Останнє оновлення: 20:48 п'ятниця, 21 червня
Непересічні особистості
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Найкраща муза - рідний край!
Найкраща муза - рідний край!

Найкраща муза - рідний край!

«Займатися мистецтвом неможливо без постійних тренувань і розвитку». Автор цих слів – давньогрецький філософ Демокріт, який жив приблизно три тисячі років тому. Але афоризм античного мудреця залишається актуальним і донині. Адже багато митців-сучасників переконують в тому, що геніями не народжуються – ними стають. Так само вважає і відомий не лише в Україні, а й поза її межами живописець, наш земляк, народний художник України Володимир Ємець.

Життєвий шлях Володимира Володимировича Ємця насиченей всілякими подіями, серед яких, на жаль, як і має бути в житті людини, багато тривожних та болючих... Народився художник у 1938 році (до речі, нещодавно - на початку квітня він відсвяткував день народження) у Чернігові, і будучи ще маленьким хлопчиком відчув на собі страшний подих фашистської окупації.

- Я народився вже без батька. - зізнається Володимир Ємець. - Як з’ясувалося, його розстріляли, бо він був священиком. Йому було всього 39 років... Хоча останні роки свого життя батько працював бухгалтером похоронного бюро. Тоді самі розумієте яка ситуація була з церквами. Все моє дитинство пройшло без батька. Нас ростила мама. Нас було у сім’ї п’ятеро дітей. Коли почалася війна, ми зрозуміли, що у Чернігові вже залишатися було небезпечно. Тому вирішили йти з міста. Коли вже підходили до Довжика (Чернігівський район), розпочалося бомбардування авіацією. Нас відкинуло вибухом, та залишилися живі. Мені тоді три рочки було. Дійшли до Довжика, а там уже німці… Отак і сталося, що все дитинство я провів у Довжику. У 1945 році повинен був піти до школи, але не пішов, бо не було в чому. Тому пішов уже на наступний рік.

- Коли зрозуміли, що живопис – ваше покликання?

- Навіть не знаю… Малювати я розпочав рано. Вчителем моїм став Олексій Костянтинович Бабинець, який з фронту прийшов. У нього був хист до малювання. Він був, як кажуть, «самодіяльним художником місцевого значення». Він і познайомив мене з оцим чарівним світом малювання. Хоча мама була проти цього, сварила мене, казала, що он трактористи скільки заробляють, а що я буду робити? Пензлем хату не збудуєш. Та я не відступив.

- Твердо стояли на своєму і після школи вирішили поїхати навчатися на художника аж до Кишинева. Де взяли гроші на дорогу в Молдову, адже тоді для вас були не найкращі часи у фінансовому плані.

- Гроші я заробив. Мені голова сільради дав завдання, щоб я для всього села написав таблички: «На пожежу відро, на пожежу сокиру». Усім розписав, усьому селу, що і кому при пожежі нести. І за це він мені дав грошей. Я на ці гроші сів і поїхав. Приїхав, а там всі у білих черевиках ходять, у фраках. А я у чоботях і фуфайці. Але то вже таке… Я склав іспити і вступив на навчання.

- Важко було навчатися?

- Ні, не важко. Я дуже любив навчання. Звичайно, в матеріальному плану було дуже важко, а навчатися ні. Якось пам’ятаю мене ректор училища викликав (а я ж босий і голий) і відправив на заробітки у славетне місто Вулканешти. Там був відомий чи не у всьому світі винний завод, в якому виготовляли кагор. Але я навіть не скуштував його, я досхочу наївся винограду. Там я заробив трохи грошей, приодягся.

- Можливо пам’ятаєте свою першу роботу?

- "Ранок у сосновому лісі".

- А скільки взагалі картин написали?

- Точно не можу сказати. Вважаю, це не потрібно. Головне не кількість...

- У вашій творчості помітне місце займають портрети. Як багато портретів і яких людей ви написали?

- Гоголя, Шевченка, Тичину. Дуже багато писав на замовлення…

- Судячи з назв інших ваших картин: «Десна», «Вечір у Боромиках», «Довженкове подвір’я то, мабуть, природу пишете переважно на Чернігівщині?

 

- Так, адже це мій край! Був випадок у моєму житті, я цілий місяць катався по озеру Байкал і… не написав жодної картини. Саме тоді я усвідомив, що найкраща муза – рідна земля.

 

закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Українки в Квебеку і… компостування зі школи

SVOBODA.FM