Останнє оновлення: 15:49 понеділок, 17 січня
Оповідання
Ви знаходитесь: Культура / Література / Ірина Синельник / Чоловіки не бувають сентиментальні

Чоловіки не бувають сентиментальні

Нічого у житті не буває випадковим. Зустрічі і розставання мають у собі конструктивне начало, щоб навчити нас бути мудрішими і виправити певні помилки у нашому світосприйманні. Варто позитивно мислити і навіть з критичних ситуацій брати для себе максимум доброго. А ще важливо любити світ…Так, він різнобарвний, але власне життя ми малюємо самі і там домінують ту кольори, які прагнемо бачити…

Щоденник Марти

Вона нічим не відрізнялася від своїх ровесників. Весела і життєрадісна дівчина з копою русявого волосся на голові і трохи веснянкуватим обличчям (у дитинстві мама їй говорила, що то сонечко особливо її любить і поцілувало). Ті веснянки з трохи кирпатим носиком робили обличчя милим і навіть надавали якогось особливого шарму.

Дівчина як дівчина, але ім’я незвичайне – Марта. Так назвав довгоочікувану онуку дідусь на честь своєї матері, тобто її прабабусі, яка була полячкою.

Марта Волощинська – студентка факультету іноземних мов. Вона оптимістична і цілеспрямована, розкута, але з тонким почуттям гідності та самоповаги, з гарним гумором, у компанії друзів вміє бути у центрі уваги – душа компанії, говорять про таких людей, – але від того всім весело і цікаво.

В її очах горять якісь магічні вогники, що часом незнайомі чоловіки могли обертатися їй услід, ніби по вулиці йшла дівчина з обкладинки модного журналу.

На факультеті однокурсниці трохи заздрили Марті, адже вона мала яскраву зовнішність, користувалася популярністю серед представників протилежної статі, але і розумом не буда обділена. Та доля має свої закони справедливості і даючи багато, обов’язково бере щось на заміну. Не всі знали, що у сумочці неординарної студентки серед речей, необхідних кожній жінці, є річ, потрібна тільки їй. На всяк випадок – зміна погоди, хвилювання, чи збільшене фізичне навантаження могли вплинути на її стан. Тільки найближчі подруги знали, що Марта з дитинства страждає на астму і ніколи не виходить з дому без інгалятора...

Я вже звикла жити із своєю хворобою. Це не страшно, як здається спочатку. Раніше я часто помічала співчутливі погляди бабусь, але потім вони стали зовсім не потрібні мені. Навіщо жаліти себе або давати привід іншим? Найважливіше – навчитися керувати самопочуттям, запобігати приступам і не чекати кризи. Як у Ніцше – роби те, чого боїшся і пишайся собою. Як я пишалася, коли пробігла вперше півкілометра! Дійсно, вищі сили з нашими бажаннями дають нам можливості для їх втілення…

Щоденник Марти

 

Вона захворіла у дитинстві, коли банальне запалення легень лікарі розпізнали запізно, а тому неправильно лікували. Батьки дівчинки не звернулися в іншу лікарню, а потім їм повідомили, що Марті вже прокололи курс гормонів. Аби вона не стала з дитинства гормонозалежною, необхідні були препарати, які виробляються за кордоном. Хоч Марта була дитиною, але вона пам’ятала той час, коли мама дуже хвилювалася і продала сімейні коштовності, щоб врятувати доньку. Стан здоров’я трохи стабілізувався, проте одного дня медсестра принесла трубочку чимось схожу на ту, які курять у фільмах індійці, і пояснила, що з неї потрібно вдихати порошок, який осідатиме у бронхах і лікуватиме.

- У будь-якому випадку тобі буде краще і задихатимешся рідше, - сказала відверто медсестра.

У дитинстві Марта не могла бігати, бо задихалася, і часто питала у матері:

- Мамочко, рідненька, поясни, чому інші діти можуть бігати і дихати спокійно, а я ні? Чому я задихаюся?

Мати заспокоювала її:

- Доню, не хвилюйся. Ти виростеш і обов’язково будеш бігати, як інші діти.

Час йшов, а хвороба не відступала. Вона не прогресувала, як раніше, проте повністю Марта не одужувала. Лікарі говорили, що у підлітковому віці астма може вилікуватися. Надія завжди є. Дівчинка залишалася частою гостею у лікарні. У відділенні пульмонології її знали всі – і лікарі, і медсестри. Вона сама навіть звикла до такого життя.

У її житті були такі моменти, коли здавалося ранок ніколи не настане. «Хворі із стажем» розповідали їй, а потім вона і сама зрозуміла, що найтяжчий час у добі – перед ранком. У народі кажуть, що ніч найтемніша перед ранком, а вона могла додати, що у цей період ще й час просто тягнеться як густа чорна смола. Перед ранком під час приступу задухи з’являються думки про смерть. Це страшно, коли ніби невидимі щипці стискають груди і вдих можна зробити із таким звуком, як півні співають, а ось видихнути не вистачає сил. А голова йде обертом від того, що не достатньо кисню. Хочеться, щоб душа звільнилася від тіла. І тільки крапельниця або внутрішньовенна ін’єкція трохи заспокоює дихання, переводить у стан внутрішньої невагомості, напівмарення, напівсну...

А потім все минає, трохи кращає і незрозуміло, як могли з’явитися такі божевільні думки. Саме тому Марта по-особливому любила життя. Вона дуже по-дорослому розуміла його швидкоплинність, бо навіть у дитинстві довелося побачити смерть. Їй тоді було десять і вона перебувала у лікарні в Києві і познайомилася з дівчинкою, старшою за неї. Катруся була з Чорнобиля. Вона хворіла на лейкемію після того як стався вибух і накрив чорним крилом біди майже всю країну. Дівчата лежали у різних відділеннях, але Марта на процедурах побачила дівчинку у хусточці (на той час у неї вже випало волосся) з великими сірими очима.

Катруся дуже уважно розглядала іграшку Марти – волохатого ведмедика кольору шоколаду, який їй подарувала хрещена перед лікарнею.

- А ти мені його б могла подарувати? - спитала тоді ще незнайома дівчинка. – Мене звати Катруся, а я тобі подарувала б журавлика і ми з тобою стали б подружками.

Звичайно, Марта віддала Катрусі свою іграшку. Мама дівчинки запросила Марту у їх палату. Там було багато паперових іграшок.

- Це орігамі, мені подобається їх робити, - сказала Катя. – Я підвішую журавликів на вікні, і мені здається, що так швидше настане весна.

Тоді Марта ще не знала, що можна чекати весну, але не дочекатися. Катруся подарувала їй паперового журавлика і навчила складати нескладні паперові іграшки. Дівчинка навідувалася у гості до своєї подружки, але одного разу, коли до весни залишався лиш тиждень, медсестра у коридорі сумно сказала їй, що Катруся померла.

- Як померла? Вона ж лікувалася. Чому? – не зрозуміла Марта. Вона забігла до палати, але там вже нікого не було, тільки на вікні самотньо гойдалися паперові журавлики, чекаючи весни…

Життя і смерть йдуть поряд…Мені з перед очей не йде сьогоднішній випадок поблизу університету. На протилежній стороні вулиці стояв вродливий юнак, який посміхався весняному сонцю, а може дівчатам, що стояли поряд зі мною. А на зелене світло, коли почали переходити дорогу, несподівано з’явився автомобіль, під колеса якого чомусь потрапив саме той юнак. Іронія долі, коли людина, маючи здоров’я, може піти з життя молодою. Жити зараз і тут, не плануючи і не загадуючи наперед. Життя як мить між вчора і завтра. Воно занадто коротке, щоб присвятити його очікуванню світлого майбутнього. Я хочу, щоб світлим було сьогодення…

Щоденник Марти

 

Пройшов час. Марта виросла, але хвороба залишилася, щоправда довше тривали періоди ремісії. Вона прагнула жити повноцінним життям, бути такою, як її ровесниці.

Євген у житті Марти з’явився несподівано. Уперше вона побачила на спільній лекції і звернула увагу на юнака, що виділявся серед інших своїм струнким станом, проникливими очима. Але в першу мить, коли зустрілися з ним поглядом, Марта помітила у ньому зверхність і подумала: „Хлопець, сам собі на думці”. Потім вони зустрілися у спільній компанії і виділила інші якості хлопця – він був товариським і дуже комунікабельним, знав багато цікавого, хоч іноді дещо пишався своєю обізнаністю. Але Марта почала закохуватися і якось уже з нетерпінням чекала зустрічей, особливо раділа, коли Євген погоджувався провести її додому після вечірки.

У колі друзів навіть говорили, що вони вже пара і зустрічаються. Марта, жартома, заперечувала, а Євген якось при всіх сказав, що у нього є інша, а з Мартою він просто дружить.

Дівчина була ображена, те що вона відчувала у серці до Євгена далеко відрізнялося від простої товариської приязні. Що це напевно любов, Марта зрозуміла тільки тоді, коли Євген прийшов на дискотеку із своєю дівчиною.

Про себе Марта із жіночою прискіпливістю відзначила, що суперниця вродлива, мабуть, із заможної родини, розкута і весела дівчина. Зі сторони з Євгеном вони виглядали напрочуд красивою і гармонійною парою. Марта нервувала, але від цього сміялася і ніхто того вечора не здогадався, що насправді відчуває вона. За сміхом і веселощами приховувався душевний біль. Адже дівчина зрозуміла, що для Євгена вона нічого не значить, окрім дівчини, у якої можна позичити необхідний конспект, або швидко і якісно зробить потрібний переклад. Вечірку Марта залишила раніше за інших, сказавши, що з’явилися невідкладні справи. Вона погано почувала себе і мала потребу скористатися більш сильним інгалятором.

Вдома мати помітила, що донька прийшла раніше і закрилася у своїй кімнаті.

- Що сталося, - спитала мати, - Марто, тобі погано?

- Все минеться, мамо. Це просто підвищилася волога і мені погано дихати.

- А може ти понервувалася, краще розкажи.

- Ні, можна я це зроблю пізніше. А зараз я хочу спати.

Мати закрила двері, а Марта вклалася на своє ватне ліжко, що іноді її дратувало, адже хотілося, як й іншим, спати м’якій подушці. Та завжди ловила себе на думці, що все-таки краще спати на твердому і спокійно дихати, ніж потім перетворювати ніч на кошмар. Вона думала про те, що сталося і що відчувала. Вона раніше чула від подруг, які були більш досвідчені у стосунках з хлопцями, що Євген дуже складний і разом з тим слабкий у прийнятті будь-яких рішень. Але тоді здавалося усе неправдою, якоюсь крапкою-цяткою на фоні безмежної чистої любові. Марта ідеалізувала Євгена і для себе всіляко себе виправдовувала. Вона згадала, що хлопець проводжав її, коли щось було необхідно йому.

Я не можу зрозуміти, чому буває кохання без взаємності. Що є в його дівчини і чого немає в мені? Це кохання як весна без сонця і квітів, як море без бризу. Здається, що я могла б віддати йому усе найкраще і зробити щасливим, та це не потрібно, зайве. Мені боляче, проте ніщо не зламає мене, а навпаки – зробить сильнішою, адже не даремно у мені тече кров роду, для людей якого такими важливими були честь і гідність. Чоловіки з мого роду завжди були сильними і сміливими, а жінки – красивими і гордими.

Щоденник Марти

А ще один випадок в автобусі якось насторожив Марту, проте в той час дівчина не дуже аналізувала, що відбувається. Вони поверталися пізно з бібліотеки і Євген з якоюсь їдкою посмішкою подивився на молоду контролерку, коли увійшли до автобусу. Він витягнув з кишені пригорщу монет і віддав дівчині. Та спантеличено подивилася на нього, а він відповів: „Перераховуйте, пам’ятаєте, мені дали здачу теж по копійці”.

- Я ж не навмисне. Просто робота така. – відповіла контролерка і запитала: „Скільки ж часу довелося збирати стільки монет та вичікувати, щоб знову зустрітися зі мною? Гарна пам’ять у тебе, юначе. Мабуть, не поталанило і тобі, дівчино. Тікай від нього подалі, куди очі бачать...”

... Марта не стала слухати завершення тієї принизливої розмови. Вона вийшла з автобусу, хоч зупинка була не її. Євген вибіг за нею.

- Що таке? Ти чому?

- Нічого.

- Чому ти ображаєшся? Тим більше, це тебе не стосується. Потрібно ставити на місце людей, які зневажають мене.

- Але так негідно, чому ти вважаєш, що та дівчина хотіла тебе принизити, можливо у неї тоді були тільки дрібні гроші?

- Мені краще знати, - заперечив Євген.

По дорозі до дому Марти вони не розмовляли. Як завжди, він поцілував її в щоку, і при цьому він любив розповідати, що робить це по-дружньому. Чи себе переконував, що чинить правильно, чи Марту – щоб не сподівалася від нього на щось більше. Дівчина цього так і не зрозуміла.

Їхні стосунки, навіть дружні, зруйнувалися. А потім ця заява, що у нього є інша, зробили їхнє спілкування взагалі неможливим.

Я сумую за ним. Ми не залишилися навіть друзями. Мабуть, Всевишній дав мені це кохання, щоб випробувати мою силу духу. Я не знаю, чому люблю. Він далеко не ідеальний, а в ставленні до мене взагалі поводився негідно і розумом я розумію все, але серце не слухається. Я десь читала, що коли людина знає, за які риси характеру вона кохає іншу людину або за її зовнішність (за яскраву усмішку чи бездонні очі), то це скоріш за все не кохання. Справжнє кохання важко пояснити словами... Складно осягнути його глибину і зміст.

Щоденник Марти

 

Марта почувалася зрадженою, хоч насправді, Євген ніколи не освічувався ні в яких почуттях, а навпаки – наголошував, що вони дуже добрі друзі. Вона ж сприймала все, але, як і переважна більшість дівчат у такій ситуації, мріяла про щось більше. Мати Марти дуже тонко відчувала зміни у поведінці доньки, її пригніченому настрої. І коли одного разу Марта сказала, що розлучилися з Євгеном, то почула у відповідь, що все сталося на краще.

- Невже ти не розумієш, що він тебе використовував для полегшення навчання?

- Ні. Це не так.

- А як? Він ніколи не цікавився, як твоє самопочуття, який у тебе настрій? Хіба друзі такі роблять вчинки?

- Я не знаю. Просто заплуталася.

- Тобі необхідно змінити обстановку, - порадила Марті мати як краща подруга. – Чоловіки і жінки по-різному дивляться на світ й зовсім інакше розуміють тотожні речі. Чоловіки не бувають сентиментальні. Вони сильні, а якщо не можуть бути такими, то хочуть, принаймні, здаватися. Мудрі ті жінки, які вміють розрізнити справжню силу і вдавану, і виходять заміж не за тих, кого люблять вони, а хто любить їх.

 Твоя хвороба теж може стати на заваді нормальним стосункам з чоловіком. Це прикро, але краще знати правду від початку і не тішити себе яскравими мріями. Чоловіки не люблять, коли хворіють жінки. За своєю силою і прагненням бути визнаними вони часто не помічають, що жінка поряд може потребувати більшої уваги і турботи. Коли здоровий, то можеш сприймати крізь пальці навіть байдужість, а коли хворієш – дивишся на такі речі набагато гостріше.

Марта вислухала поради матері, та чомусь їй не хотілося вірити.

Зміни не забарилися. Незадовго до новорічний свят Марта отримала путівку у санаторій. Давно чула про підземні соляні шахти, але там ніколи не була. З відчуттям чогось нового і невідомого вирушала в дорогу. Вона милувалася засніженими горами і лісами, швидкоплинними ріками і засніженими долинами. Здавалося, що проблеми стали не такими вже і значимими. Євген далеко і щасливий з іншою, - міркувала дівчина, - їй теж залишається бути щасливою. Не зійшовся ж на ньому світ клином.

Ми живемо в одному часі і просторі з людьми, яких любимо, навіть з тими, з якими не можемо бути поряд. Це просто і складно водночас. На значній віддалі не так гостро відчуваємо сказане і зроблене з образою. Згадуються якісь яскраві моменти, але перед нами рано чи пізно постане вибір – залишатися на тому рівні, який досягнутий чи рухатися далі. Життя – це рух вперед і я відважно зроблю перший крок…

Щоденник Марти

 

У санаторії Марта познайомилася з різними людьми. Особливу повагу викликав у неї хлопець її віку. Він страждав від алергії, і до того ж був у інвалідному візку. Медперсонал не одноразово розповідав, що вони не лікують хворих з такими діагнозами, але для Юрія – саме так звали юнака – зробили виключення як для людини особливо мужньої та сильної.

Марта відчула, що вона симпатизує Юрію, проте не могла бути до кінця відвертою з ним. Вони часто розмовляли на різні теми, жартували і сміялися. Чи не вперше, Марта по-особливому легко почувала себе з чоловіком. З Євгеном було інакше - він говорив одне, думав інше, а чинив третє. Його дії і вчинки завжди були непередбачуваними, навіть був час, коли Марта боялася, що неправильно зрозуміла свого друга-коханого, або він мав на увазі зовсім інші речі, ніж сприйняла вона.

Юрій, дійсно, був людиною дуже щирою і надзвичайної сили волі. Цим він захоплював Марту. Хлопець навчався у військовому училищі. Під час канікул він врятував дітей, які почали тонути у річці, але сам пошкодив хребет і не міг ходити. Всупереч долі Юрій навчався заочно, він працював волонтером у громадській організації, допомагав іншим людям з особливими потребами.

Він казав, що у Марти сумні очі, але вона обов’язково буде щасливою у житті. Коли лікування закінчилося і Марта поверталася додому, вони обмінялися номерами мобільних.

- Я знаю, що ти не зателефонуєш. Ось побачиш, він повернеться.

- Хто він? Кого ти маєш на увазі? – не зовсім зрозуміла запитання Марта.

- Той, кого ти любиш. До такої дівчини як ти, не можливо не повернутися. Хоча, якщо він так вчинив спочатку, то не вартий твоєї уваги ні на йоту.

- Звідки ти здогадався?

- Прочитав у твої очах, де сум поєднаний з нерозділеним почуттям.

- Я можу додати одне – крім багатьох своїх чеснот, ти маєш ще одну – вмієш читати думки і розгадувати серця жінок. – сказала Марта і поцілувала Юрія на прощання. Вона поверталася додому.

- Я зателефоную тобі пізніше. – розчула Марта прощальні слова Юрія, заходячи в автобус.

 

Я вірю у себе і в те, що все буде добре. Може занадто я оптимістична, але коли знайомишся з людьми, які знайшли вихід із складніших ситуацій, то і сам сприймаєш навколишній світ і людей по-іншому, переоцінюєш свої думки і вчинки. Юрій розповідав ( і я з ним погоджуюся), що ми власними думками програмуємо долю і ставлення до себе оточуючих. Я завжди буду життєрадісною, веселою – такою знатимуть мене всі, з ким доведеться зустрітися у житті. Сліз не побачить ніхто, а про ті, що були від нещасливого кохання, не судилося знати навіть найближчим подругам. Життя непередбачуване і я вірю у його сюрпризи.

Щоденник Марти

 

Вдома на Марту чекали несподівані новини. На факультеті після занять на неї чекав Євген.

- Нам потрібно поговорити, - лаконічно і по-діловому сказав він.

- Знаєш, Євгене, здається, ми все сказали одне одному.

- Ти помиляєшся. Ти потрібна мені.

- Але у тебе ж є дівчина, - заперечила Марта.

- Вже немає. Ти краща. Я зрозумів свої помилки.

Марта була спантеличена і розгублена. Вона не один раз примушувала себе забути Євгена, відігнати від себе усі думки, спогади, пов’язані з ним. Хоча добре усвідомлювала, що тримає себе у руках, допоки знову не зустріне ясні очі такого надзвичайно складного, але коханого і милого її серцю хлопця.

- Розпочнемо з рахунку 0:0, - сказала Марта, її очі засяяли по-особливому яскравим світлом і дівчині здалося, що це найкраща мить, яку вона чекала занадто довго.

Все, що відбувалося опісля, було для неї просто сном. Євген, який був недосяжним і далеким, став таким рідним і близьким. Це ж з ним можна гратися у сніжки, а потім гріти руки в обіймах. Дивитися, як романтично грає вогнями вечірнє місто і тихо спускається ніч. Марта відчувала себе щасливою. І колишні образи та непорозуміння забулися, здавалися непомітними плямами на білосніжному аркуші кохання...

Хлопець часто телефонував, вони зустрічалися. Євген їй довіряв. Якось він приїхав до дівчини дуже схвильований, ледь не з сльозами. Виявилося, що його улюблений папуга, якого він доглядав кілька років вилетів з клітки і на балконі його з’їв сусідський кіт. „Не переймайся”, - втішала Марта коханого – Це з папуга, не людина.

- Але ж він дорогий для мене, я так звик до птаха, який навіть умів говорити, - не погоджувався Євген. Марта зрозуміла, що Євген не боїться бути з нею таким, яким є насправді. Адже чоловіки не виявляють емоцій, тим паче при жінках. Того дня Марта подумала, що мати помилялася щодо сентиментальності чоловіків. Це ж не прояв слабкості, а просто людські емоції, коли втрачаєш цінне для себе.

Одного разу дівчина випадково забула вдома у Євгена свій інгалятор. Наступного дня він повернув їй, але з таким виглядом ніби тримав у руках бридкого павука, а не звичайний металевий балончик: „Будь уважна, більше не забувай”, - сказав він. Марта якось дивно відчула свою вину. І чомусь подумала, що не Євген знайшов її інгалятор. Мабуть, хтось із батьків, подумала Марта і їй стало незручно від цієї думки.

Свій здогад вона підтвердила, коли наступного дня піднімалася до Євгена і почула розмову на сходах між його матір’ю та сусідкою.

- Ти уявляєш, наскільки нахабна молодь. Особливо ці дівчата. Самі чіпляються, на шию вішаються, - говорила мати Євгена. – Учора знайшла, коли прибирала, ліки тієї, що зустрічається з сином. Невже вона не розуміє, що він не одружиться з нею. З такою хворобою хіба можна заміж рипатися.

- А може ще все і добре буде, народжують дітей жінки і з більш складними хворобами. – спробувала заперечити сусідка.

- Знаєш, Маріє, може і так. Але моя мати казала, а вона мудра жінка була: „Якби храм, та не в нашому селі”. Хай у неї все буде добре, але син у мене один. Навіть у думках не допускаю, що онуки можуть хворіти. Відведи, Господи, таке лихо від нашої родини... Я давно кажу Євгенові, що варто одружуватися і пара хороша є. Батьки тієї дівчинки люди відомі і заможні, хороші господарі, їх знають і поважають...

Марта зупинилася, їй забракло повітря. Хіба ж вона винна, у тому що хвора? Це ніби ніж у спину. І такі гіркі слова сказала жінка, що завжди привітно їй усміхалася, говорила, яка вона, Марта, красуня і розумниця.

Дівчина вийшла з під’їзду і зробила інгаляцію, замість однієї дози ліків вона вдихнула дві. Під час цієї процедури її побачив нетверезий чоловік, що мабуть, йшов додому.

- А ну геть, звідси!.. Одні наркомани і покидьки навколо, то колються, то щось вдихають, – кричав дядечко, який сам далеко не був зразком порядності навіть із свого зовнішнього вигляду.

Марта не стала виправдовуватися і з ним розмовляти – просто пішла на зупинку. „Сьогодні не мій день”, - думала собі дівчина. Стільки всього звалилося. Вона йшла і відчувала себе спустошеною. З очей текли сльози, а навколо подав мокрий сніг…

До реальності дівчину пробудив дзвінок мобільного.

- Привіт, сонечко! – чийсь ніби знайомий голос обізвався у слухавці. - Це я Юрій! Ти можеш говорити?

- Так.

- Як твої справи?

- Так собі, - стримуючи сльози, - відповіла Марта. – Хотілося б краще.

- Не сумуй, ти ж знаєш, що все буде добре, - не вгавав Юрій. – Марта, а в мене надзвичайні новини - я почав ходити! Після років, проведених в інвалідному візку, я ніби знову народився.

- Я дуже рада за тебе, - і при цих словах дівчина розплакалася.

- Чому ти плачеш? Все добре, - не зовсім розумів хлопець. – Я хочу зустрітися з тобою. Я приїду.

- Не треба зараз. Трохи пізніше.

- Добре, - пообіцяв хлопець. – Але ми обов’язково зустрінемося, я бажаю тобі всього найкращого.

Марта розмірковувала, що добро і зло у житті дуже тісно ходять у парі. Між ними така тремтлива грань. Мати Євгенія бажала щастя своєму сину, але образила дівчину, яка теж є чиєюсь дитиною, любою і дорогою, найкращою, нехай і хворою.

Трохи заспокоївшись і уклавшись у своє ватне ліжко, дівчина так хотіла вірити, що Євген не стане слухати матір. Сам вирішуватиме, адже він любить.

 

Ми любимо батьків, але наскільки важливо, коли вони дають свободу дорослим дітям. Дозволяють робити помилки і вчитися на них. Що зробить Євген – ми розстанемося, чи він буде захищати право на особисте життя і кохання? Я всупереч всьому вірю у його любов…

Щоденник Марти

 

Але сталося все інакше. Кілька днів Євген чомусь не телефонував, а коли Марта подзвонила на мобільний, він розповів, що захворів: температура, нежить, застуда. Марта захотіла провідати свого коханого, він заперечив, уточнивши, що не хоче інфікувати її, адже вона хворітиме тяжче.

Розмова у доброзичливому тоні дозволила думати, що нічого не сталося, що Євген ніколи не проміняє її на іншу. Готуючись серйозно до сесії і знаючи, що коханий ще хворіє, Марта тільки ввечері виходила прогулятися засніженим містом, завжди йшла до парку, де було багато їхніх приємних зустрічей.

Одного вечора настрій у Марти був романтичний. Найскладніший іспит вона склала найкраще з групи. І так їй хотілося зустрітися з Євгеном і потрапити до його обіймів. Але довелося йти на прогулянку самій – він все ще ніяк не одужував.

Марта йшла парком і милувалася засніженими деревами, що нагадували велетнів із дитячих казок, дивилася на синій відблиск снігу у заметах обабіч розчищеної доріжки. Було не дуже прохолодно, але по-особливому чарівно з відчуттям, що має статися диво.

Цього вечора дівчина в парку гуляла не одна. Вона здалеку побачила закоханих, що сміялися і гралися в сніжки. А потім він цілував дівчину під ліхтарем. Марта чомусь почала придивлятися до закоханих і ніби знайому ходу впізнала вона у хлопця. Євген... І серце дівчини стиснулося, колючки побігли по шкірі, світ ніби став маревом... Але закохані не помічали нікого.

Коли Марта наблизилася до них, у руках Євгена вона побачила каблучку і почула слова, звернені до іншої: „Я дуже люблю тебе, будь моєю дружиною!” Марта ніби оніміла, вона стояла, закам’янівши, і просто дивилася, як її коханий заручається з іншою дівчиною, а та відповідає йому: „Я погоджуюся”.

- „Євгене, а як же я?”, - несміливо тремтячим голосом спитала Марта. Вона взагалі не хотіла нічого питати, просто залишалася стояти і не могла зрушити з місця.

Євген подивився у сторону Марти зневажливо. І жодна рисочка на його обличчі не змінилася.

- Євгенчику, а хто це? – спитала його супутниця.

- Не знаю її, моя кохана. Може якось божевільна чи п’яна. Йдемо хутчіше звідси, я замовив столика у твоєму улюбленому кафе. Нам є що святкувати.

 Вони пішли, а Марта самотньою постаттю залишилася у зимовому парку. Там раніше вона була щасливою, а зараз усе було зруйноване і знищене в одну мить. Вона не плакала, набрала у долоні снігу і доторкнулася до палаючого обличчя. Ніби уві сні припливали обриси дерев і плями жовтих ліхтарів. Усе було нереальним для неї. Тільки дзвінок мобільного нагадав, що це не сон. Інтуїтивно, навіть не дивлячись на номер, вона зрозуміла, хто це міг бути:

 - Юрію, я чекаю тебе. Ти мені дуже потрібний...

 Вересень-грудень 2006 року

Коментарі (1)

Сашко | 2007-01-17 20:03

Іринко, якщо будете спілкуватися з Мартою, передайте їй, що не все так погано. Будуть і кращі часи. На Землі, та що там на Землі, в Чернігові є багато людей, в тому числі і молодих, яким теж нелегко, а може і зовсім погано. А щодо сентиментів, то чоловіки, можливо ще більш чутливіші, сентиментальніші ніж жінки, просто ми тримаємо це в собі, рідко проявляємося (чому ж по статистиці тривалість життя чоловіків менша ніж у жінок). А взагалі вас потрібно любити завжди і максимально про вас піклуватися. Будьте щасливі.
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Підсумки першого року роботи єдиного в Україні сервіс-центру з ремонту електровідцентрових насосів

SVOBODA.FM