Хто з’їв українське м’ясо? або Як “спекулянти” скупили на Чернігівщині 14-кілограмових теляток

У невеличкому селі Новоукраїнському, що у Ріпкинському районі, на вигоні у центрі села пасеться припнутий бичок. Я б і не звернув на нього увагу, якби він не порушував своїм 100-кілограмовим виглядом новітню традицію. Про неї дізнався від селян багатьох сіл:

– Тепер тільки телятко на ноги сп’ялося, якихось двадцять днів попило молочка – і на забій.

– Я продала двох бичків вагою по 63 і 65 кілограмів, – розповіла листоноша з Новоукраїнського Світлана Мальцева. – Купили їх по 6,5 гривні за кілограм. Це весною. А зараз скуповують по 8 гривень за кілограм живої ваги.

– Хіба ж не вигідно його відгодувати до 300, 400 кілограмів? – запитував власників корів .

– Е, –казав житель с. Вербичі Анатолій Грищенко, – це дуже збитково. Я з дружиною маю три корови. Коли з’являється теля, на його випоювання треба щодня 9 – 10 літрів молока, за яке можна отримати 8 гривень. За день же стільки м’яса не приростає...

Сільський голова с.Вербичі Віктор Чечотенко навів сумну статистику: в основному після весняних отелів приватні скупники закупили у вербичан 50-60-кілограмових телят на заріз.

– А свині є на продаж? – запитую у нього.

– Ні, люди їх тримають тільки для себе. Кормів для них немає.

Нині шукачі свіжого м’яса майже щодня заїжджають у села, але, як мовиться, здебільшого ловлять облизня. Літні отели є, та поодинокі.

Але ж м’ясо на ринках, у магазинах Чернігова ще є! Де ж воно береться?

Уже після розмов у селах збагнув: вирощувати живність і водночас продавати її на ринку – справа марудна, клопітка. Щоб їхати на базар, треба запастися довідкою сільради, двома довідками ветлікарні. Разом це коштує майже 30 гривень. Потім транспорт, лабораторія, знову аналізи, ринкове, те, се. Одне слово, одні витрати.

Сьогодні усю цю купу паперових, бюрократичних перепон руху м’яса до споживача взяли на себе скупники та власники приватних магазинів “М’ясопродукти”.

Більшість з них після урядових заяв про змову «спекулянтів» не дуже-то охоче йшли на контакт з представником преси: тема, мовляв, делікатна, ще будуть якісь негативні наслідки... Але все ж таки вдалося декотрих вмовити поспілкуватися.

Валентин В. – орендує приміщення невеличкого магазину, у якому торгує м’ясопродуктами. Видно, що у торговий заклад вкладені немалі кошти: затишно, охайно, прохолодно. Увімкнені два кондиціонери.

– Дістати м’яса – головний мій біль, – зізнається щиро чоловік. – Зараз під заріз йдуть навіть 14-кілограмові телята! Бува, день проїдеш селами – і ніякого “улову”. Ось сьогодні у холодильнику нічого нема – усе, що на вітрині... А дістанеш одне теля – стільки витрат. Я ж виграю, коли повертаюся з 3-4 бичками.

Рахуємо у магазині його затрати. По-перше, щоб знайти одне теля, доводиться “намотати” у середньому до 300 кілометрів. Це десь 100 гривень витрат на бензин. Потім на довідки йде у районі до 30 гривень та у Чернігові трохи більше 10 гривень. Припустимо, йому пощастило купити 100-кілограмове теля за 850 гривень. Отже, прямі затрати складають майже 1000 гривень. Однак у реалізацію йде 50-60 відсотків ваги тварини.

–Таким чином мені один кілограм м’яса лише при доставці у магазин обходиться в середньому в 20 гривень, – зауважує Валентин.– То як я можу по такій ціні його продавати?

Господар магазину показав рахунок за електроенергію на 1200 гривень. Ще він витрачає 1050 гривень у місяць на зарплату найманим продавцям, кухаря. Плюс плата за оренду. Тож телятко обходиться у 1100-1200 гривень. Вирізку ж він продає нині максимально за 27 гривень за кілограм.

Марія К. разом з чоловіком (колишній директор сільської школи! – Авт.) утримують два магазини.

– Якби ми мали надприбутки, то я б кинула роботу медсестри... – розповідає. – Телят зараз практично вирізали. І забезпечити магазини м’ясом дуже важко. Ось учора чоловік аж з Сумської області о першій годині ночі повернувся. Це, важкий, повірте, хліб.

Михайло Слабняк не побоявся назвати своє прізвище. Він – колишній “афганець”, самостійно без дружини виховує трьох дітей. Під час “помаранчевої” революції стояв на Майдані. Своєї роботи не соромиться.

– Знаєте, що я вам скажу, – мовив. – Ця робота не для городян. Я уже заводжу м’ясо у Чернігів одинадцятий рік. Тут дехто з городян думає: раз – два і грошики! А влізе у нашу справу, три тижні максимум поробить – і вже я не бачу конкурента... Бо це тяжкий, тяжкий труд. Тільки люди, які вийшли з села, можуть витримати його.

Свинину Михайло Дмитрович добуває у Полтавській, навіть Вінницькій областях.

– У Чернігівській області її практично вже нема, –зазначає. – За півроку я тільки в Рудці одну свиню роздобув. Я купляю на Полтавщині 6 вгодованих свиней і приводжу їх власною вантажівкою живими у Чернігів. Уявіть, як це завантажити 200-кілограмову пацю на машину! За два дні проїжджаю 700 –800 кілометрів. Привіз, випав з машини – і робота на тиждень є. Щодня о 3 годині встаю і заколюю одну. Тому на Центральному ринку у мене найсвіжіше м’ясо!

... На Центральному ринку о 7 ранку підходжу до скупників. Чоловіки прийняли за „свого”, і в очікуванні черги до ветлабораторії вільно спілкувалися про те, як важко стало жити. Жартували:

– Який могорич поставиш, якщо дам адресочок?

– Так я його знаю.

– Де?

– У Новому Білоусі. Там дід стару корову пропонував і мені...

Усе-таки цього разу їм пощастило завезти м’ясо для Чернігова. Мають свої секрети його здобуття – розвішують у селах оголошення зі своїми телефонами, надзвонюють тим, у кого має бути поповнення. Хоч і прибідняються, все ж деякі з них не бідують: як-не-як не кожному вдається викупити на першому поверсі магазин! Однак явно не шикують: самі ріжуть худобу, зрання нишпорять-шукають клієнтів, худобу. І поки знаходять. А що буде завтра? У принципі ніби нічого страшного: у приватних господарствах Придесення у липні нараховувалося 131,5 тисячі корів. Це на 400 голів більше, ніж станом на 1 січня. Отже, будуть розтели, будуть нові телята. Проте... село старіє. Меншає людей – меншатиме й корів. Зростають зарплати – зростає й попит на м’ясо. А відтак, якщо його меншатиме, відповідно більшатиме й ціна. Який вихід? Напевне, його треба шукати у Києві, у Чернігові. Треба нарешті думати про те, як сьогодні та завтра заохотити селянина, аби він із задоволенням тримав бичка до 400 кілограмів. Вирішення цієї проблеми у чотири рази збільшить обсяги м’яса, виробленого у приватному секторі.

Чернігівська область

На знімках: новоукраїнський бичок, який , схоже, пережив уже свій вік; м’ясо від Михайла Слабняка