Останнє оновлення: 17:05 четвер, 6 лютого
Разруха не в клозетах, а в головах! ©
Ви знаходитесь: Економіка / Регіон / "Сам не п'є і нам не дає": Відродження села
Сам не п'є і нам не дає: Відродження села

"Сам не п'є і нам не дає": Відродження села

"Він у нас молодець"- так кажуть про козацького лауреата селяни. Ця людина – хлібороб за покликанням, володіє невичерпним джерелом сили духу та рішучості, колективізму та згуртованості.

Вперше його село відроджувалося після кривавого 1943-го. Лінія фронту вже докотилася до Дніпра, і сила-силенна ворога відступала через село. У село в'їхала колона німців.

Тільки дійшла до центру села, як її оточили партизани. Ворога знищили — швиденько відійшли у ліс. Але перед тим, людей попередили, щоб кидали все і тікали із села, бо розплата не забариться. Хто послухався, той і залишився живим, а хто затримався...

Із села вийти було неможливо — налетів фашистський літак і розстрілював кожного, хто намагався врятуватися. А у саме село приїхав каральний загін: німці і поліцаї пішли по хатах — хапали старих і малих, зганяли до шкільного сараю. Декого розстрілювали прямо вдома, якщо хтось сховався у льох — кидали туди гранату. Хіба словами розкажеш про ту жахливу мить, коли людське волання зливалося з гоготом страхітливого полум’я: горіли люди, горіло село. У тому вогні загинуло дві сотні жінок, дітей, старих людей.

Отаку дорогу ціну заплатило це невеличке село за одну партизанську операцію і за велику перемогу.

Хто лишився живим, повернулися на попелище, перезимували у землянках і потихеньку почали відбудовувати село і колективне господарство. Тоді й село розцвітало і земля родила. Так тривало доти, доки різні розбудови і перебудови не почали підрізати крила українському селянинові. Зарплата у доярок була по 26 гривень, а потім і такої не стало.

Тодішній керівник докерувався до того, що збирався за кредит віддати банку дійне стадо. Отоді, як мовиться, ріка вийшла з берегів — в селі почалася своя місцева революція. Очолив її наш герой. Люди з вилами в руках відстояли годувальниць, віддавши налоговій міліції „Ефективного” в кавичках господаря.

Зібрав після перемоги наш герой селян і вирішили вони повернутися назад, до сільгоспкооперативу.

Коли селяни затверджували свій кооператив, зайшла мова про гроші — де їх взяти? Як завше у таких випадках, зала шуміла, хвилювалася, отоді й піднявся з місця механізатор-пенсіонер Михайло Ткаченко і каже "Хіба ми вже такі бідні, що самі собі не можемо допомогти. Хто скільки може, стільки й здавай на підмогу новому колгоспу".

Здавали всі, і пенсіонери в тому числі, менш ніж 100 гривень не несли, були й такі, що несли по 500 гривень, а один чоловік приніс 500 доларів. Гроші оформили офіційно, позичкою, купили пального і засіяли ниву.

Свого героя люди обрали головою сільгоспкооперативу. Кинувся він шукати підтримки. Знайшов чимало людей, які повірили йому і під чесне слово допомогли пальним, мастилами та іншим.

Що ж сталося, адже і худоба стоїть та, що й роки тому, правда її побільшало, і люди ті ж самі її доглядають, і приміщення ті ж?

Раніше, люди працювали на «ефективного» в лапках господаря, а зараз працюють самі на себе, — відповів на запитання наш лауреат. Сільгоспкооператив – фактично колективне господарство.

Правда, у кооперативу є рівні права. Ставлення до людей тут особливе. І полягає воно не тільки в тому, що всіх, хто працює у полі, годують безкоштовно, усім зарплату платять вчасно — людей тут поважають, і не лише тих, хто задіяний у виробництві.

Селяни про нього кажуть: „Він у нас Молодець, сам не п'є і нам не дає”.

Люди гуртом вистояли у воєнному лихолітті і гуртом подолали сучасне економічне лихоліття в одному невеликому селі.

А вистояли, на переконання козаків, завдяки сміливості та рішучості Отамана сільськогосподарського виробничого кооперативу „Полісся” - Михайла Купрієнко, його вмінню розбудити і згуртувати громаду, направити енергію мас в правильне русло.

За віддане служіння на селянській ниві справі збереження та відродження сільськогосподарського виробництва, батьківську турботу про селян, рішучість, виявлені лідерські якості та притаманні йому високий професіоналізм і порядність, патріотизм, честь і гідність Рада старійшин Чернігівських козаків у 2005 рорці прийняла рішення занести Михайла Купрієнка до „Календаря пошани лідерів Чернігово-Сіверського краю - 2006”.

Михайлу Купрієнко вручив нагороду в гостинному палаці Культури санаторію „Остреч” 4 лютого 2009 року Кошовий Отаман М.Губар.

Народна мудрість підтверджує, що кожна Громада сильна Отаманом.

Коментарі (1)

ап | 2009-02-07 15:28

А як називається село? Чи фашисти і назву спалили?
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Пан Усмішка і його позитив - фоторепортаж

SVOBODA.FM