Останнє оновлення: 20:48 п'ятниця, 21 червня
Театр
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Культприлуки
Культприлуки

Культприлуки

«Это надо пережить…»

Декілька слів критики про перший регіональний фестиваль імені Миколи Яковченка

Все, що ми не назвали, розбігається з реальністю та не відповідає здоровому глузду. Чиї імена були пропущені – вони живуть в іншій реальності та поза межами здорового глузду.

Пролог

Не шукайте в цій статті переможців та учасників фестивалю чи слова захоплення від побачених фонтанів іскор, що прикрашали сцену: це п’єса на одного актора або історія про одного барана, який, зайшовши на кладку, вирішив, що він цар містка.

Зав’язка

Кожен в цьому світі грає свою роль (про це ще в свій час говорив Вільям Шекспір): хто студента, хто продавця, а декому пощастило навіть потрапити на роль мера міста. Але інколи ми забуваємо про те, що це всього-на-всього гра і починаємо ототожнювати себе з персонажем, якого граємо. І не дай Боже щоб такому актору випала честь злетіти на сцену життя в якості людини, що наділена владою… Та що ж це за автор, що мучить читача нудною філософією?! Давайте перейдемо ближче до діла.

19-20 травня в Прилуках намагався відбутися перший регіональний фестиваль акторської майстерності імені Миколи Яковченка. Організовується він уже не вперше, але так як йому довелося еволюціонувати із всеукраїнського до регіонального, то оголошували його, як перший… З чим не можна було не погодитися, адже це була перша спроба (так званий експеримент) проведення театрального дійства без глядача. Наслідки такої недолугості зіпсували імідж театральних Прилук, але мабуть організатори цим дуже не переймалися, бо прес-конференції не було ні до, ні після фестивалю.

Автору б не хотілося, щоби читач ненароком зарахував до цієї братії і юних акторів-учасників, яким було що показати, аби тільки зала не була пустою. За що варто подякувати пихатому орлу та його гоп-стоп компанію, які ще взимку запевняли, що ніякого фестивалю на Миколині дні не буде. Якщо шановному панству буде не важко, то нехай воно якимсь нехитрим способом донесе до масового перегляду річний план заходів МБК, бо лишаються загадкою причини ось такого не досить вдалого експерименту. Але цього не дано зрозуміти ні круторогому, ні двом позолоченим квочкам, адже вони навіть не можуть відрізнити шоколадне морозиво від коричневого.

Розвиток подій та кульмінація в спільному мішку

Перший день не був схожий ні на відкриття, ні на закриття, ні на фестиваль акторської майстерності взагалі, тим паче відкритий (окрім того факту, що на вході до МБК не продавали квитків). Сам пернатий герой лише облетів будинок культури, не приземлившись навіть привітати членів журі з відкриттям фестивалю. Може було соромно вельмишановному за «славну» організацію, чи його сором – то є цвіт папороті в купальську ніч... хто-зна. Ну та над цим нехай думають фантасти, містики та знавці міфології, а нам більше користі та веселого настрою буде, якщо ми пригадаємо слова великого класика Льва Толстого: «Краще нічого не робити, ніж робити нічого.» Але, на превеликий жаль, ніщо вже почалося. Після виступу трубадура й розпочалися конкурсні покази (але ніяк не фестиваль). Ось так не зрозуміло розпочалося відкриття. За всім цим слідкував з плакату «іменинник», надпис поряд з яким говорив: «Микола Яковченко з нами!» «А нас нема…» - просилося в самотнього глядача.

Після першого дня в того ж таки самотнього глядача виникло два питання: 1) чому ввесь склад журі (три жінки: молода, провідна та заслужена, як зазначалося в сценарії) становили лише актори чернігівського театру?; 2) про що подумав Юрій Коптєв, коли побачив оце все (ім’я якого згадувалося зі сцени)?! Наступного ж дня була зроблена спроба виправити організаторський «ляп» з глядачем за допомогою гучномовця, що лунав звідкись з МБК. Це нагадало часи тоталітарної доби. Але спроба виявилася марною. Це в свою чергу нагадало історію про поганого режисера, який дуже хотів танцювати… і танцював би, а не може, бо заважають. Лишається тільки жалкувати, що з нашим пернатим не має приємності знайомства видатний сучасний драматург Лесь Подерев’янський (той би описав як треба).

Та ми трішки відійшли від сценарію. Повертаємося назад до МБК і бачимо гуманітарного заступника (виштовхнули з рукавички кого не шкода), який намагається розмовляти із стільчиками, чуємо слова молодої акторки чернігівського театру ім. Шевченка: «Може щось не вийшло… може взагалі нічого не вийшло…» Після чого не хочеться ні бачити, ні чути, а лиш закрити лице долонями та тихенько сміятися… крізь сльози.

Розв’язка (якщо така можлива в нашому житті)

На останок ще одне питання: чому була відсутня реклама? Чому взагалі не було ніякої інформації по фестивалю?! Знову автор чує лише гул комп’ютера та ранкову тишу. Якби ми були в дитячому садку, то можна було б заспівати пісеньку «Ганьба» (багаторазове повторення цього слова) і це мало б якийсь виховний вплив на того, кому співається пісенька…

Але ми не в дитячому садку і хором ніхто співати не буде, і горбатого лише могила виправить. А на закінчення варто згадати слова Миколи Яковченка, які він любив говорити тим, хто звертався до нього за порадою, що потрібно робити на похмілля, коли голова болить: «ЭТО НАДО ПЕРЕЖИТЬ…»

Коментарі (2)

галя | 2012-05-22 14:43

шкода цапа бо кози в золоті

микола | 2012-05-22 14:03

шкода мецената юрія коптєва чиї проекти намагаються звести нанівець недолугі і малогратні культура для них це спосіб заробітку і не більше
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Українки в Квебеку і… компостування зі школи

SVOBODA.FM