Водно-болотні угіддя України та Чернігівщини

Щорічно 2 лютого громадськістю відзначається Всесвітній день водно-болотних угідь.

Це день, з якого у 1971 році розпочала свій відлік Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція).

Водно-болотні угіддя мають велике як природне, так і соціокультурне значення. У планетарному аспекті важливе екологічне значення мають висока акумулятивна і продуктивна здатність водно-болотних угідь, їх сполучна функція між суходільними та водними типами екосистем.

Виключне екологічне значення водно-болотні угіддя мають як місця перебування для 2/3 усіх видів рослин і тварин, як ділянки продукування біомаси та кисню, як природні резервуари та фільтри очищення води.

Екосистемна цінність водно-болотних угідь України визначається:

•  - трансконтинентальним значенням угідь як місць линьки і зимівлі для птахів, що мігрують між Євразією та Африкою;
•  - високим ступенем ландшафтного різноманіття (озера, лимани, мілководдя, опріснені затоки, заплавні водно-болотні угіддя марші, засолені степи, акумулятивні та материкові острови, глинисті кручі, піщано-мулисті пляжі, очеретяно-болотні хащі, цілинні степові ділянки, солончакові болота, задерновані і купинясті луки, лісові озера та болота, а також штучні ландшафти: рисові поля, рибні ставки, промислові відстійники, агроценози, багаторічні трави, ліси, лісосмуги, лісопосадки тощо);
•  - великим біотичним різноманіттям;
•  - значною місткістю кормової бази для мігруючих птахів і птахів, що гніздяться;
•  - наявністю незамерзаючих ділянок акваторій Чорного та Азовського морів, що сприяє формуванню скупчень птахів для зимівлі.

Зазначені угіддя мають важливе соціально-культурне значення. Вони значною мірою задовольняють соціальні потреби у любительській та промисловій рибній ловлі, спортивному полюванні, туризмі та інших видах рекреації. Велике рекреаційне значення мають водні об'єкти, придатні для купання, бальнеологічні ресурси у вигляді мінеральних вод, мінеральних грязей та висококонцентрованих розсолів.

Цінність водно болотних угідь як об'єктів для мисливського промислу визначається, перш за все, видовим різноманіттям та чисельністю птахів. Місцеве населення, яке традиційно займається рибальством, полюванням, сільським господарством створює свій особливий спосіб життя, який є частиною національної культурної спадщини.

Рамсарська конвенція дає визначення водно-болотним угіддям як районам маршів, боліт, драговин, торфовищ або водойм – природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких не перевищує шість метрів. Україна має досить вагомі водно-болотні ресурси. 4% її території вкриті поверхневими водами (річками, озерами та водосховищами, ставами тощо), а відкриті заболочені землі складають 1,6%.

Чернігівська область розміщена на півночі Лівобережної України. Дві третини загальної території області припадає на Поліську зону і одна третина - на Лісостепову. В структурі земельного фонду області відкриті заболочені землі на сьогодні займають близько 4 %.

Основними стимулюючими факторами в історії дослідження боліт Чернігівського Полісся був інтерес до них спочатку як до джерел палива - торфу, згодом - як до кормових угідь та резервів земельного фонду, що потребують осушення та використання в якості сільськогосподарських угідь.

У попередні десятиліття в Україні, в значній мірі і в нашій області, непродуманими меліоративними заходами, будівництвом великих водосховищ було нанесено значну шкоду великій кількості цінних природних комплексів. На Чернігівщині було осушено близько 300 тис. га поліських боліт, що призвело до зменшення водності малих річок, в окремих випадках деградації земельних і рослинних ресурсів.

Одним з найбільш ефективних засобів збереження цінних природних комплексів водно - болотних угідь на сьогодні є виведення земель із господарського використання шляхом створення на них об’єктів природно-заповідного фонду.

Постановою Ради Міністрів УРСР 1979 р. «Про заходи по збереженню природних умов болотних масивів» в Чернігівській області було визначено 156 болотних комплексів загальною площею 45 тис. га, які потребують збереження і охорони. У відповідності до цієї постанови, з метою збереження природних умов болотних масивів, що мають значення як стабілізатори клімату, регулятори ґрунтових вод і водного режиму річок та місце існування багатьох видів флори та фауни, рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів в області було створено 217 гідрологічних заказників місцевого значення загальною площею майже 45 тис. га, болотний масив Сосинський (площею 406 га на межі Чернігівського та Козелецького районів) та Дорогинський (площею 1880 га в Ічнянському районі) були віднесені до заказників республіканського значення. Головним чином статус гідрологічних заказників був наданий болотам, що збереглися в природному стані зі збереженням рідкісних та характерних для них видів рослинного та тваринного світу, мали водоохоронне та водорегулююче значення.

З метою збереження цінних болотних комплексів, віднесених до категорії гідрологічних заказників та пам’яток природи, на їх територіях відповідно до встановленого режиму заборонено будь-яку господарську діяльність, яка може спричинити шкоду заповідним об’єктам, в першу чергу – це проведення меліоративних, геологорозвідувальних робіт та добування корисних копалин. Заборона господарської діяльності на територіях природно-заповідного фонду регламентується в Положеннях та в охоронних зобов’язаннях, оформлених з установами та організаціями, у віддані яких вони перебувають.

Необхідно відзначити вагомий внесок у справі охорони водно - болотних угідь Деснянське управління водних ресурсів, Державну екологічну інспекцію в Чернігівській області які в своїй повсякденній роботі опікуються вирішенням та врегулювання проблемних питань у сфері водних ресурсів.

Проте успіхи на цьому поприщі є ще неповними і невеликими, тому водно-болотні угіддя потребують посилення заходів щодо збереження і виваженого підходу до їх управління та використання. В той же час реалізація на практиці пріоритетів щодо поліпшення збереження водно-болотних угідь можлива лише за умови значних зусиль усіх державних і недержавних інституцій та організацій, всього населення країни.

Завідувач сектору заповідної справи
та екомережі Держуправління охорони навколишнього
природного середовища в Чернігівській області Дадашева Т.Г.

Головний спеціаліст відділу регулювання,
нормування та лімітування природних ресурсів
Держуправління охорони навколишнього 
природного середовища в Чернігівській області Батюта С.Ф.