещало
Для кремлелюбивых осетин,
Но уже расправил своё жало,
Оборзев, подонок, бля, грузин.

Вдарили коварные винтовки
По российской мирной стороне!
Бойня! Хаос! Смерть! Бомбардировки!
Геноцид! Осетия в огне!

Залпы беспощадно громыхнули -
Никого грузины не щадят!
И детишек малых каждой пулей
Убивало штук по пятьдесят...

Десь приблизно в такому ключі... Опускаючи усіляку маячню, виділю найбільш яскраві моменти вперемішку зі смішними:

Російський президент-мачо. У фільмі він зовсім не схожий на розлюченого ліліпута в чорній сорочечці з виряченими оченятками. Це такий собі герой, який в момент «обстрєла Цхінвала» розважався на яхті з якоюсь пані посеред Волги. Очевидно, саме через це він зміг прийняти кілька вольових рішень незважаючи на миролюбиві пропозиції російського генштабу. Головні дійові особи якого постійно з острахом говорили про міжнарожний імідж Росії.

Російські вояки – такий собі загін бойскаутів-орнітологів на пленері. Епізод перший. Обережніше, щоб не впасти під стіл. «Поборники миру» спочатку наставили протитанкових їжаків біля Рокського тонелю з боку Північної Осетії. Входити у Південну Осетію ну просто й на думку не спадало!))) Але що, як вероломний агресор піде на матушку-Расєю!?)))) «Ні, пацани, прибирайте їжаки! Пойдьом аґрєсора отбівать!»))

Епізод 2-й – жінки на БТР-і. Грузинів довго показують у фільмі як якихось невідомих бандитів без впізнавальних знаків, які ведуть снайперсько-партизанську війну і «знищують мирне населення». Нашу пані браві російські вояки, наприклад, везуть на броні мирного російського БТР-а, аж тут починається «вєроломний абстрєл» із засідки)). Далі ще довго стріляють, грузини падають як у комп’ютерних войнушках, а «наші» впевнено перемагають)). І тут якийсь москаль по рації: «Задача протівніка – унічтоженіє мірнава насєлєнія!», аби глядача вже не гризли зумніви. І жирна крапка – обстріл грузинським танком якогось барака з «мірним насєлєнієм».

Мама і син спілкуються відео-MMS-ками. Оскільки син нашої героїні остаточно від’їхав у віртуальну реальність, з мамою він спілкується виключно діалогами улюблених трансформерів за допомогою MMS. Інакше не виходить. Як не дивно, посилати одне одному відео за умов роздовбаного зв’язку таки вдається…

І наостанок. Грузини може в чомусь і хороші, але їхній президент – редиска. На підтвердження цієї офіційної кремлівської версії наприкінці фільму розіграна сцена порятунку мами й сина вояком-грузином. Ризикуючи собою, він доправив їх на військовому джипі на російські позиції. Для дотримання концепції вигляд у нього «ліхой і прідурковатий», та й сам він заради порятунку росіянки кинув бойового товариша. Але то таке...

Для закріплення матеріалу сина продовжує глючити. Коли доблесна RU-Army роздовбує грузин, пацану ввижається, що у нього на очах розвалюється жахливий монстр-трансформер))). Росіяни перемагають. Завіса.

У всьому цьому є єлемент безумовної інтелектуальної чесності. Чесності в тому, що російських громадян таки глючить від віртуальної реальності, створеної місцевим кіно- і теле-агітпропом. За словами дослідника Росії Ростислава Мартинюка, цей медіа-тероризм може навіть виправдовувати росіян у випадку здійснення ними тяжких кримінальних злочинів. Оскільки вони виступають у ролі несвідомого об’єкта злочинної маніпуляції.

У цьому «кіно» Росія у звичній їй манері намагається навіть маніпулювати громадянами Грузії, демонструючи «общєчєловєчєскіє ценності». Але такі маніпуляції є трішки безсилими і беззубими, бо викрадачів столового срібла і унітазів ми колись побачили у всій красі. А народний «Міміно» Вахтанг Кікабідзе послав президента РФ після намагання вручити йому медальку за сексуально-пішохідним маршрутом.

А який маршут для медіа-терористів порекомендуєш Ти, шановний читач і глядач?