ЦЕ, БЛІН, МОЯ ВЛАСНА СПРАВА. Вітчизняне підприємництво: історія, реалії, перспективи

«Бізнес — це коли величезне Адріатичне море розливають у флакончики по 10 мілілітрів та успішно продають в аптеках по 3 у. о.» (Олена Єрмолова).

— За скільки купиш «вертушку» пального?

— «Штук» за двадцять.

Два молодих хлопця невпевнено тиснуть один одному руку та розходяться у різні боки — один шукати «вертушку», а інший гроші. На дворі весна тисяча дев’ятсот дев’яносто третього...

Позаду — СРСР з відсутністю сексу та підприємництва, попереду — довга і болісна дорога до цивілізованого ринку. На якій залишаться далеко не всі — когось зіштовхнуть, хтось зійде сам, а кого й винесуть…

Перший етап розпочався з незалежністю, руйнуванням соціально-політичних інститутів, інфляцією та хаосом. Величезна ніша, яку на Заході сотні років називали бізнесом, підприємницькою діяльністю, в Україні практично пустувала і потребувала заповнення. І туди хлинули тисячі сильних, амбітних та рухливих громадян новоспеченої країни. Без досвіду, грошей, навпомацки.

Практично, це був етап зародження підприємництва як класу, як касти. Етап первинного накопичення капіталу, етап “купи-продай”. Фірма створювалась не під ідею, а під що прийдеться. Спеціалізації як такої практично не було. Підприємство могло одночасно постачати шкарпетки, торгувати пальним, продуктами харчування і медичними препаратами. Місця хватало всім, тому бізнес на перших порах робився дуже просто: відкриваєш сторінку оголошень «продам» і, звіривши зі сторінкою «куплю», виступаєш посередником. За дуже добрий процент.

“Свою першу угоду я здійснив продавши в Ріпки певний обсяг гальмівної рідини” — згадує справи шістнадцятирічної давнини голова правління ВАТ “Агроінформсервіс” Юрій Осипенко. — “Просто звів продавця з покупцем, чиї оголошення були в одній газеті. Згадую ті часи з посмішкою — сьогодні у такий спосіб вести бізнес просто неможливо”.

Гроші для початку власної справи доставали хто як. Одні трохи заробили на поїздках до Югославії, Польщі, Китаю. Інші брали кредити. Через інфляцію кредити у першій половині дев’яностих коштували до тисячі процентів на рік. Це ж як потрібно було заробляти, щоб віддавати такі відсотки та ще щось залишати собі? І заробляли.

Не маючи нічого і отримавши усе, молоде підприємництво дещо сп’яніло. Епоха купи-продай стала епохою «малинових піджаків», дивлячись на яку з позицій сьогодення, стає соромно: «я купив справжній «Orient» за тисячу баксів» — «ну ти і лох, я точно такий же купив за півтори».

Криміналітет, скориставшись хаосом у країні, взяв бізнес під свій контроль. Хто був не «під дахом», ризикував втратити все. «Бригади» справно збирали данину, лякали непокірних гарячими прасками та влаштовували розбірки зі стріляниною. Ватажки угрупувань ногами відчиняли двері у райвідділах міліції, потискаючи руки керівництву управлінь боротьби із організованою злочинністю.

На другому етапі бізнес почав структуризуватись. Дякуючи грошовій реформі інфляційні процеси призупинились, банківська система більш-менш налагодилась. Заповнивши основні бізнес-напрямки, підприємці почали їх освоювати — копати вглибину. Відпала різновекторність, перестали займатись одразу усім: одна фірма — це, як правило, вже один або декілька але суміжних напрямків діяльності.

Другий етап «життя» вітчизняного підприємництва став етапом переходу від екстенсивного до інтенсивного способу розвитку. Для того, щоб заробити гроші вже потрібно було думати головою, а не руками. Напрацьовувати клієнтську базу, займатись кадрами, завести в державних, силових чи інших структурах лобі, слідкувати за конкурентами і боротись з ними не шляхом спалення офісів, а через більш ефективну роботу.

Епоха пейджерів змінилась епохою мобільних телефонів, ноутбуків, спеціалізованих комп’ютерних програм, та усвідомленням стилю «малинових піджаків» як помилкового. Гроші почали рахувати та вкладати у розвиток. Підприємництво переросло банальну формулу «купи-продай»: більш масово почали будувати, відкривати виробництва, займатись тонкими різновидами бізнесу — грати на фондових ринках, акціонуватись, робити професійний консалтинг, освоювати давальницькі та інші складні схеми роботи.

Цей етап закріплення на ринку завершився приблизно на початку XXI століття. Бізнес став більш-менш самодостатнім. Він отримав первинний досвід, кадри, техніку, технології. Він зайняв і відвоював свої ніши, напрями і відгалуження. Далі справа була в деталях.

ТРЕТІЙ ЕТАП: АБО СУПЕР ГРОШІ, АБО СУПЕР ІДЕЯ

За рахунок великих грошей ви зможете “в’їхати” в будь який бізнес і масою відвоювати там собі місце під сонцем. Відкрити гіпермаркет, величезний склад, створити торговельну мережу тощо. Якщо до великих грошей будуть приєднані сучасні технології, титанічна командна праця та лобі на високому державному рівні, то ви не лише втримаєтесь на давно існуючому та структурованому ринку, а й станете на ньому лідером.

Можна також розпочати бізнес маючи цікаву ідею. “Я працював вантажником — щодня одне й те саме: важко і нецікаво” — говорить чернігівський підприємець Дмитро Скворцов, — “Хотів відкрити власну справу але довго думав яку”.

Декілька місяців тому йому в голову прийшла ідея пустити Стрижнем, що біля Ялівщини катамарани — грошей заробити і людям нову розвагу запропонувати. Дмитро та його товариш і напарник Олексій Щербак почали діяти — оформились як приватні підприємці, взяли, правда не без складнощів, всі необхідні дозволи, отримали кредит. Придбали 4 сучасні канадські пластикові катамарани та один бувший у використанні вітчизняний. І вже з початком теплого сезону цього року Стрижнем попливли жовті охайні човники-велосипеди. На радість дітям і дорослим.

“Проблеми, звичайно були і є” — говорить Дмитро Скворцов у відповідь на питання про “легкий хліб” підприємця. — “Але я зрозумів, що треба обрати мету і йти до кінця. Не плакати, не скаржитись, що ти тягаєш мішки, а хтось катається на “мерсі”. Треба просто брати й робити”.

Прикладів нових неординарних ідей, які можуть дати ефект навіть при відносно невеликих вкладеннях, у Чернігові вдосталь — прогулянки на повітряній кулі, верхова їзда, спускання на плоту Десною, прокат автомобілів та скутерів, пейнтбол...

Правда, не факт, що у фазі легалізації ідеї якийсь чиновник, дізнавшись про ваші наміри, наступного дня не скаже, відводячи очі: “Вибачте, вам відмовлено, тому що з точно такими ж пропозиціями до нас звернулись на тиждень раніше, ніж ви”.

ГАЛЬМА-ПРИСКОРЮВАЧІ БІЗНЕСУ

“Сьогодні підприємництву конче бракує справді кваліфікованих кадрів — людей, які можуть працювати на високих швидкостях, комплексно мислити та генерувати нові ідеї” — ділиться власними спостереженнями голова правління ВАТ “Агроінформсервіс” Юрій Осипенко.

Інша значна проблема, що гальмує розвиток підприємництва, вважають в експертному середовищі — це податки. В середньому, у вигляді різних фіскальних зборів підприємцю доводиться віддавати державі близько 40 відсотків зароблених коштів. А в деяких випадках — і значно більше.

Найманий працівник, якщо його відповідно оформити, стає для підприємства великим тягарем — ще робітник не отримав першої зарплатні, а за нього вже треба починати платити кошти.

Хоча в країні і місті працює славнозвісна система “єдиного вікна”, бюрократичної тяганини від цього помітно не поменшало. Відкритися не так вже й просто, а закритися — ще складніше. Такі процедурні питання, як ліцензування, відведення земельних ділянок, отримання дозволів тощо забирають надзвичайно багато часу, нервів та коштів, витрачених не за прямим призначенням.

Все це відбувається на тлі загального хаосу, що генерується бездіяльністю вищих ешелонів влади. “Є країна, але нема держави” — кажуть реалісти.

Але не все так погано. Незважаючи на гальма, підприємництво розвивається. Суспільство стає заможнішими, і це дуже сильно стимулює бізнес. Адже, як би добре ви не володіли “мистецтвом витягування грошей з чужої кишені, не вдаючись до насильства” (так про бізнес казав Макс Амстердам) — з порожньої кишені нічого не витягнеш.

Вітчизняна банківська система вже працює майже як годинник — кредит можна взяти не те, що за лічені дні, а за лічені години.

На переконання багатьох експертів, єдине що тотально потрібно бізнесу — це відповідальна і розумна влада, яка б, скажімо, не дивилась крізь пальці на те, як два роки поспіль тендерне законодавство руйнує систему закупівель в країні, а оперативно змінила б його. І таких прикладів — десятки і сотні.

Але навіть, якщо хаос в країні триватиме і надалі, і Україна остаточно позбудеться усіх ознак держави здорового глузду, бізнес все одно не пропаде. Бо він відвоював собі місце під сонцем. Він пройшов стадію неповаги до себе і змінив думки суспільства результатами власної праці. Він підтвердив право на існування якістю товарів та послуг. Він дійшов туди, куди не змогла дійти держава і зробив те, чого вона б ніколи не зробила.

Підприємці лишаються передовим класом, людьми з живим мисленням і не застиглими поглядами. Людьми, які знають, що “для того, аби встояти на місці, треба бігти з усіх сил”. Бо це, блін, їх власна кровна справа.