Погорільцям з Косачівки помагали усім миром

Події, що розгорнулись цього року в Косачівці Козелецького району Чернігівщини, варті цілої повісті. Мабуть, на роду цьому селу написано давати такі сюжети, які змушують замислюватись, робити висновки і братися за перо.

Не даремно ж бо пережите тут описав свого часу і відомий український письменник Юрій Збанацький у повісті "Малиновий дзвін". У 1937-1938 роках він працював директором Косачівської школи і надовго залишився під враженням...

Шістнадцятого серпня цього року Косачівка горіла. Стихія прийшла звідти, звідки ніхто її не чекав - з рідного лісу-годувальника, що віками оточував, обігрівав і радував місцевих жителів.

Вогонь безжально палив хати, хліви, сади, причому нападав на них якось зверху, і тому горіли обійстя вибірково: одне горить, інше поряд - ні. У попіл перетворилося 20 будівель: 10 житлових, де постійно проживали й вели господарство люди; дев’ять хат, викуплених під дачі, сільський магазин. Потерпілі були у відчаї - як то тепер, без даху над головою?

Нині чорний обвуглений ліс під селом та попелища на місці дворів справляють гнітюче враження. Та найбільше вражає глибина людського горя, яке до сьогодні не відпустило. Потерпілим досі ночами сниться та страшна пожежа, у них і досі на очах сльози. Згадувати про втрачену хату, хай нерозкішну, але свою, рідну, в яку за життя вкладено стільки праці й душі, їм надзвичайно важко.

"Хата була в нас дерев’яна, але вона була моя, ще батьками збудована. Тридцять років прожила в ній", - сумує Надія Бойправ. "Хоч і залатані штани були в мене - та вони були мої", - гірко зітхає Іван Жабинець, жалкуючи більше, правда, за втраченим здоров’ям. Стільки нервів, каже, згоріло на тій пожежі... Всі погорільці розуміють: найкращий лікар для їхніх зболених душ - час. Життя продовжується і тому не слід опускати руки, тим паче, роботи для них тепер - непочатий край.

Держава надзвичайно швидко прийшла на допомогу постраждалим. В перші дні після пожежі вони отримали одяг, постільну білизну, миючі засоби, продукти харчування. Значну допомогу надав "Червоний Хрест". А потім пішов потік грошей - з обласного та районного бюджетів, з Остерського держлісгоспу, страхових компаній (5 осель були застраховані), благодійні пожертви, що надходили до спеціально створеного фонду.

Як розповіла сільський голова Косачівки Світлана Савенок, всі кошти розподілялись прозоро, на сесіях сільської ради в присутності погорільців. Депутати прислухались до їхньої думки і ділили гроші так, щоб нікого не образити. Наприклад, кошти на придбання житла самі ж погорільці попросили поділити порівну. Сказали, що всі вони жили приблизно в однакових умовах. В результаті кожен двір, що постраждав, офіційно отримав від 94 до 167 тис. грн.

Найбільші суми перепали чотирьом працівникам (в т.ч. одному пенсіонеру) Остерського держлісгоспу, для підтримки яких підприємство виділило 180 тис. грн. Щедро благодійники обдарували сім’ю з дітьми. Цій родині понад 14 тис. грн. додатково виділив Козелецький райвідділ освіти, ще понад 4 тисячі - Крехаївська сільська рада і приватні підприємці.

Скільки коштів неофіційно погорільці отримали - ніхто не рахував. А їх добрі люди давали чимало. Кажуть, першими "скинулись" учасники засідання колегії Чернігівської облдержадміністрації. Далі були підприємці, рибалки, яких чимало проїжджає через село на Київське водосховище, жителі сусідніх сіл, працівники і учні шкіл району. Вони самі відшукували по селу погорільців, давали їм гроші, одяг, речі.

Як розповів згаданий вище Іван Жабинець, до нього аж із далекого Бобровицького району приїхав автомобілем незнайомий чоловік і подарував йому два пальта й кожуха. Виявляється, він побачив Івана Петровича по телевізору, оцінив його міцну статуру і вирішив, що цій людині він може дещо віддати. "Я б такого одягу собі ніколи не купив", - всміхається господар. А взагалі у нього з дружиною тепер два телевізори і два холодильники - подаровані добрими людьми чи родичами і нові, куплені вже за свої гроші.

Іван Петрович та його дружина Єфросинія Ігнатівна Рекун - чи не перші, хто активно взявся витрачати кошти. Вони швиденько купили хату, відремонтували її, розчистили довкіл чагарники, придбали меблі, посуд, газову плиту, побутову техніку. Провести воду в дім їм допоміг чоловік сільського голови, а електрику - місцева організація, яка також безплатно встановила лічильник.

Тепер ось господарі навезли дров, про безкоштовне отримання яких теж подбала місцева влада, і вже спокійно дивляться у зиму. Корова у них вціліла (під час пожежі людська худоба була на випасі), поросята теж, а от кури згоріли. Всі втрати селян (птиця, поросята, сіно, солома, зерно) відшкодовуються за рахунок сільгосппідприємств і фермерів Козелеччини, до яких звернулось районне управління агропромислового розвитку. "Спасибі добрим людям - усім-усім!" - з непідробною щирістю в голосі каже на прощання Іван Жабинець.

Такі ж слова довелося чути й від інших постраждалих. Хоча ситуації в усіх різні. Так, наприклад родина Бойправ вирішила виїжджати з села. Плачучи, господиня розповіла, що ціни на житло в Косачівці після пожежі неймовірно підскочили. За будинок, який ще навесні коштував 10 тис. грн., тепер просять 100 тисяч. Тільки завдяки умовлянням сільського голови, яка відразу після пожежі почала обдзвонювати спадкоємців - власників порожнього житла, вони трохи знизили ціни. І це дозволило більшості погорільців купити хати не гірші, ніж у них були.

А от Бойправи захотіли поліпшити житлові умови, підібрали собі цегляний будинок, за який недавно просили 30 тис. грн., але власники вперлися - 180 тис. грн. і крапка. Гірко погорільцям дивитись, як хтось прагне нажитися на їхньому горі, але така вже людська натура, і нічого тут не поробиш. Нині все це виправдовується поняттям "ринок": є попит - є ціна, і совість у продавців чиста. Єдиною втіхою для Надії Бойправ є те, що, придбавши гарний, газифікований будинок в одному із сіл Чернігівського району, вони з чоловіком тепер будуть ближче до дітей і онуків, які мешкають в обласному центрі.

Єдина родина з дітьми, яка постраждала, житло собі не купляла - вирішила переселитись у будинок, що дістався у спадок. Школярки-сестрички Юля і Оля кажуть, що він просторіший, ніж згорілий (той був на дві кімнати, цей - на чотири), отож після ремонту заживуть вони непогано. Шкода, звичайно втраченого, але радує, що живими залишились їхні чотириногі друзі - кішка і дві собаки. Худоба також уся уціліла.

Окремо в цій розповіді треба згадати представників усіх гілок влади. Вони виявили таку турботу про постраждалих, якої ніхто не очікував. З першого ж дня пожежі і до виїзду останньої пожежної машини (а це два тижні) в селі перебували заступник голови Чернігівської облдержадміністрації Олександр Бєльський і начальник ГУ МНС в області Анатолій Шаповал. Не один раз провідав погорільців Володимир Хоменко - голова облдержадміністрації. Він досі тримає під контролем питання, пов’язані із забезпеченням селян усім необхідним.

Та найбільше клопотів лягло на плечі районної та сільської влади. Майже через день у село наїжджали в.о. голови Козелецької райдержадміністрації Леонід Мисливець і його заступник Олександр Улізько. Останній, зокрема, сам із рулеткою працював на згарищах, обміряючи знищені вогнем будинки і території садиб. Справа втім, що з 10 згорілих хат лише 5 були оформлені в БТІ, а державні акти на земельні ділянки мали тільки троє погорільців. Співчуваючи людям, місцева влада вирішила усім оформити державні акти на втрачені садиби і залишити цю спопелілу землю у їхній власності.

Мужньо трималась в лиху годину сільський голова Світлана Савенок. Без її уваги ні вдень, ні вночі не лишався жоден потерпілий мешканець. Хоча сама вона зізнається, що спочатку дуже розгубилась, переживала за те, як справедливо розподілити кошти. Сьогодні Світлана Василівна глибоко вдячна за підтримку районному і обласному керівництву, яке не кинуло її саму у вир проблем, а допомогло їх розв’язати. Втім, і її оцінили як слід: "Ви були зібрана і вольова, і я вважаю, що люди правильно за вас проголосували", - сказав колишній вчительці начальник районного відділу освіти Микола Макаренко.

Всі зобов’язання, які перед погорільцями взяла на себе влада, на сьогодні практично виконані. У самих же селян попереду - ціле море турбот. Але, судячи з їх реакції на отриману допомогу, згадуватимуть вони з часом не великі суми грошей, яких у них до цього ніколи не було, а велику людську доброту, на яку й опирається світ.

"Найголовніше, що потерпілих не кинули напризволяще. Ми навіть подумати не могли, що люди - рибалки, підприємці, інші верстви населення так відгукнуться на чужу біду. Вся область відгукнулась, ніхто не лишився байдужим до чужого великого горя", - зазначив Олександр Улізько.

На початку жовтня в обгорілих садах Косачівки зацвіли фруктові дерева - сплутали жар пожежі з весняним теплом. Але вийшло, наче вони свідомо прикрасили собою моторошні згарища, аби ті не так боляче відгукувались у людських серцях.

Причину виникнення пожежі на території Остерського військового лісгоспу встановлює військова прокуратура. За цим фактом, як повідомив О.Улізько, порушено дві кримінальні справи. За попередньою версією, яка в перші дні пожежі поширювалась у ЗМІ, вогонь прийшов з боку військового полігону, де у спеку проводилися стрільби. Коли винуватця буде встановлено, власники згорілих у Косачівці дач нарешті матимуть з кого спитати. Поки що їхні втрати не компенсовані.

На фото: Є.І. Рекун та І.П. Жабинець на новому обійсті