Діагноз сільскої медицини – безгрошів’я

У далекій глибинці, в легендарних дрімучих лісах Чернігівщини на Коропщині, ходять жахливі байки про сільську медицину. Подейкують, що вона тут така ж дрімуча, як і ліси, а люди приречені на вимирання. Не дай Боже, хтось послизнувся, впав з печі чи когось ненароком покусав собака, а якщо серед ночі апендицит прихопив…

Швидка тут швидко не бігає

Швидка медична допомога – це ноги родичів, і щастя, коли у фельдшера хоча б велосипед знайдеться. Однак, що може сільський фельдшер, озброєний лише слухавкою та шприцем? Часто в селі навіть лікаря нема. До районної лікарні десятки кілометрів. Треба шукати, чим довезти хворого. Добре, коли старий амбулаторний “Бобик” ще бігає, а сусіди в курсі, у кого можна позичити бензину чи грошей на нього. Скільки часу мине поки це все знайдеш? Більшість селян – уже літні люди, часто самотні. Буває, впаде баба в хаті, нема кому й підняти. А знайдуть її сусіди через добу. Коли вже запізно.

Зведені ще за часів Радянського Союзу дільничні лікарні та амбулаторії функціонують, але як? Фінансується сільський медпункт за рахунок сільської ради, і його рівень залежить від успішності господарювання сільського підприємства (якщо воно є ).

У Коропі в першу березневу п’ятницю було багато медиків з району. Дитяча медсестра із села Оболоння розповіла, що раз на місяць фельдшери проходять навчання у районі, знайомляться з новими наказами, дістають фахові консультації. Згідно із планом лікарі їздять на курси, раз у п’ять років – на підвищення кваліфікації до Чернігова. У селі є амбулаторія, де до послуг людей – терапевтичні процедури. На невідкладну допомогу на місяць виділяють по 150 грн. Щеплення для дітей безкоштовне. Тільки на шприци грошей ніхто не дає. “Мені якось соромно з батьків брати гроші, – каже медсестра, – тому купую їх сама”.

У баби Галі з села Карильське хворі ноги. Живе сама. Пересувається з допомогою стільчика. Баба розповідає, як захворіли ноги, майже не підводилася з ліжка. Викликали лікаря з району то за виклик заплатила 50 гривень. Син, котрий у Москві живе, привіз якісь дорогі пігулки і на ноги бабу Галю поставили. Пенсія у баби 295 гривень. Наче б то й вистачає. Бо є свій город, діти продукти привозять. Щоби обігріти хату нещодавно купила машину дров за 200 гривень. Від “колгоспу” допомоги мало – за пай за весь рік дали 2 центнери вівса – сама полова. Жаліється Баба Галя на немічну старість, та що поробиш.

Звідси пряма дорога до…

Центральна районна лікарня розкинулася на околиці Коропа в сосновому лісі. Звідси пролягає пряма дорога до Чернігова. Вулиця так і називається Чернігівська. Корпуси лікарні зовні трохи облупилися, та й усередині все, так би мовити, “ занадто скромно”. Але як потрапити сюди… відразу хтось із доброзичливців нашіптує на вухо, мовляв, лікарі тут не дуже тямущі, та й технічна база заслабка.

А щодо харчування, то, як розповідають працівники лікарні, доводиться у прямому розумінні побиратися по селах. Так, підводами, їздять по господарствах і просять подати хто скільки може городини.

Лікарі в районній лікарні прості та й, здається, обізнані з сучасними методами лікування. Розтлумачити, що до чого, надати невідкладну допомогу завжди готові. Щоправда, на тому рівні, який дозволяє технічна база лікарні.

Анастезіолог Валерій Жук бідкається:

- Наша технічна база не витримує жодної критики. Так, наприклад, дефібрилятор ще шістдесятого року. Фінансові можливості селянина невеликі, тому я намагаюся не виписувати нові та дорогі препарати. До того ж у Коропському районі найвищі ціни на ліки. У нашому районі було близько 30 тисяч населення. Торік померло майже 700 чоловік. Частіше за все помирають від пияцтва, злиднів. Дуже турбує майже епідемічна ситуація з туберкульозом. “Помолодшав” у нас інсульт, напевно, через нелегке життя.

 Стефанія Миронова, головний лікар центральної районної лікарні:

- Найгостріша для нас проблема – капітальний ремонт центрального корпусу. Останній раз ремонтували у 1987 році. На це необхідно щонайменше 1млн. 600 грн. Торік з обласного бюджету виділили 200 тисяч гривень, 52 тисячі назбирали з керівників підприємств та самих медиків. Цих грошей вистачило на заміну каналізації та ремонт даху.

Щодо транспорту, то нині маємо лише дві машини швидкої допомоги, а одна в ремонті. У районі працюють сім амбулаторій і 30 ФАПів, одна номерна лікарня в Понорниці та центральна районна лікарня на 190 місць. Дві сільські амбулаторії не мають взагалі машини. Три амбулаторії без лікарів. Залишаються спеціалісти пенсійного віку. Щоправда, фельдшерами район забезпечений. У районній лікарні замість трьох анестезіологів працює лише один, два рентгенологи – пенсіонери. Зарплата лікаря першої категорії не дуже відрізняється від зарплати медсестри чи санітарки.

Та, незважаючи на труднощі, ми й оперуємо, і діти у нас народжуються, і їздимо на виклики. Якось вишукуємо кошти. Торік купили електронні ваги для дитячого відділення, дистилятор, інгалятор, відремонтували відділення переливання крові, бухгалтерію... Деякі дільничні лікарні вдалося переобладнати на амбулаторії для догляду самотніх пенсіонерів.

Обізнаний з проблемами коропської медицини редактор районної газети „Нові горизонти” Леонід Вернигор:

- Після виборів нова влада в районі ще не сформувалася, і цей процес затягується. Тому нині медики, як ніколи, покинуті напризволяще. У районі 25 сільських і дві селищні ради, понад 60 населених пунктів. Але Коропщина – район депресивної економіки.

Самі лікарі розповідають, що умови, в яких вони працюють, суттєво відрізняються від міста. Рівень медицини залежить від бюджету сільради. А життя селян залежить від кваліфікації, швидкої реакції фельдшера.

– Тут медицина ледь не на рівні 18 століття, – зазначила головний лікар району. – Діагноз – безгрошів’я. Щоправда, в кризових ситуаціях ми залишаємося аполітичними й незалежно від того, за яку партію хто із селян голосував, чи є в нього гроші, ми йому надаємо допомогу. Бо наша партія – здоров’я.