Зеленоока тварюка перелякала людей і коней

Кореспонденти “Вісника” їздили полювати на невідоме страховисько

З початку липня селом Ушня Менського району поповзли чутки про страшну потвору, яка завелась у заростях біля ферми. Декілька людей стверджують, що бачили її.

Минулого четверга кореспонденти газети “Вісник” вирушили до Ушні, щоб самим розібратися, чи існує потвора насправді. Якщо так — то на власні очі її побачити і при можливості упіймати.

Озброїлись пневматичним пістолетом і гумовими чоботами.

“Я ще стільки не випив!”

— Кажуть, у вас у селі змій за­вівся, бачили? — питаємо у чоло­віка, що їде на велосипеді повз сільраду. Іван (так його звуть) зупиняється.

— Дехто й бачив. А я ще стільки не випив!— усміхається.

— Звідки чутки взялися?

—     Дід у нас один — Зосим. Повертається додому колись і бабі розказує, буцімто бачив щось таке страшне у кущах. А що — пояснити не може. Якщо хочете дізнатися більше, підіть до братів Зосимів!

 

Голова, як у коня

Шлях до братів пролягав повз місцевий магазин “Спотикач”. Біля нього людно.

— Завелось щось, — киває головою житель села Анатолій Сірий (на знімку зліва).
— Його убить би треба, та за городами часу нема.

— У нас джунглі американські! Що хоч може завестись, — додає пенсіонерка Олександра Домненко (на знімку справа). — Я, як дізналася про чудовисько, вже й по ягоди боюсь сама ходити. Йдемо удвох із сусідкою та ще й палицю велику за собою тягнем.

Щодо вигляду істоти у жителів Ушні одностайності нема. Одні кажуть, що голова у неї, як у коня, інші — як у собаки. Треті запевняють, що воно літає.

 

“Волосся стало дибки, і картуз загубив”

Микола Сірий (по вуличному Зосим), 72 роки, якраз лаштував рибальську сітку. Каже, що не п’є. Розмовляє неохоче.

— За своє життя чудес побачив — ого-го! Бувало, що і гадюк вбивав, й іншу нечисть, але такого...

Наприкінці червня Микола, як завжди, їхав на роботу на велосипеді. Коли проїжджав повз ферму, побачив, що щось у траві ворушиться. Схоже на гадюку, довжиною, правда, два-два з половиною метри, завтовшки з бетонного стовпчика. Тулуб — чорний, як смола, у лусці. На животі білі цяточки. Голова продовгувата, схожа на конячу. Щелепи розтулені. Туди б запросто вліз добрий кіт чи перепілка. Під шиєю — щось на зразок борідки. Очі зелені, ніби світяться. Щелепи сантиметрів 15, ніби мотузкою виті.

— Як побачив його — страшенно злякався! Ногою на педаль не міг попасти. Коли повертався додому, волосся стало дибки — картуз загубив. Це при тому, що я не з лякливих.

 Микола Федорович бачив чудовисько чотири рази. Тричі на фермі і раз у копанці. Каже, що пливе воно ніби на хвості, дуже красиво. На метр тримає голову над водою.

—     Іншого разу, коли я їхав на ферму по кропиву, коса застрягла у спиці велосипеда. Встав, хотів її витягти, аж зирк — з кропиви стирчить голова, піднята десь на 70 сантиметрів. Не встиг я й розгледіти як слід, аж воно — плиг, і на інший бік дороги. З тих пір те місце оминаю десятою дорогою. Туди навіть коні бояться йти, упираються, хропуть.

 

Після зустрічі зі звіром ходив до шептухи

Ідемо до другого свідка. Це — брат Миколи Іван.

— Я плазунів ніколи не боявся. Пам’ятаю, ще в юності наловлю вужів та гайда в клуб, дівчат страхати. А тут увесь остовпів. Прийшов жати кропиву, аж дивлюсь, у кар’єрі щось велике, довге, метрів зо два. Особливо не розглядаючи, я дременув звідти. І спортсмен не догнав би! Прийшов до бабки-шептухи. Та каже: “Ви весь колотитесь”. Здивувалась. Ніколи ще не бачила, щоб так доросла людина налякана була.

— Чого, думаєте, у селі ця істота завелась?

—     Та багато чого тут може бути. Все село вивозить сміття туди у зарості. А вони за метр від Десни. Може через це. Або хтось виростив цього пітона і відпустив у річку, а воно — до нас.

 

А бізнесмени хочуть його купити

— Торік один чоловік казав, що теж бачив якесь чудовисько у водоймі за паромом. Йому ніхто не повірив. Думали, “білочка” вхопила, — розповідає сільський голова Микола Стародуб. — Тільки-но почув чутки про дивну тварину — відразу ж зателефонував до Мени, в управління з надзвичайних ситуацій. Вже у четвер до нас приїхали міліція, мисливці. Ходили біля заростей, стріляли. Так нічого й не здибали. У суботу була у нас директор Менського зоопарку. З чотирма змієловами і собакою. Вони знайшли сліди звіра, щось фотографували. В той же час приблизно в районі ферми я бачив якусь чорну іномарку. Вона їздила туди-сюди, ніби щось шукала в кропиві.

Можливо, це були люди, які загубили цього пітона або просто захотіли його спіймати. Бажаючих уже багато! Бізнесмени цікавляться, купити хочуть!

 

“Де ти, Змію?”

Разом з Миколою Михайловичем ми їдемо на місце, де зоологи зна­йшли сліди чудовиська. Сподіваємось, що нам пощастить його побачити.

Занедбана ферма. Три роки в ній нема живності. Приміщення стоять без дверей, всередині напроростав бур’ян. Між корівниками буяє зелене море кропиви. Її тут сім гектарів! Триметрова, пухнаста, сидить густо. Пробуємо туди ступити — ноги по коліна загрузають, руки сверблять від “укусів” кропиви. Страшно… Здається, от-от щось вискочить звідти, схопить і понесе у здоровенну нору. Зловісна тиша. За кропивою не видно поля. Стріляєм у зарості з пневматичного пістолета — нічичирк. Розгрібаємо в’юнкі зарості якоїсь липкої трави — нічого, ні гнізда, ні чудовиська. Тільки холод по спині пішов… “Змію!” — гукаємо наостанок. Плазун вперто мовчить. На контакт з журна­лістами йти не хоче...

 

З роду рептилій

Заїхали до Менського зоопарку. Його директор Зінаїда Чирва поділилася з нами наявною у неї інформацією.

— Сліди, які ми знайшли, були схожі на відбитки від колес велосипеда, проте нерівні і набагато товщі — сантиметрів 15. Ми з колегами-зоологами дійшли висновку, що ця істота з роду рептилій. Дуже схожа на кобру. Як вона могла туди потрапити — невідомо. Можливо, хтось її завів у себе вдома, а потім набридло годувати — то й випустив у “живу природу”. До нас у зоопарк часто звертаються люди, які не витримують своїх власних екзотичних тварин. Просять за­брати. А може, це й якась природна аномалія. Хто його зна.

Зінаїда Сергіївна виїде з командою змієловів до Ушні, як тільки отримає звістку, що змія знову десь бачили. Вона хоче спіймати його і дослідити. Спіймати його хоче і Микола Сірий. Як він це зробить — секрету не видає.

А поки що ушнянський феномен не розгаданий. Невідомо чи може він становити реальну небезпеку. А ушнянці налякані. Істота продовжує вперто ховатися від людей.

 

Водяний вуж чи?..

Чернігівський бізнесмен — змієлов Олег Поясник двічі виїжджав на пошуки ЙОГО.

— У мене є дві версії щодо цієї тварини. Перша — вагітна самиця водяного вужа. Вони досягають розмірів, про які говорять свідки. Плюс перебільшення від страху. На користь цієї версії — поява у вечірній час, пове­дінка, близькість води, наявність покинутої ферми із гноєм, куди рептилії так люблять класти яйця.

А невелику частку вірогідності я все ж лишаю на аномальщину, — говорить Олег Поясник.

Підготували Ольга МАКАРЕНКО, Геннадій ГНИП

---

Червоний вовк: і не лисиця, і не собака. Бридка істота

Доводилось чути багато розповідей про незвичайних тварин. Наприклад, люди стверджують, що в Щорському районі завівся ведмідь-людоїд. Розказують і про червоних вовків, кровожерливіших за своїх братів сіроманців.

Про ушнянського звіра (та інші чудасії) розпитали у голови обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок Олександра Прокоп’єва.

— Розмови про невідомого звіра ведуться уже років три. Версії доводиться чути щоразу дивніші: то начебто він з конячою головою, не тільки бігає, а ще й літає і т.д. Коротше, кому що привидиться. Скоріше за все, це просто водяний вуж.

Щодо ведмедів, то водились вони у щорських лісах хіба що за давньоруських часів. Про ведмедя-людожера байку придумали місцеві, мабуть, щоб менше людей ходило до лісу — конкуренція.

А червоні вовки — це помісь лисиці з собакою. Доводилося таких відстрілювати. На вигляд — бридка істота.

Не зовсім вони й червоні, більше рудуваті.

---

Підстеріг з відеокамерою … колібрі

Олександр Ісаєнко з села Козилівка Корюківського району зафіксував на відеоплівці щось дуже схоже на екзотичну пташку колібрі. Тричі бачив її над квітами у своєму дворі. А з відеокамерою підстеріг пташку над кущем бузку. Зробив це спеціально, щоб показати знайомим, бо не вірили. Хоча сам Олександр колись читав, що колібрі можуть подорожувати на далекі відстані на великих птахах, переважно качках, тримаючись за їхнє пір’я.

Мирослава БОНДАРЕНКО

---

Знову деснянський монстр?

У січні 2004-го журнал “ТV-парк” писав про те, що у річці Десна з’явився монстр, який одним рухом рве на шмаття рибальські сіті. Версії були різні, дехто з рибалок стверджував, що то просто величезний сом.

Деснянського монстра так і не спіймали. Може, це він оселився в Ушні? Навчився виходити (виповзати?) на берег. Річка поруч.