Дітей приносять не лелеки, а житло і стабільність

Феноменальною народжуваністю на Чернігівщині та й, можливо, в Україні, вирізняється село Вихвостів Городнянського району.

Іншими українськими селами неначе пройшлася навала монголо-татар, чи то пак навала лібералів-демократів. А ось Вихвостова вона, схоже, не торкнулася.

Особливо незвичайно Вихвостів виглядає на тлі вимираючої Чернігівської області, з мапи якої села зникають одне за одним. За даними Головного управління статистики області, у сільській місцевості на одного новонародженого припадає четверо померлих.

У чому ж секрет села Вихвостів, на вулицях якого чути плач немовлят і дитячий сміх?

– А сільський голова молодий! – жартує 45-річний Олександр Акуленко, Вихвостівський сільський голова. – Втім, вже й у мене онуки є. Село у нас «молоде». До нас люди їдуть на роботу. Бо сільгосптовариство працює.

– З усієї України. Є і з Росії. Татари є, молдавани є. Навіть з Азербайджану. Наше село – багатонаціональне.

– Тільки негрів нема! – підказує інший чоловік, присутній під час розмови у сільраді.

– Чим сільгосптовариство займається? Працює, як раніше колгоспи?

– Зерно, тваринництво. А у нас фактично колгосп і залишився. Дякувати голові, чи директору, чи пану – як тепер правильно? – він не дав господарству розвалитися. Микола Кондренко керує СТОВ «Віра» з 1991 року. Вже 20 років.

– Кажуть, у вашому селі є якась політика щодо забезпечення «прибульців» житлом. У чому її суть?

– Директор товариства викуповує житло. Це звичайні сільські хати. Робиться ремонт. А люди приїжджають працювати – залишаються жити і виплачують вартість будинку.

– У селі начебто по двадцять дітей на рік народжується. Правда?

– Правду можу сказати точно. У 2008 році народилася двадцять одна дитинка, у 2009 році – чотирнадцять, у 2010 році – вісімнадцять.

– А цього року – семеро? – бачу сім рядків після числа «2011» на сторінці журналу, звідки Олександр Григорович черпає статистичні дані.

– Вже дев’ятеро, – уточнює він. – Народилися ще двоє, вони поки що не зареєстровані. У середньому у нас з’являються п’ятнадцять діточок на рік. Ось до школи пішли п’ятнадцять першокласників. Стільки ж – у сусідньому селі Тупичів, вдвічі більшому за населенням. Нас випереджає лише Городнянська друга школа, де, здається, 72 першокласники, і перша Городнянська школа-ліцей, де в перших класах 66 учнів. А по району більше п’яти першокласників у школах напевно нема.

– 1031 особа на 1 січня цього року. Це число без врахування сезонних працівників. Дітей, якщо брати у межах шкільного віку, тобто років до сімнадцяти – у межах 250-ти осіб.

– 130 навчаються у нашій школі І-ІІ ступеня, близько 80 дітей – у дитсадку. Він нещодавно відкритий, близько двох місяців тому.

– Ні, дитсадок починав будувати колгосп ще у 1995 чи 1996 роках. А потім, як соціально-побутову споруду, за тодішньої ситуації недобудову передав до сільської ради. І ось, нарешті, добудували. Довелося докласти максимум зусиль…

– Гроші державні. Зі стабілізаційного фонду. Три з половиною мільйони пішло на дитсадок.

Адмінбудівля СТОВ «Віра» – неподалік сільради. До її входу веде трояндова алея. На жаль, директор Микола Кондренко люб’язно, але все ж таки відмовився від зустрічі і розмови, посилаючись і на зайнятість, і на… невизначеність.

– Розумієте, ми зараз напишемо, що житло даємо, а як буде далі? Зараз з понад шестисот власників паїв у селі проживають менше третини. Хто знає, що станеться наступного року? Можливо, прийде новий власник. І невідомо, яку політику він буде втілювати, – сказав він під час телефонної розмови.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

СТОВ «Віра»

Збільшити