Про що заспіває музичний фонтан?

«Ви жертвою пали…» чи «Красотки кабаре»?

Вкотре переконуєшся – предки наші в усіх відношеннях були мудрішими і моральнішими за нас. Адже нікому не спадало на думку облаштовувати усипальниці своїх вождів або поховання полеглих у місцях народних гулянь, розваг та відпочинку.

Як відомо, за дохристиянської доби для цього слугували кургани, а згодом майже на тих самих місцях постали церкви і монастирі. Підсвідомо людина відчувала, що прах спочилих і повсякденна метушня – речі не зовсім сумісні.

Але ж «людина советікус», яка, відкинувши попередній досвід, і тут винайшла й поширила власну потворно-ритуальну традицію. Хворобливе бажання вождів і після смерті бути у всіх на виду підхопили тисячі менш знаних активістів, а останнім часом і просто громадяни, встановлюючи меморіальні знаки на місцях нещасних випадків.

Мавзолеї з муміями на центральних площах столиць, могили героїв, групові поховання на алеях, у скверах, парках відпочинку великих міст, братські могили на майданах сіл і селищ. А, як відомо, де площі, парки, майдани – там і народні гуляння з децибелами музики, горами сміття, ріками пива…і не тільки.

Не уникнув цієї долі і Чернігів, адже має хоч і маленьку, проте власну Красну площу з реальними похованнями у прилеглому сквері. Але виявляється, за бажання ситуацію можна довести майже до абсурду.

І рішення міськради – вже повним ходом ведуться монтажні роботи зі встановлення світломузикального фонтана в кількох метрах від могил героїв-партизан. Цікаво було б дізнатися від посвячених осіб, яка ідея закладена у поєднанні цих, якщо можна сказати, об`єктів на території одного скверу і що переважно звучатиме в музичному супроводі: «Ви жертвою пали…», чи «Красотка кабаре»?

А то мимоволі починаєш погоджуватися з пропозиціями деяких аналітиків щодо запровадження психічної експертизи кандидатів на відповідальні посади.

А взагалі внаслідок подібних рішень стає зрозумілим, чому фасади адмінустанов міста більше нагадують творчі заклади, адже там згадуються добрим словом якщо не письменники, то поети – і жодного губернатора або міського голови. Хоча задля справедливості варто згадати, що Чернігів у недалекому минулому знав масштабні проекти, варті вдячності громадян – це і оновлений в`їзд у місто з боку Києва за часів Палажченка, і впорядкування території Валу Валентином Мельничуком. Теперішній же міський голова має шанси увійти в історію, як батько «фонтанізації», який у перший свій прихід їх завзято руйнував, а в другий, певно, спокутуючи попередній гріх, ще більш завзятіше їх зводить.

За результатами ж традиційного опитування чернігівчани вже сьогодні готові увічнити пам`ять того мера, який нарешті, дозріє до облаштування в центрі міста пристойних громадських туалетів.

Якщо серйозно, теперішня влада в силу обставин приречена діяти за інерцією й не спроможна розірвати коло абсурдних рішень. Певно, мине час і вже наступне покоління розставить все на свої місця.

Воїни-визволителі, герої-партизани знайдуть свій заслужений спочинок у величному комплексі «Пагорб Слави», що на Болдіних горах.

Центральна алея, в народі «Репресованих героїв», позбудеться свого трагічно-жалобного змісту і ніхто вже не встановить пам`ятник жертвам політичних репресій і голодомору в традиційній зоні відпочинку, знову ж таки поруч із фонтанами. Хоча існує думка, що варто було б у продовження вже існуючих меморіалів жертвам афганської агресії та Чорнобильської трагедії встановити подібний комплекс у вільному ще місці якраз навпроти обладміністрації. Але ця пропозиція через внутрішній підтекст видається надто вже сміливою, а тому і нереальною.

В театральному сквері Богдан Хмельницький, не витримавши півсторічного сорому, нарешті повернеться до церкви обличчям, як це і личить оборонцю православ’я, а не спиною, як це заведено у гордих народів, до тих – хто його підступно зневажив.

І нарешті, сквер поміж двох головних адмінустанов з прохідного двору набуде вигляду візитної картки міста, ставши сквером історії самоврядування з відповідним монументально-скульптурним наповненням: з алеєю почесних і поважних громадян, із символікою та атрибутикою самоврядування, із церемоніями святкувань Дня міста, складання присяги новообраними депутатами і міським головою, прийому зарубіжних делегацій і відзначення досягнень видатних земляків…

Хотілося б у це вірити, адже так природно розраховувати на внесок владоможного інтелекту не лише у струменях фонтанів.

22.08.2007 р.