підмостки

Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / "Безіменна зірка". Велике "чудово" і маленьке "але"

"Безіменна зірка". Велике "чудово" і маленьке "але"

Як відомо, Чернігів – місто маленьке, і театрів у нас всього два. Можливо, тому ми, глядачі, так чекаємо щороку відкриття сезону, кожної прем’єри.

І актори давно уже стали майже родичами, наче любими дядечками, до яких із задоволенням ходимо у гості.

Проте є ще один бік такої «спорідненості» - чомусь не прийнято у нас критикувати вистави.

Справді, так незручно, нібито пригостився пиріжком бабусиним, а тоді скажеш їй: «Вибачайте, люба, несмачно було».

Але добре чи нічого кажуть лиш про покійників, правда? А якщо ніколи не критикувати, то і зросту немає. Для чого змінюватись, коли й так усе добре.

Тому наберуся нахабства і буду говорити про прем’єру нашого Молодіжного театру не самі компліменти… Бо я його, театр наш, дуже люблю!

«Безіменна зірка» - ура!

Цьогорічний, уже 29-й сезон Чернігівський Молодіжний театр розпочав прем’єрою. Постановкою львівського режисера, вистава називається «Безіменна зірка».

Можливо, пам’ятаєте однойменний радянський фільм за цим же сценарієм. Чудова, мила стрічка.

Нагадаю сюжет: до крихітного містечка несподівано потрапляє заїжджа прекрасна жінка, лише на одну ніч. У неї з першого ж погляду без тями закохується молодий вчитель-астроном. Жінка, яка все життя провела у галасливому місті, чи не вперше бачить зорі і розуміє – то все було порожнім. Вона вирішує кинути все і залишитися у будиночку вчителя. Проте зранку приїздить її чоловік, аби все повернути на круги своя.

Ось така нібито коротка розповідь, протягом якої кожен з героїв змінюється і усвідомлює себе.

Звісно, ми не могли пропустити прем’єру «безіменної зірки» у Чернігові. І приготувалися до свята....

І знову ура! Про хороше і дуже хороше

Вистава починається з прекрасної роботи режисера та художника. Декорації нашої Молодіжки завжди варті захоплення, вони лаконічні і потрапляють точно в яблучко.

Цього разу чудовою знахідкою стали тіні…. Потрапляючи за напівпрозору ширму, всі герої дивовижним чином змінювались, ставали більшими чи меншими. І спостерігати за цим було надзвичайно цікаво!

Гарний фон складала музика. Приємна мелодія супроводжувала всю виставу, вона запам’яталася і довго ще відлунювала у пам’яті.

А наші актори, наші метри! Вони також були надзвичайними. Олексій Биш досить несподівано перетворився з комедійного актора на справжнього мачо. Любов Веселова неперевершено грала мадемуазель Куку – поборницю моралі.

У ролі вчителя був достатньо переконливим молодий студієць Микола Бичук. Величезні блакитні очі, юнацька захопленість астрономією.

Але… але… але…

Проте захват завершився, щойно вийшла головна героїня. Її грає Тетяна Салдецька. Я люблю цю акторку и дуже поважаю!

Але… але… ну пробачте мені, не вірю я, що молодий учитель міг із першого погляду закохатися у жінку, вдвічі старшу за себе. Це просто неприродно, незрозуміло. Адже він мав побачити неймовірно прекрасну незнайомку, ніби з іншого світу! Дурненьку, порожню, але таку, щоб аж дух перехоплювало.

А тут виходить жінка у досить зрілому віці. Гарна така дама, з гучним низьким голосом. І починає то впадати в ступор, то галасувати так, що аж вуха закладає. І хочеться зрозуміти їх обох – і не можу. Не вистачає достовірності, аби виникли відповідні емоції.

Про це колись іще Джек Лондон писав у «Мартіні Ідені». Так, казав він, будь-який театр – то є умовність і робота інтелекту. Проте ж не можна дивитися на яблуко і переконувати себе, що то апельсин.

Тут приблизно така сама картина. Так, пані Тетяна чудова акторка. Вона була щирою у своїй ролі, вона глибоко її переживала, плакала. Але знову-таки я, глядач, їй не співчувала.

Якщо вона, героїня, не зрозуміла чогось у житті у 20 років – то нормально. Але у 40 – уже якось дивно, тим більше що очі у акторки розумні, думаючі. І ніяк не йму віри – а чого було сидіти у золотій клітці стільки років, коли мізки є.

І чого влаштовувати істеричні стрибки, жбурляти квіті та зображати з себе дитинку. Те, що у юності є симпатичним, у розважливому віці в кращому разі викликав подив. В гіршому… виглядає досить неприємно. Так само штучно, як ті ромашки, що вона розкидала по сцені.

Завершилась вистава, з якої я пішла сумною та зневіреною. Невже наш театр вичерпав себе і серед усієї молодої когорти не знайшлося достатньо сильної акторки на головну роль? Чи проблема у чомусь іншому? Чи я чогось так і не зрозуміла в акторському задумі?...

А так – усе добре… «Все хорошо, прекрасная маркиза…»

Віола ПУХ

Фото і відео «Високого Валу»

Збільшити

13:32 | 17.09.2013 р. Віола ПУХ

Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі

Коментарі (9)

Елена | 2013-09-20 18:07

И трудно поверить, что женщина настолько притягивающая взгляды людей (со слов любовника) может иметь настолько неухоженную голову и руки. Неужели сложно было сделать прическу или хотя бы более живыми волосы и как-то прикрыть "руки работающей женщины" перчатками?Абстрактно представить Светскую Даму можно, но ведь это классическая постановка. А что до престарелых Джульетт: возможно есть уровень актерской игры при которой не замечаешь таких деталей, но это, к сожалению, был не тот случай.

Відповісти | З цитатою

Елена | 2013-09-20 17:55

Хочется задать вопрос всем участвующим в обсуждении: вы там были? Вот мне не так резала глаз разница в возрасте, как общий образ главной героини. Женщина не была прекрасна, и не дышала "духами у туманами". Все действующие лица слышали парфюм и было обидно, что упустили эту деталь-ведь могли же действительно использовать запах для усиления эффекта присутствия и общего впечатления благополучия при помощи всего пары капель Chanel.

Відповісти | З цитатою

Вера | 2013-09-19 13:41

И еще :)
Вот этот упрек - что не мог "молодий учитель із першого погляду закохатися у жінку, вдвічі старшу за себе", говорит, ИМХО, о недостатке если не опыта, то впечатлений :)
Способен ли 20-летний романтический мальчик влюбиться в 40-летнюю прекрасную даму, которая, "дыша духами и туманами", сошла к нему со столичного поезда? ДА ЗАПРОСТО. Спросите любого знакомого мужчину )

Відповісти | З цитатою

Олег | 2013-09-19 10:40

1959

адмін-ВалАвтор перетелефонувала на "ВВ" і попросила виправити помилку. Тим більше по тексту кілька разів пройшов "вчитель-астроном", сказала вона.

Так чого ж не виправили? Так і залишилося: "Не вірю, що юний лікар..." Схоже, авторка й справді дивилася на яблуко, а бачила апельсин. Ще одна фактологічна помилка - вранці за героїнею приїхав не "її чоловік", а, так би мовити, "папік", утримувач. Погодьтеся, одне діло втекти "під зорі" із сім"ї, а інше - від остогидлого коханця. Та й взагалі, в чому провина Салдецької? В тому, що на цю роль її призначив режисер? Чи в тому, що їй вже не 18? Назвіть мені хоча б один театр, де б Джульєту грала 14-річна дівчинка. З авторкою можна погодитися в одному - театральна критика потрібна. Але справжня, професіональна. Цей же матеріал нагадує, вибачте, фразу відомого літературного персонажа: — Ви знаєте, Шуро, — зашепотів Паніковський, — я дуже поважаю Бендера, та я вам мушу сказати: Бендер віслюк! Їй-богу, жалюгідна, мізерна особа!

Відповісти | З цитатою

Вера | 2013-09-18 20:35

Можно две ремарки?
Во-первых, согласно тексту пьесы, Мирою - "учитель тридцати - тридцати двух лет". Не такой уж и мальчик.
И Мона, как мне видится,- не глупенькая и пустая... Просто она находится в обстоятельствах, где ей и нельзя, и не нужно быть собой. А вот в этом бедном, обшарпанном домишке с лейкой вместо душа - можно и нужно. В этом же главная ценность этой встречи для нее...

Відповісти | З цитатою

В.Гольцов | 2013-09-18 15:40

Звичайно добре, що у Чернігові( по європейських мірках - не такому вже й малому місті) ще є симпатики театрального мистецтва. Театр, звичайно, не належить до масового мистецтва. І це правильно. Погано тільки те, що у багатьох людей залишилися радянські стереотипи стосовно театру ляльок. У цивілізованому світі не ділять театри ( і людей театру) на гатунки. У ньму однаково шанобливе ставлення і до оперного театру, і до драматичного, і до
театру ляльок( саме так правильно називати, а не "ляльковий театр"), і до мистецтва кіно. Відповідно і до людей цих театрів...Чернігівський театр ляльок ім О.Довженка продовжує, в часі, справу першого професійного театру ляльок в Україні, що був створений в Чернігові у 1921 році. Так що наше місто має давні традиції мистецтва граючої ляльки. І театр ляльок ім. О.Довженка, що представляв(як ніхто з чернігівських театрів) наше мистецтво в Австрії, Болгарії, Польщі, ФРН, РФ, в містах і селах України, та особливо Чернігівщини, заслуговує, щоб не забували про його значення. Щоб не приходили в голову рядки - " мы все учились понемногу, чему - нибудь"...Десь так. Коли щось стверджуєте, то мусите знати весь матеріал. Про який пишите. А на виставі в Молодіжці не був, тра' подивитися.

Відповісти | З цитатою

Арингаросса | 2013-09-17 15:09

Театрів у Чернігові три: обласний академічний український музично-драматичний імені Шевченка (можливо, не зовсім правильно написав, бо по пам'яті пишу), молодіжний і театр ляльок.

Відповісти | З цитатою

адмін-Вал | 2013-09-17 14:33

1959

Автор перетелефонувала на "ВВ" і попросила виправити помилку. Тим більше по тексту кілька разів пройшов "вчитель-астроном", сказала вона.

Відповісти | З цитатою

1959 | 2013-09-17 14:15

Щось я не второпав: то "молодий вчитель-астроном" закохується в головну героїню з першого погляду, то якийсь "юний лікар". Звідки там взагалі лікар взявся?

Відповісти | З цитатою

закрити