Останнє оновлення: 20:48 п'ятниця, 21 червня
Культура
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Габріель Гарсіа Маркес: тепер — сто років самотності
Габріель Гарсіа Маркес: тепер — сто років самотності

Габріель Гарсіа Маркес: тепер — сто років самотності

Пішов з життя найвидатніший письменник сучасності

Здається, це Блок сказав, що людині в житті потрібно не так багато «своїх» книг, але шукати їх треба все життя, перечитавши цілі гори.

З часом усе менше шукаєш і відкриваєш щось нове, бо давно визначився з цими «своїми» книгами.

Так само зі своїми письменниками.

Є для мене улюблені книги у багатьох авторів.

Але є і улюблені письменники, творчість яких найближча загалом, у яких читаєш будь-яку сторінку. У мене серед зарубіжних письменників — австрієць Стефан Цвейг, француз Екзюпері, американець О.Генрі й колумбієць Габріель Гарсіа Маркес. І саме в нього, у Маркеса, — книга, єдина з тих, яку я прочитав тричі. По двічі прочитав «Анну Кареніну» Льва Толстого, роман «Лялька» поляка Болєслава Пруса, але ту книгу — тричі. Це «Сто років самотності». Якщо в неофіційній і, звичайно, суб’єктивній (бо кожен назве своє) ієрархії саме Маркеса називають найвидатнішим письменником сучасності, то найвидатнішою такою книгою найчастіше називають саме його роман «Сто років самотності».

Зізнаюсь: коли я доволі вже давно вперше прочитав роман — не те що майже нічого не зрозумів, а просто сприйняв це як щось грандіозне за пеленою романтичного туману. За другим прочитанням туман поволі розвіювався, а втретє читав, уже просто купаючись у цій прозі, якнайближче сприймаючи кожне її слово і фразу. Зараз хочеться знову поринути в це, відкривши будь-яку сторінку роману.

Я назвав Маркеса колумбійським письменником. Але Маркес, народжений і на все життя закорінений у маленькому містечку Аркатака в глибині Колумбії, справедливо вважав себе (і вважали його) водночас людиною Латинської Америки, людиною планети Земля. Й річ не в тім, що останні кілька десятиліть він прожив у столиці Мексики. Річ у всепланетності його творчості.

Іспаномовна література, одна з найвеличніших в історії людства, дала світові багатьох видатних письменників. Один з них — Габріель Гарсіа Маркес.

Якщо латиноамериканську літературу, а це, окрім, звичайно, Маркеса, і Хорхе Луїс Борхес, Хуліо Кортасар, Алехо Карпентьєр, Маріо Варгас Льоса, вважають чи не найбільшим феноменом світової літератури ХХ століття, то феноменом у феномені є так званий магічний реалізм, найяскравішим представником якого і є Маркес. Найповніше це виявилося в уславленому романі «Сто років самотності» — з одного боку, заземленому на реаліях Колумбії ХХ століття, з іншого —насиченому буйною фантазією гарячих латиноамериканців.

Після цього роману я став читати у Маркеса все. Прочитав ранню книгу письменника «Полковнику ніхто не пише», чомусь саме її автор називає кращою у своїй творчості — такими бувають примхи письменників, і це дійсно чудова повість. Вразила повість «Хроніка смерті, про яку всі знали заздалегідь», оповідь про якесь тотальне запаморочення мешканців маленького містечка, котрі, як сомнабули, йшли назустріч дійсно всім відомій, навіть, можна сказати, запланованій загибелі одного зі своїх земляків. Усезагальне запаморочення — як це добре знайоме у хворому на тоталітаризм ХХ столітті.

Блискуча новелістика письменника доповнює його велику прозу. Оповідання «Старий з крилами» відоме чернігівським театралам за поставленою Андрієм Бакіровим кілька років тому на сцені театру ім. Шевченка цікавій виставі. Шкода лише, що цей спектакль, присвячений ювілею заслуженого артиста України Петра Мороза і поставлений якраз у день його 80-річчя, так і залишився виставою одного дня. А візьмімо оповідання «Остання подорож корабля-привида». У ньому… одне речення. Ні, це повнокровне оповідання на кілька сторінок тексту, але в ньому дійсно одна-єдна крапка, в самому кінці. І це не просто якийсь формалізм, це все органічне, отака форма саме цього оповідання. Втім, аналізувати, препарувати прозу Маркеса — справа невдячна, її треба читати.

Окремо скажу лише про прекрасний роман «Кохання під час холери». Його я прочитав одразу після публікації у нас, у другій половині бурхливих і цікавих 1980-х. Таку щемливу, проникливу оповідь про любов непросто знайти у світовій літературі, багатющій творами на цю тему. Для мене в цьому ряду — згадані вище «Анна Кареніна» і «Лялька», хоч ці два романи одного ряду за стилістикою, а у Маркеса — щось особливе за щемливістю, тонким візерунком оповіді. Оповідь про кохання юного Флорентіно Аріси до Ферміни Даси, яке він ніс через усе життя і якого чекав, за його висловом, «п’ятдесят три роки, сім місяців і одинадцять днів».

У 2007 році в США, добившись нарешті дозволу письменника на екранізацію, що Маркес, враховуючи магію його прози, давав нечасто, роман було екранізовано. Головні ролі уфільмі зіграли знаменитий іспанський актор Хав’єр Бардем та італійська актриса Джованна Меццоджорно.

Своєрідною любовною оповіддю є й одна з останніх книг автора, повість «Записник з моїми сумними курвами» — попри епатажну назву, дійсно гімн любові.

Зараз, коли Маркеса не стало, мене, як і дуже багатьох людей, заскочило якесь відчуття раптового духовного сирітства. Так, звичайно, письменнику в березні виповнилося вже 87 років. Так, він не один рік мужньо боровся з хворобами, в тому числі двічі подолавши онкологічні захворювання. І все ж хотілося, щоб Габо, як його звали мільйони людей, був з нами якомога довше, бо без нього у світі дійсно стане і стає самотніше. Його пам’ять спонукає нас, грішних суєтою, знову перечитувати ним написане і прочитати ще не прочитане. Якось за метушнею я й сам ще не прочитав останніх з написаних письменником творів: роману «Про любов та інших бісів», автобіографічну трилогію «Жити, щоб розповісти про життя».

Сумно стало без тебе, Габо, холодніше і незатишніше у цьому заплутаному світі. Втішає, що насправді ж самотності нема, коли на землю приходять такі люди.

                Кадри з фільму «Кохання під час холери»

Маркес і його герої говорять до нас

Тут цитати з виступів, інтерв’ю самого Габріеля Гарсіа Маркеса, а також фрази з його творів. Насамперед з переповнених афоризмами романів «Сто років самотності», «Кохання під час холери», а також «Полковнику ніхто не пшие», «Осінь патріарха», інших. Не будемо вираховувати й розрізняти, що саме говорить особисто письменник, а що — його герої, і він сам, може, й не поділяє цих думок. Усе це — світ Маркеса — цікавий, барвистий, несподіваний, мудрий.
Умій цінувати того, хто без тебе не може, і не ганяйся за тим, хто щасливий без тебе!
Якщо любиш — відпусти. Якщо воно твоє — воно повернеться.
Люди настільки не праві, думаючи, що, коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити.
Як шкода, що ми зустрічаємо «не тих» задовго до того, як зустрічаємо «тих».
Хвилина примирення дорожче від цілого життя, прожитого в дружбі.
Помилятися — це людська властивість, а властивість звалювати свою провину на іншого — людське подвійно.
Треба прислухатися до голосу дитини, якою ти був колись і яка існує ще десь усередині тебе. Якщо ми прислухаємося до дитини всередині нас, очі наші знову отримають блиск. Якщо ми не загубили зв’язку з цією дитиною, не порветься і наш зв’язок з життям.
Якщо до чогось долучена жінка, я знаю, що все буде добре. Мені абсолютно зрозуміло, що жінки правлять світом.
Секрет спокійної старості полягає в тому, щоб увійти в гідну змову із самотністю.
Правда чи вигадка — яка різниця? Все стане правдою з часом, будь-яка дурниця!
Великі біди завжди породжували великий достаток. Вони змушують людей хотіти жити.
Минуле — брехня , для пам’яті немає доріг назад.
Кожна мить життя — це можливість.
Я не ношу капелюха, щоб ні перед ким його не знімати.
Знання і мудрість приходять до нас тоді, коли вони вже не потрібні.
Він зробив для неї, здається, все, що можна, за винятком одного — забув запитати: чи здатні всі ці його старання зробити її щасливою?
Посміхайся, не надавай біді задоволення.
Не обманюйтеся, не думайте, начебто щось, чого чекаєте і на що сподіваєтеся, буде тривати довше, ніж це бачать ваші очі.
Нема таких ліків, здатних вилікувати те, що може вилікувати щастя.
Гірко померти, якщо смерть ця буде не від любові.
Стань кращим і сам зрозумій, хто ти, перш ніж зустрінеш людину, стосовно якої будеш сподіватися, що вона тебе зрозуміє.
Якщо ви зустрінете свою справжню любов, вона від вас нікуди не подінеться — ні через тиждень, ні через місяць, ні через рік.
Життя — це лише нескінченний ряд щасливих можливостей вижити.
Немає нічого більш схожого на самотність влади, ніж самотність слави.
Щоразу відривався від занять і телефонував цілими днями, день за днем, поки не зрозумів, що в цього телефону немає серця.
Заблукавши в нетрях самотності своєї неосяжної влади, він втратив провідну нитку.
Він говорив так, ніби серце тримав на відкритій долоні.
Люди живуть і носять одні й ті ж імена — і різні, майже карнавальні, маски. Хто відрізнить героя від зрадника, а повію від святої?
Речі теж живі, треба тільки вміти розбудити їхню душу.

...Вона володіла рідкісним даром не існувати доти, поки в ній не з’явиться необхідність.
У сімейному житті куди легше ухилитися від катастроф, ніж від прикрих дрібниць.
Світське життя, яке бачилося їй таким туманним, поки вона його не знала, насправді обернулося всього-на-всього системою завчених слів, якими люди світу заповнювали своє життя, щоб не перерізати один одного.
Головне в житті суспільства — вміти справлятися зі страхом, головне в житті подружжя — вміти справлятися з нудьгою.
Ревнощі — немов шведські сірники: загоряються тільки від власної коробки.
У таємних походеньках жінки поводяться так само, як і чоловіки: ті ж прийоми, ті ж чуттєві пориви, ті ж зради без докорів сумління.
Ампутовані частини тіла можуть хворіти, можна відчувати лоскіт або судому в нозі, якої вже немає. Точно так і вона відчула себе без нього — відчувала його там, де його вже не було.
У біді кохання знаходить велич і благородство.
Можливо, Бог хоче, щоб ми зустрічали не тих людей до того, як зустрінемо ту єдину людину, щоб, коли це трапиться, ми були вдячні.
Завжди знайдуться люди, які заподіють тобі біль. Потрібно продовжувати вірити людям, просто бути трохи обережнішим.
Дивна властивість — здатність думати про минулі радощі без гіркоти і каяття.
Для цілого світу ти можеш бути лише людиною, але для однієї людини ти можеш бути цілим світом!
Легко здобуте щастя не може тривати довго.
Мудрішого від життя нічого не придумаєш.
Справжній друг — це той, хто триматиме тебе за руку і відчуватиме твоє серце.
Не плач від того, що це закінчилося. Усміхнися від того, що це було.
Не витрачай стільки зусиль, усе найкраще трапляється несподівано.
Жодна людина не варта твоїх сліз, а ті, хто варті, не змусять тебе плакати.
Те, що хтось не любить тебе так, як тобі хочеться, не означає, що він не любить тебе всією душею.
У кохання і в чуми симптоми однакові.
Людина не народжується раз і назавжди того дня, коли мати її народжує, життя змушує людину багато разів народитися знову.
Я кохаю тебе не за те, хто ти, а за те, хто я, коли з тобою.
Ніколи не переставай усміхатися , навіть коли тобі сумно: хтось може закохатися в твою усмішку.

Коментарі (1)

ууккуау | 2017-01-13 20:33

Я уже посмотрел этот фильм на нормальном сайте, просто супер, не зря его так долго ждал!
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Українки в Квебеку і… компостування зі школи

SVOBODA.FM