Як правильно любити себе? Учимось у Нікаса Сафронова

"Це неймовірно! Фантастично! Найскандальніший художник у Чернігівському колегіумі", - надривається реклама по радіо. Біг-борди бовваніють зображеннями приємного на вигляд чоловіка і написами: "Нікас Сафронов"…

Це ж справді щось незвичне сталося у нашому тихому Чернігові! Навіть важко згадати, коли у нас так піарили художню виставку.

Зазвичай рекламують Юру Шатунова, Миколу Гнатюка або хоча б Бориса Моїсеєва… А тут – художник. Таку дивину пропускати не можна! Тож ми з любою кумасею поспішили до Колегіуму.

Передмова

Відкриваємо в інеті персональний сайт Нікаса Сафронова (треба просвітитися перед відвідуванням виставки).

"На сучасному небосхилі живопису лиш рідкісні творці досягають значних висот, особливо це стосується Росії, де, як може здатися, не лишилось відомих художників. За багато років лиш один російський живописець зміг досягнути всесвітнього визнання. Ім’я його – Нікас Сафронов".

І далі:

"Більшість робіт великого російського художника розташовані у тематичних музеях живопису або у приватних колекціях. Крізь час і простір картини великих художників несуть у собі портрети епох. Оповитий незчисленною кількістю легенд, Нікас вписав своє ім’я в історію сучасного мистецтва".

Звучить? Ого, ще й як! Написано так, що аж кров холоне у передчутті зустрічі з надзвичайно майстерними витворами.

Балерина в капцях?

Тихенько заходимо до зали. Крім нас двох та жінки-доглядачки – нікого. Воно й не дивно. 60 гривень за дві зали художньої виставки для Чернігова таки немало.

Якщо порівняти, то відвідування величезного музею Айвазовского у Криму з екскурсією коштує 40 гривень, будинку Волошина у Коктебелі – 25. Минулого року до Києва привозили роботи імпресіоністів, 4 музейні зали. Вартість квитків – 35 гривень.

Але що там порівнювати якогось Айвазовского чи Ренуара із самим Нікасом Сафроновим! Хай уже буде 60.

Починаємо огляд. І з кожною картиною дивуємося усе більше… Примітивні алегорії, кічева техніка. То чиновник, очима якого є вікна з квітами. То голова відомої людини, яка пурхає над нічним містом.

Кульки, галявинки з претензією на думку. Банально, неоригінально. Найбільше це нагадало Пауло Коельо з його "Вероніка бажає вмерти".

Так проходимо із десяток картин… Аж раптом… Зупиняємось у чіткому розумінні "щось тут не так". Якась неправильність. Люди добрі, то це ж зворотна перспектива на пейзажі! На половині будинків із написаних. А це вже не просто ляп чи авторська ідея. То все одне, що балерині викульгати на сцену у капцях! Перспектива – перше, чому вчать художників, основа основ.

Уважніше придивляємося й до інших пейзажів. Овва! Подібні помилки у побудові є майже на всіх.

Преображенський неправий?

Підходимо до працівниці Колегіуму у залі: "Скажіть, будь ласка, а яка картина з представлених найцінніша".

Жіночка показує на портрет молодої жінки, яку душить за шию Вавілонська вежа. І пошепки пояснює: "Кажуть, тут якась авторська техніка, втирання фарби подушечками пальців".

Підходимо ближче… ще… пильно вдивляємося… Картину не відрізнити від фото, надрукованого на полотні. Так званий гіперреалізм, популярний зараз в Америці. А на вигляд – фото як фото.

Чомусь згадується Преображенський: "Поясніть мені, будь ласка, навіщо штучно потрібно фабрикувати Спіноз, якщо будь-яка баба може народити його коли завгодно".

Тобто нащо втирати фарбу подушечками і отримувати те ж саме фото? Чи професор таки неправий? І велике мистецтво – зробити так, щоб картина максимально була схожа на фотографію? Чи (пошепки) трошки прибрехав художник? І то таки роздруковане зображення? Хтозна.

Містика?

Друга зала. У центрі – ще одна розрекламована робота. Портрет, на зворотному боці якого нібито проступило зображення того ж чоловіка, але старшого. Мабуть, не дає Сафронову спокою слава Уайльда з його "Портретом Доріана Грея".

Ой як цікаво! Особливо якщо стати в торець картини. Тоді чітко помітно, що зображення аж ніяк не співпадають за рівнем. День сантиметра на півтора-два…. Тобто знову реклама дещо перебільшила…

Зате справжність робіт підтверджують наставлені всюди штампи "самого"! Іменні, з портретом.

До речі, і на цьому поверсі з перспективою на картинах, м’яко кажучи, не дуже. Башти падають, вертикалі не витримані, лінії сходу також.

Як любити себе в собі

Впадають в око і вражають рами на картинах. Дуже великі, важкі, ніби зараз роздавлять. У стилі "що більше золота, то краще".

Дівчина, що продає репродукції художника, захоплено прощебетала: "То не просто собі рами! Сам великий Нікас підбирає кожну особисто! Він замовляє їх у одній майстерні Італії! Тільки вона достойна обрамити полотна генія!"

І що більш патетично вона говорить, то смішніше стає. Король виявився голим! Тобто ні, він таки геніальний. Геніальний піарник. Самопіарник. Людина, у якої треба повчитися любити себе. Це ж вам не абищо, а ексклюзив. Золоті італійські рами. Велично відрізані голови на портретах. Авторське недотримання законів живопису. Втирання подушечками пальців до отримання ефекту фото.

На прощання відкриваємо книгу відгуків відвідувачів виставки. Є кілька хвалебних од. Але є й інші:

"Шановний Нікасе! Будь ласка, наступного разу привезіть щось достойне нашого старовинного Колегіуму. Якщо, звісно, воно у вас є". Браво, пані!

Р.S. Уже ввечері списуюсь із подругою, що працює у Санкт-Петербургській Художній Академії. Розповідаю про виставку і враження. Вона: "Та він же хотів у нас виставлятися у цей час! Музей відмовив. Краще не отримати грошей, але не осоромитись, виставивши таке".

Отже, знову нам привезли "третій сорт не брак". А що, ідуть же люди на Шатунова, ще й квітами завалили. І на Сафронова підуть. Головне – реклама, а інше додасться.