Жахи "цивілізації" і "демократії". У вашому місті

Наше місто розвивається, і це добре, що на кожному кроці відкриваються торговельні точки, з’явилася можливість купити найнеобхідніше мало не біля місця проживання. От тільки що діється навколо них?

Обгортки від цукерок і морозива, пакети, одноразовий посуд та биті пляшки – по всій Мені. Хто повинен їх прибирати?

Інколи у вітряну погоду, особливо в базарні дні, коли вітер жбурляє отим «добром», ринкова частина міста буває схожою на велетенський смітник. І ніякій комунальній службі, міській владі чи санепідемстанції не навести у нас порядок, якщо кожен не візьметься наводити його навколо себе.

Де став – там і нас***

Від чого ж походить ота байдужість багатьох людей до всього, що їх оточує? Звідкіля беруться безперестанку пакети з побутовими відходами навіть у найлюдніших місцях?

Хочемо ми того, чи ні, але зізнаймося, що починається оте все з прорахунків у вихованні молоді, яка жити стала краще, але совісті від того їй не прибавилося. За прикладами ходити далеко не треба. Вийдіть увечері на нашу центральну площу чи стадіон, або ж вранці пройдіться цими та іншими місцями – і ви жахнетеся побаченим.

Я маю можливість споглядати з балкона, як це все відбувається і як виглядає наше місто о п’ятій ранку. Можна було б звинувачувати у цьому батьків, вчителів, громадськість чи владу, але, на мою думку, ми втратили системність у вихованні, яка була раніше.

Яблуко від яблуні недалеко котиться – під нею ж і гниє

Не навчимо дитину поважати старших, бути охайною вдома, в школі, будемо байдужими до цього  – так і смітитиме вона по життю в прямому чи переносному розумінні цього слова. Це ж яку армію прибиральників нам потрібно мати у місті, щоб прибирати мало не за кожним?

Чимало власників отих магазинів ніби забули, що зобов’язані прибирати, підтримувати порядок біля них. Структури, які видавали дозволи на торгівлю, теж повинні вимагати виконання взятих при цьому зобов’язань. Доцільно було б і депутатам пройтися по всіх точках і попередити про безпорядки. А то виходить, що усі ми ніби за одне, а насправді нема винного, і ніхто ні за що не відповідає.

Автожлобство

Або ж інша проблема. Звичним явищем стало в Мені паркувати транспорт на тротуарах, заїжджати машиною в парк, де гуляють батьки з дітьми. Мало того, що тротуари від цього руйнуються, ще й люди змушені ходити по проїжджій частині, ризикуючи. Хіба потрібна якась команда, щоб навести тут порядок?

А що діється вночі в центрі міста, коли наші славні таксисти перевіряють гучність динаміків у своїм машинах. Хто мешкає в центрі міста, мене підтримає: сидіти в кімнаті неможливо при відкритих вікнах, і пластикові вікна мало допомагають.

І, на жаль, все це триває не до 22 чи 23, а до першої або і другої години ночі. Чому міська влада і міліція не розглядають цього питання? Невже важко організувати патрулювання вулиць нарядом міліції біля барів та в центрі міста, щоб не було пияцтва і бійок, щоб не порушувався спокій інших громадян, щоб не зникали наші друзі.

Що криве? Пика чи дзеркало?

Щоб наше місто усміхнулося, розквітло, є до чого докласти руки всім – і ветеранам, і молодшому поколінню. Не йдеться вже навіть про затрати. Варто провести по-іншому роз’яснювальну роботу, встановити дієвий контроль – і не забаряться зміни.

Як до когось те не доходитиме, то є заходи адміністративного впливу. А то іноді складається враження, що ми взагалі нічого вже не розуміємо і ні на що не реагуємо. Може не помічаємо?

Краще стежити за чистотою годилося б і у кожній організації. Куди поділося проведення санітарних днів?

Так, целофанових пакетів, нових видів упаковок, загалом відходів – побільшало. Але це ще не означає, що ми повинні потонути в них. І ніяке комунальне господарство з ними не справиться, поки за це не візьметься кожна людина.

Ми ніби забули, що культура нашого міста – то наше дзеркало. Тож не будьмо байдужими.