Про сучасний іконопис та його творців (Фото)

В Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана відбулося відкриття виставки сучасного іконопису та різьблення Оксани та Івана Мартиненків, про це "Високому Валу" повідомила молодший науковий співробітник обласного художнього музею імені Г. Галагана Світлана Демченко.

Художниця Оксана Мартиненко (1980 р.н.) – випускниця Московської іконописної майстерні імені Андрія Рубльова – звертається у своїй творчості до традицій давньоруського іконопису ХV-XVI cт. Великий вплив на формування її, як іконописця, мав життєвий подвиг і творчість матушки Іулянії (Марії Миколаївни Соколової).

Першими іконами, написаними Оксаною Мартиненко у період навчанння стали: ікона преподобного Сави Сторожевського, Звенигородського чудотворця, учня Сергія Радонезького, Богородиці «Стягнення загиблих» та Богородиці «Знамення».

Добре знаними є ікони художниці, написані для Храму всіх Святих Чернігівських та Свято-Феодосіївського храму у Чернігові. Ікони її авторства знаходяться у Серафимо-Дівеєвському монастирі (Нижньоновгородська область, Росія) та у приватній власності замовників з Києва, Славутича, Москви, Алма-Ати.

Традиційно Оксана Мартиненко використовує тільки натуральні матеріали та фарби з природних мінералів та пігментів на основі яєчної емульсії. Іконопис художниці характеризується чітким рисунком, пластикою лінії, тонкою кольровою градацією від насичено яскравих до напівпрозорих кольорів.

Лейтмотивом іконопису художниці є ідея світлоносності ікони. Вона є вирішальною у створенні образу. Форма в іконі вибудовується від темного до світлого і завершується акцентами світла (движками). Використання золотого тла, прорисовка золотом складок та орнаменту одягу, покриття асистом несе у собі подібне смислове навантаження. У християнстві золото розуміється як світло у своєму сяйві і в своєму «благородному світінні» (Андрій Крітський), тому будь-який сюжет, зображений на тлі золота, тим самим у нього занурений, перетворюється на таїнство.

Вісім ростових ікон намісного ряду, різьблена арка та фрагменти напольного кіоту, створені для кафедрального собору Вознесіння Христового в Алма-Аті презентують авторські роботи творчої родини останніх років. Твори Оксани та Івана Мартиненків у цьому контексті акцентують увагу на нерозривному зв’язку мистецтва і духовної практики православної церкви.

Ікона, будучи об’єктом вшанування віруючими, розуміється «лєствіцею» сходження до Першообразу, який явив себе в Боголюдині – Ісусі Христі. Найпоширенішим типом зображення Ісуса Христа є Спас Нерукотворний, що традиційно вважається першою християнською іконою Художня мова Оксани Михайлівни звеличує і відкриває глибину богословського образу, як Царя всього сущого та Цариці Небесної.

Духовний зв’язок Христа та Богородиці символічно підкреслений дзеркальним розташуванням червоного і синього кольорів їхнього одягу, що відповідає важливому положенню християнства – посланню благодаті з небес на землю (Благовіщення).

Активне дієве начало виступає на перший план в образах архангелів Михаїла та Гавриїла, які мають спільні іконографічні елементи – атрибути ангельської влади, мірило та зерцало, тороки, що свідчать про готовність архангелів виконувати волю Божу повсякчас.

Символічною, як за сюжетом, так і за художньою формою, є іконографія двунадесятого свята. Позачасова структура твору тут акцентується не конкретикою події, а її трактуванням відповідно канону. Ідеї соборного єднання підпорядкований композиційний ритм силуетів, співвідношення кольорових плям в іконі.

У центрі ікони «Святі новомученики та сповідники, які у землі Казахстанській просіяли, 2012р., внутрішньо пов’язані смислові вектори від земного до небесного і навпаки (відповідно до «Небесної ієрархії» Псевдо-Ареопагіта) окреслено зображенням розгорнутого Євангелія (ІОН 13:33) з цитатою «Заповедь новую даю вам, да любите друг друга», хреста – символу жертовної любові Ісуса, який, ніби продовжує її далі «как я возлюбил вас», храму – дому Господнього та Ісуса Христа на небасах у славі в оточенні серафимів. Симетричність композиції тут є ствердженням соборної єдності, переваги вселенського над індивідуальним.

Щедрою орнаментацією вирізняється єпископське вбрання одного найшанованіших у православ’ї святого – Миколая Чудотворця. Традиційно він правицею благословляє, а лівою рукою тримає Євангеліє з яскравим кіноварним зрізом, що наголошує на значенні проповідуваного ним Слова Божого.

Іконографічний тип святого-воїна відтворений у зображенні «Святого благовірного князя Олександра Невського», 2012 р., яка акцентує увагу на військових подвигах князя, здійснених у захист православної віри.

Про зрілість майстерності Оксани Мартиненко, її здатність творчо вирішувати іконографічні завдання в рамках канону, керуючись головними засобами художнього вираження – кольором та лінією, свідчить іконографія новомученика Василія Богоявленського. Він є останнім дореволюційним чернігівським архієреєм, який очолював чернігівську кафедру протягом 1911-1917 рр. і був прославлений у числі новомучеників 2000 р.

Супутником у житті й творчості Оксани Мартиненко є її чоловік Іван, який професійно займається різьбленням по дереву, є співавтором іконостасів Троїцького собору та Воскресенської церкви у Чернігові. Його роль і значення у храмовому мистецтві важко переоцінити. Іконостас визначає художню структуру кожної ікони. Завдяки йому ввесь ансамбль ікон набуває композиційної цілісності.

У експозиції авторству Івана Мартиненка належать арка над Царськими вратами та фрагменти напольного кіоту, оздоблені глибокорельєфним орнаментом у рослинному та зооморфному стилі (зображення райських птахів та левів) з елементами в’язі.

Творчість Оксани та Івана Мартиненків – це гармонія художньої образності і духовної символіки, мистецтва і невербального богослів’я, яка свідчить про новий етап у розвитку традицій сучасному іконописі та різьбленні.