На Чернігівщині посіяли сою і вірять в успіх

Нинішні весна і літо для керівників та працівників ТОВ «Слабинське», що у Чернігівському районі, та й для селян-пайовиків, особливі.

Вперше за всю історію тутешнього землеробства слабинці посіяли нетрадиційні для нашого регіону культури: 120 гектарів високорепродуктивної елітної сої «Ворскла» і 90 гектарів високорепродуктивного голозерного вівса.

У зв'язку з цим фінансових витрат, турбот, роботи, хвилювань, тривог, побоювань у хліборобів додалося. Але, разом із тим, у людей з'явилися й зацікавленість, надії, плани на майбутнє. Навряд, щоб хтось у селі не чув про цю новину і не обговорював її. Одні підтримують ризикове рішення директора господарства Віталія Крицького, інші сумніваються у доцільності нововведення, треті тихо спостерігають, байдужих мало.

- Не одразу ми прийняли на нараді спільне рішення щодо вирощування нових культур, - розповідає директор ТОВ «Слабинське» Віталій Крицький. - Довгенько підступалися: збирали інформацію, думали, рахували, зважували «за» і «проти», з приводу насіння, грунтів, технологій консультувалися з колегами, які вирощують сою і голозерний овес на землях Полтавщини.

Такі справи треба робити ретельно, адже сою - дуже ніжна рослина: абияк, поспіхом із нею не можна. Перш за все, вона вимагає хорошої обробки ріллі, у тому числі й препаратами від пирію. Після посіву (з ущільненням грунту катками) треба буде підгодовувати молоді сходи аміачною селітрою і ще раз обробляти засіяні площі засобами від бур'янів. А це, самі розумієте, немалі гроші. Високоякісного насіння сої купили 20 тонн по 25 гривень за кілограм. Рахуєте? У майже 60 тисяч гривень обійшлися добрива (22 тонни аміачної селітри) і засоби боротьби з бур'янами. А 18 тонн насіння нового для нас вівса коштували 54 тисячі гривень.

Катерина Сиза, головний агроном господарства з 30-річним стажем і досвідом роботи, здається, переживає більше за всіх. Адже цей експеримент цілком «потягне» на серйозний екзамен, і не лише на професіоналізм, а вже - на майстерність. Виростити сою на бідних суглинистих, супіщаних, дерново-підзолистих землях району (це ж не полтавські чорноземи) ще ніхто не пробував.

До того ж, не все залежить від людей. Як і годиться у хліборобській галузі, успіх складається з важкої роботи і прихильності «небесної канцелярії». Отож Катерина Іванівна щоденно намотує стрічки польових доріг на колеса свого велосипеда: контролює, щоб ніхто з підлеглих працівників не помилився, старається, щоб нічого не пропустити, а де треба - запобігти. Директор ТОВ «Слабинське» не просто цінує її роботу, а вголос пишається, що має у штаті агронома. Адже тепер не кожне господарство може похвалитися кваліфікованими сільгоспспеціалістами.

«Традиційно на наших землях вирощувалося жито, гречка, просо, овес звичайний, - говорить Катерина Сиза. - А ми вже подумуємо і про озимі ріпак та пшеницю, бо настав час рухатися вперед. Кілька останніх років ціни на традиційні зернові дуже низькі, а господарству ж хочеться розвиватися. От і шукаємо нові можливості, пробуємо запитані на ринках культури, хоч дуже переживаємо, як вони зарекомендують себе у нас».

- Іншого виходу, ніж пробувати вирощувати нові сорти за новими технологіями, немає, - переконаний Віталій Крицький, - бо попит є саме на них. Приміром, голозерний овес готове хоч сьогодні закуповувати підприємство з Білої Церкви, яке виготовляє пластівці. Фокус у тому, що вихід круп зі звичайного вівса - 35-45 відсотків, а з нового сорту - всі 95.

Високоякісну натуральну сою (не генетично модифіковану) хочуть купувати м'ясокомбінати з Києва, Одеси, Волині, Закарпаття. Їхні представники «полюють» за тими, хто вирощує цей продукт і навіть стають у чергу на придбання. Свого часу, чотири роки тому, коли я був керівником обласної аграрної біржі, познайомився з багатьма цікавими людьми і сільгосппідприємствами - виробниками посівного матеріалу і продукції на продаж. Тепер маю можливість дещо випробувати і набути власного досвіду.

Три роки тому, 1-го червня, Віталій Володимирович заступив на посаду директора ТОВ «Слабинське». Власне, як згадують селяни, ніякого господарства тут уже не лишилося, хіба що 90 тисяч гривень заборгованості та 150 тисяч гривень невиплаченого кредиту. «Були миші з голоду в коморі померли», - жартують жінки біля контори.

Агроном Катерина Сиза розповідає, як того літа збирали «врожай» із самосіву, аби хоч щось було на наступну весну. Допомогли посівним матеріалом і колеги - директор приватного орендного підприємства ім. Войкова (Михайло-Коцюбинське) Олексій Климчук і директор ТОВ "Жукотківське" Юрій Горілко. Перезимували, посіяли, викрутились, потроху погасили заборгованість, а за рік - і кредит. Відтоді нових кредитів не беруть і боргів не роблять.

Побачивши методи господарювання нового директора, потяглися до нього люди. Тепер у господарстві 38 постійних працівників, а під час сезонних робіт - до 45-и. Шестеро, у тому числі три доярки, обслуговує ферму: 98 дійних корів, 35 телят для поповнення стада і 30 на відгодівлі. Узимку тварини їдять тут досхочу, а не за раціоном, бо добре дбають слабинці про корми. Планують відремонтувати хлів і завести свиней.

Особливе місце у роботі господарства займає надання послуг жителям села. На млині виготовляють і торгують борошном та різноманітними крупами. Навесні на замовлення виконують роботи на городах, восени - молотять і пресують сіно й солому, за потреби продають і готові корми. Надають послуги зі штучного запліднення великої рогатої худоби. На прохання продали людям уже 10 тільних корів.

На сьогодні ТОВ «Слабинське» обробляє 633 гектари землі, 182 паї, справно розраховуються з людьми за оренду. Цьогоріч збираються підвищити плату до трьох відсотків. Справи йдуть на лад, селяни задоволені, що на землі є господар. Але не всі. Дехто повірив іншим, які прийшли у Слабин два роки тому як представники якогось італійського інвестора і обіцяли «золоті гори». Сьогодні на так званих «італійських гектарах» стоять бур'яни, «інвестори» не з'являються. Через них утворилася нерозбериха і з майновими паями. Відтак у ТОВ «Слабинське» мають намір реорганізуватися з метою наведення порядку з майном і землею.

- Шкода людей, яких обдурили, - підсумовує розмову Віталій Крицький. - Вони очікували серйозних господарів, як, наприклад, у Чернігівській індустріальній молочній компанії, а вийшло самі бачите що. Прикро й те, що саме наша місцева влада привела у Слабин цих так званих «інвесторів», зробила їх «зелене світло», а вони виявилися нездатними до роботи. А тутешні люди хороші, трудящі. Коли я з ними познайомився, то подумав: не може бути, щоб ми не викрутились.

Селяни дорожать енергійним і непосидючим начальником, який одразу став своїм, хоча родом із іншого району, одержав три освіти, за словом у кишеню не лізе і про все має свою думку. «Не пам'ятаєте, скільки місяців, чи років, район живе без повноцінної влади? Отож бо. А й нічого: знову перезимували, відсіялись, дасть Бог - і зберемо, люди самі собі дають раду, життя іде. Безцінний наш народ…»

Збільшити

Збільшити