Останнє оновлення: 15:49 понеділок, 17 січня
Оповідання
Ви знаходитесь: Культура / Література / Ірина Синельник / ЧУЖА ЖІНКА

ЧУЖА ЖІНКА

Жінка«Час змінює нас. А ми ніяк не владні над ним. Щось забуваємо, щось втрачаємо назавжди. Плюс, мінус, нуль – життя в балансі. Врешті-решт не так і прикро, навіть добре, що вона сім років чужа, - розмірковував Веніамін, крокуючи до будинку засідань. Він напевно знав, що сьогодні побачить її. Навіть готувався до цієї зустрічі. Хто він?! І хто вона?

А він все-таки досяг своєї мети – став депутатом парламенту. Це початок його політичної кар’єри, справжньої політики. «Веніамін Чорній – депутат! - звучить гордо». З’являлися такі високопарні думки. «Молодий, вродливий, власна справа, хороша сім’я. – Що потрібно людині для повного щастя?».

         Впевнено і швидко ступав він у танучий сніг під ногами. І не весна, і не зима – середина березня. Поблизу будинку засідань Веніамін побачив жіночу постать і чомусь у серці щось обірвалося, прискорене биття серця і пульсування крові у скронях: «Вона!». Це не зовсім співпадало з його планами. Він зупинився у парку і став чекати, доки Орися зайде в приміщення. Не хотілося зустрічатися відразу. Молодий чоловік зрозумів, що робочий настрій безслідно зник, та не з’явитися на першу сесію не міг.

         Зайшов до вестибулю, а потім – сесійного залу. Орися спілкувалася з колегами. Щось знайоме і водночас чуже було у її постаті. Веніамін сів у передостанньому ряду і уважно слідкував за своєю колишньою дружиною, першою дружиною. Вона емоційно щось розповідала, роздавала папери, сміялася, поправляла зачіску. Веніамін ловив себе на думці, що довкола все стало ніби чорно-білим, змішалося і лише одна виразна, яскрава постать – Орися.

         Він про себе відмітив, що її краса змінилася, а стан став повнішим. І такого широкого одягу вона раніше не носила. Лише, коли молода жінка повернулася боком, то побачив її вже досить великий округлий живіт і зрозумів: вагітна.

         З якоюсь ревністю і зачепленим самолюбством він усвідомив, що вона, мабуть, і не згадує їхнє надзвичайно коротке сімейне життя. У неї буде дитина від іншого чоловіка – черв’як зневаги заворушився у душі. Не від нього, хоч багато разів вони мріяли про дітей. А потім самому стало соромно за слабкодухість. Це ж він перший одружився вдруге і вже має двох дітей. Орися вийшла заміж лише через три роки після їхнього розлучення і тільки зараз вирішила стати матір’ю.

         Вона – чужа жінка. Та Веніамін не міг зрозуміти, чому дивиться і думає про неї. Розлучаючись, він був упевнений, що не кохає. А може, то лише здавалося?

         Зал засідань заповнився. Головуючий розпочав сесію. Вітання. Виступи. Регламент. Порядок денний. Знову все відбувалося як у кіно. А він, як глядач, спостерігає, захоплено дивиться, однак не може втрапити у суть, відсторонитися від власного внутрішнього світу.

         Орися сиділа попереду і на іншій стороні залу, де зібралися запрошені. Веніамін спостерігав за нею.

- Чи знає вона про його присутність? Про що думає? Як буде поводитися, якщо зустрінуться? Чому? Чому він думає про неї?

Головуючий оголосив перерву. Орися однією з перших вийшла із зали. Він залишився і підійшов до вікна. Веніамін роздивлявся сіро-білу брудну вулицю, дивився на поспішаючих людей та авто, що механічно зупинялися на перехресті перед світлофором. До нього підходили колеги, говорили про політичну ситуацію, партійні впливи і прибуткові рішення, перспективи розвитку валютного ринку. Він же думав про неї і не міг зрозуміти, чим захопила його душу Орися. Просто своєю появою? Тим, що вагітна? Чи просто за сім років подружнього життя чоловік починає переживати кризу і це просто її ознаки? Усе занадто складно і просто.

         Він і вона – чоловік і дружина сім років тому. Він і вона – абсолютно чужі люди сьогодні. Як у дитячому калейдоскопі світ складається з безлічі кольорових скалок, які у круговерті поєднуються в чудернацькі орнаменти. Так було і в їхньому сімейному калейдоскопі, та занадто круто повернулося життя - і орнамент розсипався, щез.

         Вона була занадто незалежна, самостійна і навіть дещо самовпевнена. Вона мріяла про кар’єру і сім’ю водночас. Завжди щось шукала, у чомусь сумнівалася і не могла терпіти тупцювання на місці. Саме своєю непосидючістю і постійним рухом вперед вона привабила його, Веніаміна, у студентські роки, а ще – добром, яке випромінювали очі дівочі, заражаючим сміхом і густим пшеничним волоссям.

         Орися виділялася серед дівчат на їхньому факультеті. Якось по-особливому він почав на неї дивитися на третьому курсі. Чекав її появи на лекціях і семінарах, у студентській бібліотеці. А після чийогось дня народження вони почали зустрічатися. З Орисею йому було цікаво: завжди привітна і щира. Вона вміла розважити у сумні хвилини, влаштовувала свята, яких не існує ні в природі, ні в календарі. Наодинці вона називала його, жартуючи, Вінні.

         Вінні став справжнім Пухом, - подумав Веніамін. Тепер він напевно знає, що тоді між ними було щось більше за дружбу, але менше, ніж любов. Після закінчення вузу його направили на роботу додому – у маленьке провінційне містечко. Орися мала лишитися в столиці. Вона знайшла досить престижну роботу. І ніхто на курсі не вірив, що можна влаштуватися так без зв’язків, круглої суми чи ліжка. У нього була гордість за Орисю, адже вони вдвох спочатку шукали оголошення, а потім ходили на співбесіду, дівчину взяли на посаду лише завдяки її знанням і здібностям.

         Орися давно припинила говорити про  їхнє спільне майбутнє. І навіть, коли він розпочинав якісь розмови, то переважно відмовчувалася. Напередодні від’їзду додому він прийшов попрощатися. Залишившись до ранку, Веніамін вирішив, що має щось їй сказати – і запропонував поїхати з ним, одружитися.  Дівчина відповіла не відразу, а чомусь вагалася, але потім все-таки погодилася стати його дружиною.

Пізніше він прочитав її щоденники і дізнався, що вона була у нього безтямно закохана ще до того, як він звернув на неї увагу. Орися писала, що не уявляє своє подальше життя без нього. Ось так…

         Перерва закінчилася. Засідання продовжувалося. Розглядалися нові і нові рішення. Веніамін механічно голосував, думаючи про своє минуле, спільне з тією жінкою, яка не лише не відчула його присутності, а й навіть не помітила.

         За інерцією думок згадався її запис у щоденнику під Новий рік. «Я мрію, що крім Вінні-дорослого у нас з’явиться ще Вінні-маленький – кругленький, червонощокий хлопчик з русявим волоссям і блакитними очима, який шукатиме під ялинкою подарунки і буде вірити та чекати Діда Мороза. У нашому домі перед новорічними святами буде духмяний запах ялини, апельсин і шоколаду. Зустріч з батьками на свята, свічки і шампанське. Гармонія, повага, розуміння і любов  - такі необхідні складові сімейного щастя». Банальними були її думки, наївне, непокірне дівчисько – міркував Веніамін, бо до наступного Нового року вони вже розлучилися.

         Він дуже зрідка згадував свою колишню дружину. Так мало речей залишилося у нього, що нагадували б про Орисю. Швидко життя увійшло у спокійну течію. Він зустрів свою долю – Аллу. Спокійна. Тиха. Скромна і покірна. А головне – без особливих претензій до життя. Вона працює вихователькою у дитсадку. Окрім чоловіка та дітей її маленький світ не потребує більше нічого. Друга дружина – повна протилежність першої. З нею абсолютно все можна передбачити. Алла – дуже схожа на  його матір. Це відіграло першорядну роль для повторного шлюбу. У житті Веніаміна не один рік все стабільно і розмірено. Ніхто і ніщо не могли внести сум’яття у його душу, що стала міцною та жорсткою у багатьох випробуваннях, реаліях політичної боротьби.

         А сьогодні так несподівано на душі стало тривожно, з’явилися якісь незрозумілі почуття – чи то ревність, чи відлуння далекого кохання, що не збулося. Уперше за весь час розлучення йому нестримно захотілося поговорити  з нею, і навіть більше – відчути запах її волосся, тепло рук…

         Головуючий знову оголосив перерву. Веніамін вийшов у коридор. Орися розмовляла по телефону біля вікна, стоячи до нього спиною. Він зупинився поряд і не стримався – запалив у кватирку. Вона різко повернулася і претензійно заявила:

- Чоловіче! Тут не місце для паління, - а потім якось розгублено додала: Веніаміне? Ти?

- Так, Орисю. Це я.

- Я бачила твоє прізвище у списках. Рада зустрітися. – якось офіційно сказала вона. – Ти змінився. Навіть почав палити.

- Ти теж інша. Я навіть спочатку не впізнав, - трохи злукавив чоловік. – Усе довкола змінюється. Однак ти, як завжди, схильна до повчань.

Обоє розсміялися. А потім виникла пауза, розмова не клеїлася – вони просто дивилися однин на одного, згадуючи щось своє. Він хотів поговорити, але зараз усі думки сплуталися – про що її спитати, коли в кожного своє життя, хіба що деякі спогади спільні. Та й ті різні, визначені особливостями сприйняття світу чоловіками та жінками.

Орися припинила мовчання, запропонувавши піти до її кабінету і випити по філіжанці кави. Він з якоюсь незрозумілою уважністю спостерігав за першою дружиною, чомусь милувався її кожним рухом, посмішкою. На стінах її кабінету було багато фотографій.

- Твої? – спитав Веніамін.

- Так.

- Я пам’ятаю лише кілька твоїх знімків.

- Якщо ти не забув, я непогано фотографувала з студентських років. Своєму захопленню намагаюся не зраджувати.

- Не сумніваюся, - якось трохи з сумом відповів він. – Ти завжди настирливо йдеш до мети, занадто вимоглива до інших.

На це вона промовчала. Почала розповідати про свої подорожі.

- Ось дивися, це я у відрядженні у Лондоні, це симпозіум у Брюсселі. Пощастило побувати на кінофестивалі у Каннах… - вона з особливим захопленням оповідала про країни, де була, людей, з якими зустрічалася.

- Дуже цікаво. Ти об’їздила всю Європу.

- Я ж мріяла про це.

Веніамін побачив ще одну фотографію на столі:

- А це де?

- Таїланд. Під час медового місяця з моїм чоловіком Глібом. – І цей вислів прозвучав якось підкреслено. – Він дуже полюбляє екзотику.

На фото – чоловік років сорока. Але Веніамін побачив якусь схожість між ними з Орисею: чи той вогонь, що горить в очах людей, які не зупиняються на шляху самопізнання, чи однаково велика жага життя.

Потім кожен розповідав про свої успіхи. Вони говорили, як добрі друзі, що давно не бачилися. Він хвалився дружиною: терплячою, мудрою і розуміючою; розказував про дітей, яких дуже любить. Вона уважно слухала. І сказала, що щиро радіє. Йому здалося на мить, що у її погляді промайнуло щось більше, ніж просто приязнь, доброзичливість, до людини з минулого. Та то була лиш мить. Йому так хотілося побачити саме ті закохані очі,  якими вона дивилася на нього у студентські роки.

Орися поклала руки на живіт і посміхаючись, сказала:

- Твої діти незабаром будуть школярами, а я відстаю від тебе. Хоча нічого – все попереду. Ось за декілька тижнів піду у відпустку. Все важче стає працювати. – У тебе старший хлопчик?

- А в мене, як я мріяла, має народитися дівчинка. Тож дивися, років через двадцять ще можемо стати родичами. Може у них складеться все краще. – По його обличчю пробігло здивування і тому Орися сказала: Не бійся я просто жартую.

Ці слова не сподобалися Веніаміну, колишня дружина почала дратувати, особливо її повна фігура – якою стрункою вона була колись. Проте нічого стосовно Орисі він не мав права вирішувати.

Вона почала збирати папери, готуючись до продовження засідання. Веніамін подякував за каву і сказав, що щиро радий її бачити знову через багато років.

Орися посміхнулася:

- Офіційна ввічливість. Не варто. Все гаразд.

Його ці слова трохи образили, але все-таки наважився спитати і зізнатися про те, що мучило кілька годин:

- Я подав тоді на розлучення лише після твого від’їзду. Чи могло бути все інакше, якби я відразу приїхав за тобою?

Молода жінка знітилася, вона не готова була до такого розвитку подій і не сподівалася почути подібне запитання і зізнання від колишнього чоловіка.

- Веніаміне, навіщо згадувати минулі події. Все склалося у кожного так, як мріяли. Що могло бути інше? Ти ж чудово знаєш, що я не можу жити за визначеними кимсь правилами, мені необхідна духовна свобода і розвиток. Ти цього в мені не сприймав. Я не знаю, якби все повернулося, коли б ти приїхав. І хіба це має значення зараз? Я не люблю слово «якби». Ти ж не приїхав!

У її словах він почув докір за свою слабкодухість, але ніяких сумнівів. Сам не знав, навіщо спитав. На душі залишився гіркий осад. Якось винувато подивився на Орисю. Вона мовчала, думаючи про щось своє.

- Що ж бувай!

- До побачення, - трохи холодно відповіла Орися. – Якщо потрібна допомога, телефонуй, я не відмовлю.

Веніамін вийшов з кабінету, подумавши, що ніколи не звернеться за її допомогою, бо це означає визнати свою потребу у її підтримці, визнати свою помилку, а він це вже усвідомив. Хоча ніколи не дасть підстав Орисі упевнитися у думці, що шкодує за необдуманим вчинком молодості.

На засідання Веніамін більше не повернувся. Додому теж не хотів – настрій не той. Він без мети блукав містом, думаючи про той час, коли тільки-но одружився з Орисею.

         Вона дуже несміливо увійшла до їхньої родини. А потім хотіла щось змінити, зробити  по-своєму. Орися не змогла знайти спільної мови з його матір’ю. Виникли непорозуміння, а потім сварки. Він не втручався. За порадою батька чекав, що мати і дружина порозуміються. Та цього не сталося.

         Орися після університету працювала викладачем у коледжі. Зважаючи, на конфлікти вона почала затримуватися на роботі, а потім пішла працювати волонтером у громадську організацію, щоб менше бачитися з його батьками, а разом і з ним. Він мовчав, просто спостерігаючи за подіями. Іноді вона благала повернутися у столицю, знайти житло і роботу, але він не міг, а головне – не хотів залишати батьків, свої перспективні справи. Батько завжди радив не виконувати забаганки жінок.

         А одного вечора жінки остаточно посварилися. Все сталося після того, як мати сказала, що Орися ніяка господиня і невідомо взагалі, чи буде коли-небудь матір’ю. Ще сказала, що взагалі вона пропонує розлучення. Для молодої жінки це було останньою краплею. Орися розплакалася. Заявила, що давно доросла, що хоче самостійно вирішувати, що готувати на сніданок, які фіранки повісити на вікно і коли їй, власне, народжувати дітей. Йому було прикро, але матір одна, а дружин може бути кілька.

         Вранці, аби зменшити гонор непокірної дружини і залякати її, він сказав, що подасть на розлучення. Орися по обіді прийшла додому з роботи, сказала, що розрахувалася. Склала речі і поїхала до столиці, повідомивши, що чекатиме його рішучих дій. Опісля того вони більше не зустрічалися. У нього життя складалося непогано. Щоб уникнути будь-яких випадкових  спогадів про неї, він змінив номер свого телефону. Розчарування і образа не давали можливості пробачити і зробити крок до примирення. Просто стер у пам’яті все, що єднало з Орисею.

         Від спільних знайомих через кілька років дізнався, що Орися вийшла заміж вдруге, живе у столиці і працює в апараті парламенту. Він міг чесно перед собою визнати, що хотів би зустрітися, але дружина була вдруге вагітна…

         Веніамін блукав вулицями великого міста під мокрим березневим снігом. Та чомусь не зважав на негоду. Йому було важливо для себе  зрозуміти – що сталося? Невже закралися сумніви щодо спокійного і безхмарного життя «як всі».

         Ще у студентські роки Орися відрізнялася гострим почуттям відповідальності, що обіцяла, завжди виконувала. Її не можна було вкласти у певні рамки, вона могла зневажати правила, введені кимсь задля виправдання власної слабкості, лінощів чи неправди…

         Роздумуючи над нездійсненним, Веніамін підійшов до будинку засідань. У її вікні горіло світло, а потім погасло. Чоловік зрозумів, що Орися зараз буде виходити. І став чомусь чекати на неї, нервово палячи. Невдовзі вона з’явилася на порозі з якоюсь коробкою у руках, але майже одразу під’їхав автомобіль. Веніамін здогадався, що це чоловік його колишньої дружини. Він стояв неподалік і тому добре чув розмову.

- Як ти? Як пройшло засідання? Мабуть, втомилася? – той незнайомий чоловік поцілував Орисю, а потім запитав – Що це в тебе у руках?

- Глібе, не нервуйся. Це песик Тотошка. Йому так холодно і голодно на вулиці, тому я забрала. Не помирати ж бідній тваринці від нашої байдужості.

- Орисю, ти повинна думати не про тварин, а про майбутню дитину. - зауважив Гліб.

- Глібе, я ж думаю. Я знаю, ти не відмовиш мені. Психологи стверджують, що тварини позитивно впливають на дитину. Вона вчиться турбуватися про когось і тому не буде егоїстичною.

- Добре, вмовила, Орисю.

Він забрав коробку з рук Орисі і поставив у салон авто. Тепер Орися цілувала свого чоловіка і дзвінко сміялася.

         Поважна молода жінка на мить перетворилася на безтурботну дещо легковажну дівчинку… ЇЇ так важко передбачити. А потім машина від’їхала, зникла за поворотом.

Веніамін вийшов на світло ліхтаря. Він відчув на серці щем. Волохатий мокрий сніг йшов сильніше, перетворившись на справжню хурделицю. Така ж завірюха почуттів вирувала у його душі. ЇЇ очі, її очі, волосся – такі рідні і чужі водночас все стояли перед очима. Веніамін зрозумів: усі ці роки йому дуже бракувало Орисі. Ніхто і ніколи її не замінить. Але розуміння прийшло занадто пізно. Вона – чужа… І колись, як яскравий спалах світла, вона була в його житті. А зараз у кожного своя сім’я. Вони щасливі кожен по-своєму. Його незрозумілі вагання і сумніви, пов’язані з появою першої дружини,  змінилися впевненістю, наскільки дорога дружина і діти. Повертаючись додому, Веніамін подумав, що обов’язково синові на день народження подарує домашню тваринку.

Вересень 2005 р.

Коментарі (2)

тая | 2013-11-03 19:28

клас

myname | 2006-03-18 00:27

я кохаю Орисю
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Підсумки першого року роботи єдиного в Україні сервіс-центру з ремонту електровідцентрових насосів

SVOBODA.FM