Останнє оновлення: 19:28 п'ятниця, 10 травня
Історія
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Загадка гробниці Рафаїла Заборовського – останнього великого будівничого Софії Київської
Загадка гробниці Рафаїла Заборовського – останнього великого будівничого Софії Київської

Загадка гробниці Рафаїла Заборовського – останнього великого будівничого Софії Київської

Протягом минулих десяти років я як історик працював з тематикою, так чи інакше пов’язаною зі святим Київським митрополитом Рафаїлом (1731–1747). Однак мені не спадало на думку, що одного дня доведеться «поглянути» йому у вічі. Буквально.

Те, що сталося в Софійському соборі 19 травня 2022 року, інакше як дивом назвати важко. Під час виконання планового зондажу його гробниці археологи й реставратори побачили череп і кістки архіпастиря.

Дивина полягала в тому, що, відповідно до збереженої музейної документації 1970-х років, рештки митрополита начебто були «утилізовані»: спалені як такі, що не мали наукової цінності з погляду музейників радянської доби. Але Рафаїл був там — у гробниці…

Ми годинами роздивлялися зроблене археологами фото, на якому під обваленою дерев’яною опалубкою гробниці блищав цілком збережений череп митрополита з темними зіницями й доволі хорошими як для літньої людини зубами. Загадкові мікробіологічні процеси в гробниці призвели до того, що череп святого митрополита був масним. Уже святого.

Річ у тому, що невдовзі після зондування гробниці підземний склеп Софійського собору, де покоїться митрополит Рафаїл, відвідав Київський митрополит Епіфаній. Стоячи поряд з гробницею, Блаженніший наказав створити спеціальну комісію для розгляду питання про канонізацію Рафаїла (Заборовського). Урочисте прославлення Рафаїла в лику святих відбулося вже цьогоріч — 27 липня — там само в Софійському соборі.

Зондування гробниці Київського митрополита Рафаїла. Фото 19 травня 2022 року

Пригадую свої враження, коли я вперше «подивився в очі» святителю Рафаїлу. Страху не було. Хоча певний острах не видавався б дивиною. Рафаїл славився як жорсткий архіпастир, який залізною рукою тримав дисципліну в Київській митрополії. Його нульова толерантність до гріха часто мала наслідком жорстокі тілесні покарання для священнослужителів. Від привселюдного побиття батогами або посадження «на ланцюг» у підземеллях Софійського монастиря не були застраховані навіть ігумени. Зворотним боком медалі була ще більша жорсткість архіпастиря щодо себе — виснажування частими службами, попри хронічну хворобу ніг, кипуча діяльність («24/7») на ниві просвітництва як у церковній сфері (Рафаїл особисто екзаменував кожного священника перед отриманням парафії), так і в цивільному житті (Київську академію за його часів промовисто називали «Могило-Заборовською»).

Коли побачив Рафаїла, перше, що спало на думку, — це масштаб. Уявіть собі «зустріч» із людиною, яка дієво доклалася до творення «архітектурного обличчя» Києва доби бароко не меншою мірою, ніж гетьман Мазепа. Ім’я Рафаїла незрівнянно менш відоме пересічному українцю. Для того щоб двома словами пояснити своїм друзям, хто такий Рафаїл, я завжди пропоную вдатися до уявного експерименту.

Рафаїл та архітектурне обличчя Києва

Уявіть, що ви перетинаєте Дніпро на метро, а з вікна вагона спостерігаєте славетний київський краєвид правого берега. Перед вами — Андріївська церква, споруджена з ініціативи імператриці Єлизавети Петрівни в середині XVIII століття. Саме Київський митрополит Рафаїл (Заборовський) 9 вересня 1744 року здійснив урочистий чин освячення місця зведення храму. Також ви бачите майже стометрову дзвіницю Києво-Печерського монастиря. Вона була зведена німецьким архітектором Йоганном Готфрідом Шеделем у 1731–1745 роках — за часів перебування Рафаїла на митрополичій кафедрі. Цей історичний краєвид століттями був визначальним для формування образу Києва в суспільній свідомості.

Але продовжмо нашу уявну подорож. Дніпро лишився позаду, і ми опинилися в «Нижньому місті» (на Подолі). Перед вами архітектурний ансамбль Києво-Могилянської академії. До розбудови його головного корпусу XVIII століття («Староакадемічного») також долучився митрополит Рафаїл. На його замовлення архітектор Шедель надбудував другий поверх корпусу, де розмістилася конгрегаційна зала, і при ньому була зведена Благовіщенська церква. Піднявшись Андріївським узвозом до «Верхнього міста», ви побачите архітектурний ансамбль Софійського монастиря, обнесений потужними мурами. Спорудження мурів Святої Софії було завершене за часів митрополита Рафаїла. Так само як і перебудова монастирської дзвіниці в 1744–1748 роках. Зайдімо за монастирські мури?

Навпроти головного входу до Софійського собору височіє  величний Митрополичий будинок, який був головною резиденцією Київських митрополитів до 1918 року (нині — Музей «Будинок митрополита»). У XVIII столітті цей палац пережив два великі будівельні періоди. Традиційно дослідники пов’язують початок його будівництва з перебуванням на київській кафедрі архієпископа Варлаама Ванатовича (1722–1730). За його часів палац був на один поверх, а от другий добудовали саме в період перебування на київській кафедрі митрополита Рафаїла (1731–1747). Дослідники припускають, що в його проєктуванні взяв участь сподвижник Рафаїла (Заборовського) — уже згаданий німецький архітектор Йоганн Готфрід Шедель.

З ім’ям Шеделя також пов’язують спорудження західної в’їзної брами на подвір’я Святої Софії 1746 року — славнозвісної Брами Заборовського. Її назва промовиста. Ініціатором зведення був митрополит Рафаїл, який у такий спосіб завершив формування комплексу своєї резиденції.

Усі, хто потрапляє в центральне ядро Софійського собору, одразу звертають увагу на золотосяйний бароковий іконостас Святої Софії зі срібними Царськими воротами. Під час відвідин Києва 1744 року імператриця Єлизавета подарувала Рафаїлу Заборовському 1500 золотих імперіалів (червінців). Саме ці гроші він використав на облаштування величного іконостаса. Прикметно, що у відомому романі «Диво» (1968) Павло Загребельний називає Рафаїла (Заборовського) останнім «великим будівничим» Святої Софії в одному ряду з Ярославом Мудрим і Петром Могилою.

Утім, ранковий захват від «зустрічі» з такою масштабною особистістю як митрополит Рафаїл того теплого травневого дня особисто для мене змінився вечірньою тривожністю. В історії святителя Рафаїла ніч — це особлива пора. Саме нічні сни були тим містичним полем, на якому він діяв як чудотворець.

Містичні сни

Митрополит Рафаїл помер 22 жовтня 1747 року. За свідченнями його першого біографа й сучасника цієї сумної події Якова Воронковського (1726–1774), «39 днів нетлінне тіло митрополита Рафаїла спочивало в незакритій труні, що стояла серед храма св. Софії», після чого було переміщено в підземний склеп Софійського собору, «де нетлінно й досі перебуває». Так нетлінне тіло святителя Рафаїла перебувало у відкритому доступі майже сотню років — до обмурування його труни 1824 року.

Зриме диво нетлінних мощів Рафаїла спричинило виникнення народного культу митрополита, на який не вплинуло навіть суцільне замурування входу до підземного склепу з його гробницею в середині XIX століття. Віряни масово замовляли панахиди (церковні відправи) у Софійському соборі по митрополиту Рафаїлу в склепі, а після його закриття — над ним. Богомольці минулого сподівалися на допомогу Рафаїла й зверталися в молитвах до спочилого архіпастиря, який навіть не був канонізований Церквою. І він допомагав. Зцілені Рафаїлом віряни поверталися до Софійського собору або писали туди листи.

З їхніх слів і листів інформацію про чудеса записували в спеціальну рукописну книжечку, яку завів ключар і протоієрей храму Микола Оглоблін (1807–1877). Вона мала назву «Сказание об исцелениях совершавшихся в Киево-Софийском кафедральном соборе…» До нашого часу цей рукопис не зберігся, тому відомості про чудеса Рафаїла вельми уривчасті й неповні. Але всі нині відомі чудеса святителя пов’язувало одне — містичні сни. Саме там святитель являвся прохачам. У мареві барвистих барокових снів Рафаїл завжди був лаконічним. «Досить хворіти», — лишень два слова промовив він хворому київському протоієрею, який замовив панахиди біля гробниці Рафаїла в Софійському соборі. Але їх вистачило, щоб уранці протоієрей прокинувся цілковито здоровим і сам прийшов до Софійського собору розповісти про диво.

Минали роки… Віра у святість Рафаїла поширювалася Києвом і далеко за його межами. Зрештою, у «Путівниках» київськими святинями, які активно друкували в другій половині XIX — на початку XX століття, гробниця Рафаїла в Софійському соборі маркувалася як справжня святиня. Цікаво, що після панахид над склепом митрополита-чудотворця зцілення відбувалися здебільшого з хворими на лихоманку.

«Смиренний рясофорний меценат»

Відомостей про розвиток культу Рафаїла (Заборовського) після встановлення радянської влади в Києві (1918) мені виявити не вдалося. Утім, його постать не була забута. Несподівано вона була актуалізована в літературній площині. Образ митрополита Рафаїла й архітектурного спадку Києва його доби став наріжним каменем заочної «поетичної дискусії» українських поетів Миколи Зерова й Миколи Бажана.

Саме лідеру українських неокласиків Миколі Зерову ми завдячуємо яскравим літературним образом митрополита Рафаїла. Він був змальований у сонеті «Брама Заборовського» (1930), який став своєрідною відповіддю автора на поему Миколи Бажана «Будівлі» (1929):

Ні, не бундючний, ситий гетьманат,

Не багатир — полковник череватий, —

Її поставив очі чарувати

Смиренний рясофорний меценат.


Намігся він, замість жебрацьких лат,

Убрати гору в золото й шарлати,

І кутодахі виросли палати

Серед поліських гонтом битих хат.


Наук любив він сяйво щирозлоте

І школам оддавав свої турботи,

І був світильник щедрий і благий.


В дні займанщин, хижацькі і брутальні,

Святительську пишноту панагій

Він забував для книг і готовальні.

Скарб

1934 року Софійський собор у Києві став музеєм. Два роки по тому в храмі розпочались археологічні розкопки, під час яких радянські науковці віднайшли дерев’яну ляду — вхід у підземний склеп, де покоївся митрополит Рафаїл. «Потривожити» спочилого архіпастиря судилося археологу Теодосію Мовчанівському (1899–1938).

Група археологів під проводом Мовчанівського розкрила цегляну гробницю митрополита Рафаїла 19 листопада 1936 року. Акт її розкриття дає змогу «зазирнути» всередину разом з ними: «Після зняття кришки труни виявилися рештки кістяка в традиційному єпископському одягу, причому серед одягу відкриті частинами кістяка були лицеві кістки черепа та кістки кистей рук. На черепі зберігалася митра з парчевої тканини з вишитими срібними нитками серафимами та кришталевим прикрашеним металопластиковим хрестиком. Біля кистей рук лежало два кипарисових різьблених хрестики (XVII–XVIII ст.), з яких один з дерев’яною ручкою, другий — на шовковій ленті. Рештки двох дерев’яних хрестиків знайдені і в ногах поховання. Крім того, в ногах поховання знайдені багато клаптів шкіри від взуття. З ритуального вбрання знайдено параман, парчеву палицю з китицями, парчевий сакос, омофор, поручі».

Теодосій Мовчанівський. Фото 1930-х років

Митра святителя Рафаїла Заборовського. Перша половина ХVІІІ століття. Оксамит, гаптування, намисто, опушка. Національний заповідник «Софія Київська»

Усі предмети, виявлені в гробниці, були вилучені й передані на зберігання у фонди заповідника. Актова документація засвідчувала, що археологи забрали з гробниці Рафаїла «череп із митрою» та «найбільш збережені кістки кістяка». Причиною вилучення археологами з поховання митрополита-чудотворця парчевої митри разом з його черепом могла стати неможливість їхнього роз’єднання в склепі без спеціальних процедур — тканинна митра буквально зрослася з головою святого.

Фрагмент горішньої кришки труни Рафаїла Заборовського з його духовним гербом. 1747 рік. Дерево, оксамит, позумент. Національний заповідник «Софія Київська»

Донедавна вважалося, що череп і відібрані з гробниці кістки святителя Рафаїла зберігались у фондах Софійського заповідника лише до 1975 року. Відповідно до внутрішньої документації музею, 11 жовтня 1975 року 36 ящиків людських кісток, віднайдених під час археологічних досліджень у Святій Софії у 1930-х роках, були «утилізовані» (спалені) як такі, що «не мають наукової цінності» й становлять загрозу для «санітарного стану приміщення фондів».

Станом на 2022 рік череп і кістки святителя Рафаїла як об’єкти зберігання в науково-фондовому відділі Національного заповідника «Софія Київська» не значилися. Сукупність названих, підкріплених актовими документами фактів не давала надії на те, що мощі святителя Рафаїла збереглись у Святій Софії до нашого часу. Але 19 травня 2022 року сталося диво — ми побачили їх у гробниці. Як це могло статися?

За іронією долі археолог Теодосій Мовчанівський походив з родини священника. Він мав за плечима багатоступеневу духовну освіту — навчався в Уманському духовному училищі, Київській та Одеській духовній семінаріях. У молоді роки Теодосій захопився археологічними дослідженнями, вивчав історію католицизму в Україні, долучився до створення низки сільських музеїв. На час робіт з розкриття гробниці святителя Рафаїла в Софії Київській Теодосій Мовчанівський працював в Інституті історії матеріальної культури Всеукраїнської академії наук та очолював Київську археологічну експедицію. На мій погляд, далекого 1936 року Теодосій Мовчанівський усвідомлював, що відкриває поховання святого. Вважаю, що після відповідних досліджень саме археологи таємно повернули череп і кістки святителя Рафаїла назад у труну й замурували гробницю. Два роки по тому Теодосія Мовчанівського звинуватили в причетності до «антирадянської націоналістичної організації», заарештували й розстріляли…

закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Таємна зброя комунальників

SVOBODA.FM