Хаос в Чернігові – зірвана сесія міської ради

Если соколов вимогал взятку то почему тот бизнасмен хренов необратился в милицию или к журналистам или незаписал розговор и не виложил в нет или или или.... вариантов очень много но боламулить воду в мутном озере нестоит.
Лутше Соколова никаво в Чернигове небило потому заслуга Соколова в том что в городе спокойно и тихо нет никаких сеперов где вариант что сепери или росия не финансирует етих бабушек и дедушек каторие за стакан гречки родину прадают.
У нас било много меров и Касих которий в Киев драпнул и Рудьковский которий в Киев драпнул а потом с тьолачками за наш щот в куршавеле развлекался кстати я неудивлюсь если он по 205 на довибари балатироватца пойдьот думая что ми тупой простой народ работающий за 1000 гривень его виберет.
Я щитаю если Соколов такой плохой как щитают те беспредельщики каторие сесию сорвали тоесть порушили закон, перескоджали роботе гос. органа законноизбраного Соколов должен уйти с поста в законний способ тоесть по аканчанию строка каденции мера, после проиграша на виборах если пойдьот балатироватца.
А мараль токава что скоро довибори по 205 округу в верховную раду поетому алигархи коломутят воду или просто ктото поджимает всю власть в городе под себя.

Можно долго обвинять Бея Зинина пенсионеров.А может пора давно убрать Соколова?
Ехала месяц назад на попутке в Киев. Водитель оказался киевским бизнесменом хотел в Чернигове открыть свой филиал. Соколов затребовал 50% отката. Что можно ждать от этого монстра? Кто его и других остановит? Ради чего гибли люди на Майдане? Ради Соколова и его банды?
Дело в суде за растрату 5 миллионов а он продолжает рулить городом?
Воры должны сидеть в тюрьме!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Было каже дай!!!
Дай гроші, дай гречку і я рідного Батька продам за чарку оковитої, а коли доходить що ж ти зробив сам для захисту свого дивану під телевізором, холодильника, жінки дітей, то каже а чому я , я ж їх вибирав, хоч і бреше в очі, і нехай вони працюють. Вони працюють,як уміють оглядаючись на зад, на полки добровольців,тому що знають, що через Київський Майдан пройшло більше чим половина населення України ) з різних боків), а це критична маса неповернення до совка, і як буде і кому скільки дістанеться залежить тепер тільки від часу і інстинкту самозбереження виродків.

Все вірно. Авторитет глаб, бойправів, беїв всім відомий. На всіх вибора де вони брали учась (а бей їздив навіть в Одесу) результат не витягував навіть 0,5%. Корисного для суспільства ні одне це п***о нічого не зробило. І чому в залі не знайшлось хоча б з десяток мужиків, щоб надавали підсрачників цим ублюдкам?

Дешевые шулеры подставляют пенсионеров с целью вымогательства денег!
Коммунист и гламурный резидент местных ресторанов Зинин, собрал подобных себе жуликов вокруг идеи наживы и устроил шоу. Создает электорально поле для продажи голос бабушек под местные выборы.
Кооперативный ЖЕК города им уже принадлежит, какие там тарифы? Какое там воровство? Расскажите бабушкам.

Тех хто сорвал работу государственного органа тоесть месного совета нужно судить.
ема 16. 3лочини проти авторитету органiв державної влади, органiв місцевого самоврядування та об'єднань громадян
  4. Злочини проти представників влади, органів місцевого самоврядування, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань
  Безпосереднім об'єктом кожного із злочинів цієї групи є нормальна діяльність та авторитет того органу, службової особи, громадського формування, представником якого є потерпілий. Наприклад, вчиненням опору працівникові прокуратури заподіюється шкода як його нормальній діяльності та авторитету, так і нормальній діяльності та авторитету прокуратури (ч. 2 ст. 342), втручанням у діяльність народного депутата України – його нормальній діяльності і авторитету та нормальній діяльності і авторитету Верховної Ради України (ст. 344), знищенням майна батька капітана міліції – нормальній діяльності та авторитету капітана міліції та органу внутрішніх справ (ст. 347). (Ознаки додаткових безпосередніх об’єктів будуть названі при розгляді конкретних злочинів).
  Потерпілими від цих злочинів можуть бути: представник влади (статті 342, 349), працівник правоохоронних органів (статті 342, 343, 345, 347, 348, 349), член громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (статті 342, 348), військовослужбовець (статті 342, 348), державний діяч (статті 344, 346), громадський діяч (ст. 346), службова особа та громадянин, який виконує громадський обов'язок (статті 350, 352), народний депутат України (статті 344, 346, 351), депутат місцевої ради (ст. 351). У шістьох статтях (345, 346, 347, 348, 349, 352) йдеться і про близьких родичів відповідних потерпілих, а в ст. 350 – про близьких їм осіб.
  До представників влади віднесено працівників державних органів і установ (крім тих, що віднесено до працівників правоохоронних органів), які наділені правом у межах своєї компетенції пред'являти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До них, зокрема, належать народні депутати України, депутати місцевих рад та сільські, селищні, міські голови, керівники місцевих державних адміністрацій, інспектори державних інспекцій при виконанні функцій, не пов’язаних із застосуванням правових норм, військові коменданти, начальники гарнізонів.
  Працівниками правоохоронних органів є: працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку Збройних Сил України, митних органів, Державної прикордонної служби, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони та працівники інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
  До членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону належать члени зведених загонів громадських формувань, спеціалізованих загонів (груп) сприяння міліції та Державній прикордонній службі, асоціацій громадських формувань тощо, створених для участі в охороні громадського порядку і державного кордону, сприяння органам місцевого самоврядування, правоохоронним органам, Державній прикордонній службі та органам виконавчої влади, а також службовим особам у запобіганні адміністративним правопорушенням і злочинам та у їх припиненні, у захисті життя та здоров'я громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, а також у рятуванні людей і майна під час стихійного лиха та інших надзвичайних обставин, що мають своє положення (статут), зареєстроване в органах місцевого самоврядування.
  Військовослужбовці – це особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової служби та військової служби за контрактом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань (Державної прикордонної служби, Служби безпеки України, військ цивільної оборони тощо), правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, які проходять військову службу.
  Такими, що проходять військову службу, треба визнавати і військовозобов'язаних, які під час навчальних (або перевірних) та спеціальних зборів користуються всіма правами і обов'язками, що встановлені Законом, та носять військову форму одягу з відзнаками відповідно до військових звань і роду військ (служби).
  Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві
  1. Опір представникові влади під час виконання ним службових обов'язків – карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
  2. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку – карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.
  3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.
  Родовий об'єкт злочину – суспільні відносини у сфері державного управління (порядок управління), складовою частиною (структурним елементом) яких є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників влади, правоохоронних органів, громадських формувань з охорони громадського порядку та державного кордону й законних військових формувань на території України. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину можуть бути: здоров'я, воля, честь і гідність особи.
  Потерпілими від злочину можуть бути:
  1) представник влади (ч. 1 ст. 342) – це працівники державних органів і установ, наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також виносити рішення, обов'язкові для виконання фізичними та юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості;
  2) працівник правоохоронного органу – це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, органів державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони й інших органів, які здійснюють правозастосовні чи правоохоронні функції (наприклад, співробітники кадрового складу розвідувального органу Міністерства оборони України, працівники Антимонопольного комітету України, уповноважені особи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України тощо);
  3) член громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону – це громадянин України, що відповідно до закону є членом зареєстрованого в установленому порядку громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону. Таке громадське формування – це об'єднання, загін, дружина чи інша організація людей, створені для підтримання громадського порядку й охорони державного кордону, що мають статут і зареєстровані в установленому порядку в органах місцевого самоврядування;
  4) військовослужбовець (ч. 2 ст. 342) – це особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці строкової та надстрокової служби, військової служби за контрактом у ЗС України, прикордонних військ України, СБ України, внутрішніх військ МВС України чи інших військових формувань, які створюються відповідно до законодавства України.
  Об'єктивна сторона злочину характеризується:
  1) діянням – опором представникові влади (ч. 1 ст. 342), опором працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону чи військовослужбовцеві (ч. 2 ст. 342);
  2) часом вчинення злочину – під час виконання представником влади, зокрема й працівниками правоохоронного органу, службових обов'язків; членом громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцем – покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку.
  Опір – це активна фізична протидія здійсненню згаданими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку. При цьому дії винного можуть бути спрямовані безпосередньо проти вказаних потерпілих (наприклад, винний перешкоджає слідчому увійти в кімнату для огляду місця події) або предметів, необхідних для виконання ними особами своїх обов'язків (наприклад, винний знищує документ, який прокурор намагався вилучити у нього).
  Від вчинення опору треба відрізняти непокору, під якою розуміється відмова від виконання законних вимог згаданих осіб. Вона не тягне за собою кримінальної відповідальності, крім випадків невиконання службовою особою законних вимог народного депутата України, депутата місцевої ради, передбачених ст. 351.
  В окремих випадках вчинення опору представнику влади утворює склад іншого злочину. Наприклад, за опір, що є способом впливу (крім поєднаного з насильством) на державного діяча, відповідальність передбачена ст. 344.
  Опір службовим особам, що не є представниками влади, поєднаний з насильством або погрозами на їх адресу, за наявності необхідних ознак, тягне за собою відповідальність за ст. 350.
  Опір представникові влади, який охороняє громадський порядок, вчинений під час хуліганства, повністю охоплюється складом злочину, передбаченим ч. 3 ст. 296, і додаткової кваліфікації за ст. 342 не потребує.
  Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони розглядуваного злочину є вчинення його під час виконання представником влади та працівником правоохоронного органу службових обов'язків, а членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовцем – покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку.
  Під виконанням службових обов'язків представником влади або працівником правоохоронного органу розуміються дії по охороні громадського порядку, навколишнього природного середовища (наприклад, рибінспектором – рибних запасів, лісничим – дерев), здійсненню різноманітних перевірок (наприклад, санітарного стану, пожежної безпеки, використання електричної енергії, фінансової дисципліни податковим інспектором), запобіганню злочинам та дисциплінарним проступкам з боку засуджених тощо. Їх службові обов'язки, при виконанні яких можливий опір, передбачені відповідними законами та підзаконними актами, що регламентують правозастосовні та правоохоронні функції потерпілих від злочину. До них, зокрема, належать: ст. 5 Закону України «Про прокуратуру»; ст. 10 Закону України «Про міліцію»; розділ IV Закону України «Про Службу безпеки України»; розділ II Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України».
  Для кваліфікації опору за ст. 342 не має значення, виконував представник влади, працівник правоохоронного органу свої службові обов'язки, перебуваючи безпосередньо на службі чи в інший, вільний від роботи час (наприклад, під час відпустки). Головне, щоб вони діяли в момент вчинення їм опору в межах наданих їм прав та повноважень.
  Під виконанням обов'язків щодо охорони громадського порядку розуміється несення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрацій, мітингів, проведення зборів, з'їздів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дій по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо.
  Обов'язки членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону щодо охорони громадського порядку передбачені Законом «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», а також у положеннях (статутах) цих формувань.
  Час виконання представниками влади (зокрема й працівником правоохоронного органу) службових обов'язків – це час реалізації такою особою наданих їй прав і виконання обов'язків, які передбачені відповідними нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність представника влади чи органу, в якому він працює.
  Час виконання членами громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовцями покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку наявний, якщо опір цим особам чинять як при виконанні покладених на них обов'язків, так і при реалізації прав, наданих їм у зв'язку з виконанням службових завдань.
  Так, гр. Б. 07 лютого 2010 року після 19 год., перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння під час освідчення в Коломийській центральній районній лікарні, вчинив опір працівникові Коломийського МРВ УМВС гр. В. під час виконання останнім службових обов’язків, а саме: не бажаючи проведення медичного освідчення зіпсував формений одяг потерпілого. Крім того, в той же час і місці гр. Б. умисно заподіяв працівникові Коломийського МРВ УМВС гр. В. у зв'язку з виконанням цим працівником легкі тілесні ушкодження у вигляді забою м'яких тканин обличчя. Суд кваліфікував дії гр. Б. за ст. 342 ч.2 КК України як опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків щодо охорони громадського порядку та за ст. 345 ч.2 КК України як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків(1).
  Суб'єктом злочину може бути не лише правопорушник, до якого потерпілий пред'явив законні вимоги, пов'язані з виконанням свого службового обов'язку чи взятого на себе обов'язку з охорони громадського порядку, але й інша особа, яка активно перешкоджала їм виконувати ці обов'язки.
  Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
  Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених ч. 1 або ч. 2 ст. 342, є опір, поєднаний з примушенням потерпілих шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342).
  Примушення – це фізичний або психічний вплив на представника влади, працівника правоохоронного органу (крім випадків, передбачених ст. 343), члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовця з тим, щоб примусити його, всупереч бажанню, виконати явно незаконні дії (наприклад, митника – дати дозвіл на вивезення товарів без митного догляду, працівника міліції – знищити протокол адміністративного затримання, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону – відпустити затриманого злочинця).
  Насильство як ознака примушення при кваліфікованому опорі, може виражатися у зв'язуванні, утриманні потерпілого, позбавленні його можливості вільно пересуватись у просторі у зв'язку з ізоляцією його у приміщенні, салоні чи кузові автомобіля, в умисному нанесенні удару, побоїв, тілесних ушкоджень тощо.
  Опір, поєднаний із утримуванням представника влади чи працівника правоохоронного органу, наприклад, у замкненому приміщенні з метою спонукання іншого представника влади чи працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця відмовитись від виконання свого обов'язку, у зв'язку з яким і вчинюється опір, треба кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. 3 ст. 342 та ст. 349.
  Заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому, який не є працівником правоохоронного органу, охоплюється диспозицією ч. 3 ст. 342. Заподіяння цим особам при опорі тяжких тілесних ушкоджень кваліфікується за цією статтею та ст. 121.
  Якщо ж при опорі працівникові правоохоронного органу чи військовослужбовцеві, який одночасно є працівником правоохоронного органу, були нанесені побої чи заподіяно легке, середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 342 і частинами 2 чи 3 ст. 345.
  Погроза застосування насильства під час вчинення опору полягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи застосувати насильство до потерпілих при виконанні ними службових обов'язків або обов'язків з охорони громадського порядку. Винний може погрожувати вбивством, спричиненням тілесних ушкоджень, позбавленням волі тощо. При цьому погроза таким насильством працівникові правоохоронного органу не вимагає додаткової кваліфікації за ст. 345.
  Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343) чи у діяльність державного діяча (ст. 344)
  Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу.
  1. Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень – карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.
  2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, - караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.
  Стаття 344. Втручання у діяльність державного діяча
  1. Незаконний вплив у будь-якій формі на Президента України, Голову Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його представника, Голову Рахункової палати або члена Рахункової палати, Голову або члена Центральної виборчої комісії, Голову Національного банку України, члена Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень – карається штрафом від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
  2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою з використанням свого службового становища, - караються штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
  (Стаття 344 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008).
  Родовий об'єкт злочину – суспільні відносини у сфері державного управління (порядок управління), складовою частиною (структурним елементом) яких є авторитет органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Безпосереднім об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність представників правоохоронних органів та державних діячів.
  Потерпілими від злочину, передбаченого ст. 343, можуть бути працівники правоохоронних органів, а ст. 344 – державні діячі. Закон дає вичерпний перелік останніх: Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або його представник, Голова Рахункової палати або член Рахункової палати, Голова або член Центральної виборчої комісії, Голова Національного банку України, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України.
  Об'єктивна сторона обох злочинів полягає у втручанні в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343) чи державного діяча (ст. 344). Втручання може проявлятись у будь-якій формі незаконного впливу на потерпілого, спрямованого на перешкоджання виконанню ним службових обов'язків або на досягнення прийняття ним неправомірного рішення. Вплив може полягати в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу. Незаконність впливу означає, що такі дії суперечать відповідному законові чи підзаконному актові.
  Вплив може здійснюватись усно, письмово (у тому числі й анонімно), за допомогою засобів масової інформації (публікацій у газетах, виступах по радіо, телебаченню тощо), як особисто, так і за допомогою інших осіб.
  Умовляння можуть супроводжуватися обіцянками допомогти вирішити якісь сімейні проблеми, надати можливість користуватися автомобілем, дачною ділянкою тощо. Прохання ж, наприклад, батьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушника не утворює складу цього злочину.
  Шантажування може здійснюватися шляхом погрози розголосити відомості, що ганьблять потерпілого чи близьких йому осіб, таємницю усиновлення, відомості, які потерпілий хотів би залишити в таємниці, тощо.
  Іншими формами впливу можуть бути відмова у догляді за дітьми, старими батьками, хворими, погроза зґвалтуванням тощо.
  Виходячи з того, що потерпілим від злочину, передбаченого ст. 344, є державний діяч, умовляння може супроводжуватися обіцянками підтримати на виборах, під час голосування, виступити на колегії міністерства з позитивною оцінкою проекту розпорядження тощо; погроза – обіцянкою звільнити з посади, відмовою у підтриманні на виборах, голосуванням проти продовження строку перебування на посаді, припиненням повноважень тощо; інші форми впливу – відмовою виконувати певні рішення, розробити проект закону, постанови чи іншого офіційного документа, неподання такого проекту на розгляд колегіального органу, з метою показати нездатність потерпілого виконувати свої службові обов'язки тощо.
  Вплив на працівника правоохоронного органу чи державного діяча шляхом захоплення чи утримання заручником його близького родича або співробітника працівника правоохоронного органу охоплюється ст. 349 і додаткової кваліфікації за ст. 343 не потребує.
  Вплив на потерпілих розглядуваних злочинів шляхом підкупу належить кваліфікувати як давання або замах на давання хабара .(ст. 369 або частини 2 чи 3 ст. 15 і ст. 369).
  Засобом впливу на працівника правоохоронного органу може бути вчинення й інших дій, які самі по собі є злочинними. Наприклад, втручання вчинялось шляхом опору особою, до якої не була безпосередньо звернена вимога працівника міліції, який охороняє громадський порядок. Якщо дії такої, особи не перешкодили затримати правопорушника, у тому числі й злочинця, або запобігти злочинному посяганню, то вчинене треба кваліфікувати за ч. 2 чи ч. 3 ст. 342. Коли ж внаслідок зазначених дій винний перешкодив запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчинила, відповідальність настає за ч. 2 ст. 343 та ч. 2 чи ч. 3 ст. 342.
  Якщо вплив на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків чи домогтися прийняття неправомірних рішень здійснюється погрозою вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна і ця погроза перешкодила запобігти злочину чи затримати особу, яка його вчинила, вчинене треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 343 та ч. 1 ст. 345. Якщо вказані наслідки не настали, застосовується тільки ст. 345.
  Якщо втручання в діяльність працівника правоохоронного органу поєднане з насильницьким опором (я. 3 ст. 342), діями, передбаченими статтями 345, 347 або 348, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 343 і зазначеними статтями КК.
  Кваліфікація втручання у діяльність державного діяча також залежить від особи потерпілого, заподіяної йому фізичної або матеріальної шкода, способу та мети втручання. Наприклад, якщо вплив, скажімо, на Голову Рахункової палати з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або домогтися прийняття незаконного рішення здійснюється погрозою вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням чи пошкодженням майна, викраденням або позбавленням його волі, вчинене треба кваліфікувати за ч. 1 ст. 346, а поєднане з вчиненням насильства (умисним заподіянням тілесних ушкоджень, побоїв, мордування, катування тощо) – за ч. 2 або ч. 3 ст. 346, зі знищенням або пошкодженням їх майна – за сукупністю злочинів, передбачених статтями 344 та 352.
  Подібне втручання в діяльність члена Рахункової палати шляхом зазначених погроз має кваліфікуватися за ст. 344, а поєднане з насильством – за ч. 1 ст. 344 та як злочин проти особи (ст. 121, ч. 2 ст. 126 або 127), зі знищенням чи пошкодженням майна – так само, як і втручання в діяльність Голови Рахункової палати - за статтями 344 та 352.
  Розглядувані злочини вважаються закінченими з моменту вчинення дії, яка впливає у будь-якій формі на потерпілого. Для кваліфікації вчиненого за ст. 344, ч. 1 ст. 343, а також ч. 2 ст. 343 в частині вчинення цього злочину особою з використанням свого службового становища не має значення, чи вдалося злочинцеві перешкодити виконанню потерпілим своїх службових обов'язків або домогтися прийняття ним неправомірного рішення.
  У разі прийняття такого рішення потерпілим він може бути, залежно від обставин справи, притягнутий до кримінальної відповідальності за службовий або інший злочин, якщо він не перебував у стані крайньої необхідності.
  Під виконанням службових обов'язків розуміється виконання тих обов'язків працівника правоохоронного органу, в яких втілюються його правозастосовні та правоохоронні функції.
  Обов'язки працівників правоохоронних органів можуть стосуватися охорони громадського порядку, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, проведення дізнання або слідчих дій, здійснення оперативно-розшукових заходів, накладення адміністративних стягнень, затримання правопорушника, встановлення обмежень щодо зайняття певною діяльністю, здійснення різноманітних перевірок, запобігання злочинам та адміністративним правопорушенням тощо.
  Для кваліфікації злочину за ст. 343 не має значення, виконував працівник правоохоронного органу свої службові обов'язки, перебуваючи безпосередньо на службі чи в інший, вільний від роботи час (наприклад, під час відпустки), а за ст. 344 – тільки в період повноважень державного діяча. Наприклад, Президент України може бути потерпілим від втручання у його діяльність тільки після складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України і до вступу на пост новообраного Президента України або до моменту дострокового припинення повноважень (у разі відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту або смерті); народний депутат – з моменту скріплення прийнятої ним на Верховній Раді України присяги на вірність Україні особистим підписом під її текстом і до дня відкриття першої сесії Верховної Ради України наступного скликання.
  Суб'єктом злочину є особа, якій до його вчинення виповнилося 16 років.
  Суб'єктивна сторона обох злочинів характеризується прямим умислом. При цьому злочинець ставить перед собою мету – перешкодити виконанню потерпілим своїх службових обов'язків або домогтися від нього прийняття неправомірних рішень.
  Гр. Г. 11.06.2009 року в центрі с. Драгово Хустського району в групі з гр. Д. та іншими невстановленими слідством особами, з метою залякування працівників правоохоронного органу та перешкоджання їм виконувати свої службові обов’язки щодо фіксування правопорушення та забезпечення громадського порядку, з погрозою насильства та пошкодження майна, перекинули службовий автомобіль ДПС. Після цього, гр. Г. та гр. Д. разом з іншими, невстановленими слідством мешканцями села, біля 19.00 год. в центрі с. Драгово по вул. Леніна, тобто в громадському місці, з криками та погрозами в сторону працівників ДПС, з особливою зухвалістю, грубо порушуючи громадський порядок з явної неповаги до суспільства, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, з метою залякування працівників правоохоронного органу та перешкоджання виконання ними своїх службових обов’язків щодо фіксування правопорушення та підтримання правопорядку, з криками, погрозою насильства та нецензурною лайкою в їх сторону, підбігли до службового автомобіля ВАЗ 2109 і, шляхом штовхання правої частини піддону автомобіля, перекинули його на кришу, спричинивши механічні ушкодження, чим ГУМВС України в Закарпатській області заподіяно матеріальних збитків на суму відновлювального ремонту , яка згідно висновку № 89/06 від 18.06.2009 року судової авто-товарознавчої експертизи становить 15 397, 26 грн. Дії зазначених громадян суд кваліфікував за ст. 296 ч. 2 КК України за кваліфікуючими ознаками – хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, вчинене групою осіб та за ст. 343 ч. 1 КК України за кваліфікуючими ознаками – втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, тобто вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень(2).
  Кваліфікуючими ознаками є втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, якщо воно перешкодило запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчинила (ч. 2 ст. 343), та вчинене службовою особою з використанням свого службового становища (частини другі статей 343 і 344). Перші дві кваліфікуючі ознаки мають місце у випадках, коли потерпілий мав реальну можливість запобігти вчиненню злочину або затримати особу, яка його вчинила, але не зміг її використати через втручання у свою діяльність.
  Третя кваліфікуюча ознака – використання службовою особою свого службового становища – має місце тоді, коли винна особа використовує для втручання права і повноваження, надані їй за посадою або у зв'язку з певною службовою діяльністю.
  Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345), державного чи громадського діяча (ст. 346), службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350).
  Стаття 345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу
  1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків – карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
  2. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків – карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
  3. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків – карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
  4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені організованою групою, - караються позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцяти років.
  Див. справу № 111-104/2010 р(3)
  Так, 02.11.2009 року близько 17 год. 00 хв. в урочищі ,,Кирнична” гр. Е разом з гр. Ж. з метою перешкоджання в роботі гр. З. – лісника Бітлянського лісництва дочірнього лісогосподарського підприємства ,,Галсільліс”, вчинили дії по підпалу автомобіля ГАЗ – 66, який належить ліснику Бітлянського лісництва ДЛГП ,,Галсільліс” потерпілому гр. З., який прирівнюється до працівника правоохоронного органу та виконував свої службові обов’язки. Згідно угоди №62а від 28.10.2008 року укладеної між ним та ДЛГП ,,Галсільліс” гр. З. зобов’язувався надавати ДЛГП ,,Галсільліс” послуги по перевезенню деревини на нижній склад Бітлянського лісництва ДЛГП ,,Галсільліс”. Гр. Е. облив автомобіль легкозаймистою речовиною, а гр. Ж. ззовні заніс джерело запалювання від чого автомобіль марки ГАЗ – 66 зайнявся полум’ям. Після цього гр. З. вжив необхідних заходів по гасінню свого автомобіля ГАЗ – 66 , в результаті чого полум’я на автомобілі було погашено. Своїми умисними діями гр. Е. та гр. Ж. з цією метою виконали всі необхідні дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, однак свого злочинного умислу до завершення не довели з причин, які не залежали від їхньої волі. Крім цього гр. Е. з метою залякування, усно висловила свої погрози ліснику Бітлянського лісництва ДЛГП ,,Галсільліс” гр. З., який прирівнюється до працівника правоохоронного органу та виконував свої службові обов’язки, що спалить його житловий будинок, внаслідок погроз гр. Е. в потерпілого гр. З. були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози. Продовжуючи свої злочинні діяння, гр. Ж., з метою перешкодити вивезенню лісопродукції на нижній склад Бітлянського лісництва ДЛГП ,,Галсільліс” наніс удари по тілу потерпілого гр. З., який прирівнюється до працівника правоохоронного органу та виконував свої службові обов’язки, чим своїми діями спричинив потерпілому забій грудної клітки справа, синець в ділянці правого плеча, що відносяться до легкого тілесного ушкодження. Діяння гр. Е. суд кваліфікував за ст. 15 ч. 2, ст. 347 ч. 2, ст. 345 ч. 1 КК України, оскільки він вчинив замах на умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівнику правоохоронного органу шляхом підпалу, а також з метою залякування, усно висловила свої погрози ліснику Бітлянського лісництва ДЛГП ,,Галсільліс” гр. З, що спалить його житловий будинок. Дії гр. Ж. кваліфіковані за ст. 15 ч. 2, ст. 347 ч. 2, ст.345 ч.2 КК України, оскільки вчинив замах на умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівнику правоохоронного органу, шляхом підпалу та умисному заподіянню легких тілесних ушкоджень працівнику правоохоронного органу(4).
  Стаття 346. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча
  1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, - карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
  2. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв'язку з їх державною або громадською діяльністю – караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.
  3. Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті, тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з їх державною або громадською діяльністю – карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років. (Стаття 346 із змінами, внесеними згідно із Законом N 270-VI ( 270-17 ) від 15.04.2008)
  Стаття 350. Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок
  1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загально небезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок, застосована з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує, - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.
  2. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких – караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
  3. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких – караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
  Основним безпосереднім об'єктом розглядуваних злочинів є нормальна робота та авторитет працівника правоохоронного органу (ст. 345), державного і громадського діяча (ст. 346), службової особи (ст. 350) та органів, організацій, установ і підприємств, в яких вони працюють, а також нормальна громадська діяльність і авторитет громадян, які виконують громадський обов'язок (ст. 350). Додатковим безпосереднім об'єктом кваліфікованих складів злочинів є здоров'я зазначених осіб та здоров'я їх близьких родичів (статті 345 і 346) і близьких їм осіб (ст. 350).
  Близькими родичами є: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба й онуки. Близькими службовій особі – її близькі родичі та особи, доля яких для потерпілого має істотне значення. До останніх можуть бути віднесені співробітники, коханці, сусіди, куми, близькі знайомі тощо. При цьому треба підкреслити, що погроза, передбачена ст. 350, стосується близьких осіб тільки службової особи. Відповідальність за погрозу щодо осіб, близьких громадянинові, який виконує громадський обов'язок, настає на загальних підставах (наприклад, як за злочин проти особи).
  Потерпілими від цих злочинів можуть бути працівники правоохоронних органів (ст. 345), державні і громадські діячі (ст. 346), службові особи та громадяни, які виконують громадський обов'язок (ст. 350).
  Потерпілими державними і громадськими діячами можуть бути лише особи, зазначені у ч. 1 ст. 346. У ній, крім конкретних осіб (Президент України, Голова Верховної Ради України, Генеральний прокурор України і т. п.), вживаються узагальнені назви потерпілих: член Кабінету Міністрів України, судді Конституційного Суду України і Верховного Суду України, а також вищих спеціалізованих судів України, керівники політичних партій України.
  До потерпілих – керівників політичних партій України треба відносити лише перших осіб (незалежно від їх найменування: генеральний секретар, секретар, голова партії чи голова політбюро партії і т. п.) керівного органу політичної партії, яка була у встановленому законом порядку зареєстрована в Міністерстві Юстиції України і її діяльність не була пригашена рішенням суду.
  До громадян, які виконують громадський обов'язок, віднесено осіб, які беруть активну участь у діяльності громадських організацій, громадському житті і виробничій діяльності підприємства, установи, організації. До них, зокрема, належать: представники громадськості, які охороняють громадський порядок, беруть участь у вирішенні окремих питань місцевого значення тощо, окремі громадяни, які беруть участь у запобіганні або припиненні злочинів, порушень громадського порядку тощо.
  Названі особи можуть визнаватися потерпілими не тільки тоді, коли погроза вчинюється в процесі виконання ними своїх службових чи громадських обов'язків (у робочий чи неробочий час), але й у випадках, коли вона пов'язана з виконанням цих обов'язків у майбутньому, а насильство – ще й як помста за виконання службових обов'язків у минулому.
  Об'єктивна сторона основних складів розглядуваних злочинів полягає у погрозі вбивством, знищенням чи пошкодженням майна, а також насильством (ст. 345), заподіянням шкоди здоров'ю та викраденням або позбавленням волі (ст. 346), заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ст. 350).
  Характеристика погроз як способу вчинення даних злочинів:
особливістю погрози знищенням чи пошкодженням майна щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350), є те, що винний залякує їх вчиненням цих дій загально небезпечним способом, під яким треба розуміти дії, небезпечні для життя і здоров'я людей, а також майна інших фізичних та юридичних осіб, довкілля (наприклад, шляхом підпалу, вибуху, затоплення, улаштування аварії, катастрофи та іншим загально-небезпечним способом).
під погрозою розуміється залякування потерпілих заподіянням їм тієї шкоди, про яку говориться в ній. Вона може виражатися в усних чи письмових висловлюваннях, жестах або інших діях. Наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погрози не є обов'язковою.
під погрозою вбивством розуміється залякування потерпілого позбавити його життя або життя його близького родича (статті 345 і 346) чи близької особи (ст. 350);
під погрозою насильством (ст. 345) треба розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв чи тілесних ушкоджень, у тому числі і шляхом, наприклад, зв'язування та залишення під дощем, у місцевості, де є багато комарів, мошкари, на вогкій землі у холодну пору року тощо. При цьому ступінь небезпечності насильства для здоров'я потерпілого на кваліфікацію не впливає: винний може погрожувати нанесенням побоїв, мордуванням, заподіянням різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень;
під погрозою заподіяння шкоди здоров'ю (ст. 346) – погрозу нанести потерпілому побої, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії, які можуть призвести до заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого;
під погрозою знищенням майна – доведення до потерпілого нахваляння (обіцянки) призвести його особисте майно або майно його близьких родичів у стан, коли його не можна використати за цільовим призначенням, а під погрозою пошкодженням майна – у стан, коли погіршиться його якість, зменшиться цінність або коли без ремонту майно не можна буде використати за цільовим призначенням. Фактичне знищення чи пошкодження майна, яке належить працівникові правоохоронного органу, службовій особі чи громадянинові, який виконує громадський обов'язок, а також їх близьким родичам, треба кваліфікувати відповідно за ст. 347 або ст. 352;
під погрозою заподіянням тяжких тілесних ушкоджень розуміється обіцянка заподіяти потерпілому тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, позбавити його будь-якого органу або його функцій, перервати вагітність тощо;
погроза викраденням – залякування незаконним заволодінням у майбутньому державним чи громадським діячем або його близьким родичем. Реалізація цієї погрози не охоплюється ст. 346 і вимагає додаткової кваліфікації за ст. 146 як викрадення людини;
погроза позбавленням волі полягає в обіцянці позбавити державного чи громадського діяча або їх близького родича можливості вільно вибирати місце перебування. Реальна сукупність погрози позбавленням волі та фактичного позбавлення волі вимагає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч, 1 ст. 346 та відповідною частиною ст. 146.
  Позбавлення волі з наступним триманням потерпілого як заручника підпадає під ознаки злочину, передбаченого ст. 349, якщо потерпілим є представник влади або його близький родич чи ст. 147, якщо потерпілим є громадський діяч чи його близький родич.
  Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома потерпілого від цих злочинів. Це правило стосується і випадків, коли погроза була вчинена щодо близьких родичів працівника правоохоронного органу, державного чи громадського діяча, близьких службової особи, оскільки відповідальність за статтями 345, 346 та 350 настає лише за умови протидії законній службовій чи громадській діяльності названих осіб. Водночас для наявності складу цього злочину не має значення, вдалося винному домогтися того, щоб потерпілий від цих злочинів неналежним чином виконував свої службові обов'язки чи ні.
  Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна, висловлена у зв'язку з виконанням потерпілим будь-яких незаконних дій, злочином, що розглядається, не вважається.
  Кваліфікуючими ознаками розглядуваних злочинів є умисне нанесення побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а передбаченого ч. 2 ст. 346 – ще й вчинення інших насильницьких дій.
  Іншими насильницькими діями слід вважати фізичний (крім побоїв) вплив на потерпілого. Ними можуть бути: стискування частин тіла, викручування рук чи ніг, мордування, катування, тягання за ніс, вуха, волосся, волочіння за транспортним засобом, підвішування, залишення зв'язаним на холоді, під дощем, у воді, замикання у сирому приміщенні, насильницька ін'єкція наркотичного засобу, застосування до потерпілого газового балончика тощо.
  Насильницькі дії, що полягали у залишенні потерпілого зв'язаним на холоді, під дощем, у воді, замиканні у сирому приміщенні тощо або були способом незаконного позбавлення волі, необхідно кваліфікувати ще й за ст. 146.
  Якщо інші насильницькі дії були спрямовані на позбавлення державного чи громадського діяча життя, але смерть не настала з причин, що не залежали від волі винного, скоєне треба кваліфікувати як закінчений злочин за ст. 112. Якщо інші насильницькі дії були спрямовані на позбавлення життя близького родича такого діяча, скоєне треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 346 та як замах на вбивство (частинами 2 чи 3 ст. 15 та п. 8 ч. 2 ст. 115), або як закінчений злочин, передбачений ст. 348, коли потерпілий є близьким родичем державного діяча, який є одночасно працівником правоохоронного органу (Генеральний прокурор України), або ст. 379, коли це близький родич Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України.
  Ознаками особливо кваліфікуючих складів розглядуваних злочинів є заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ч. 3 статей 345, 346, 350), а злочину, передбаченого ч. 4 ст. 345 – ще й вчинення його організованою групою.
  Суб'єктом злочинів є особа, якій до вчинення злочинного діяння виповнилося 16 років, а коли має місце насильство, яке полягає у заподіянні тілесних ушкоджень середньої тяжкості чи тяжких, - суб'єктом злочину є особа з 14-ти років. Службові особи, які для погрози або насильства використали своє службове становище, мають нести відповідальність за перевищення влади або службових повноважень (ч. 2 або ч. 3 ст. 365) та за злочини, що коментуються, якщо скоєне підпадає також під ознаки ч. 3 або ч. 4 ст. 345 або ч. 3 ст. 346.
  Суб'єктивна сторона розглядуваних складів злочинів характеризується умисною формою вини.
  Гр. У. 15.02.10р. о 13 год. 20 хв. на сходовій площадці біля квартири вчинив конфлікт із електромонтером з експлуатації розподільних мереж гр. Я. РЕМ ВАТ «Львівобленерго», який прибув для відключення даної квартири від електропостачання у зв’язку із заборгованістю. Під час даного конфлікту, гр. У. умисно наніс удар кулаком правої руки в обличчя гр. Я., у зв’язку з виконанням ним службової діяльності, спричинивши потерпілому синець під правим оком, який згідно висновку експерта №72 від 24.02.2010 року відноситься до легкого тілесного ушкодження. Суд кваліфікував дії гр. У. за ст. 350 ч. 2 КК України, оскільки він умисно заподіяв легкі тілесні ушкодження службовій особі у зв’язку з її службою діяльністю(5).
  Отже, злочини вчинюються виключно у зв'язку з виконанням потерпілими своїх службових або громадських обов'язків. Тому такі дії щодо вказаних осіб можуть бути вчинені не тільки до та під час виконання ними службових чи громадських обов'язків, а й після цього – з метою помститися за їх діяльність.
  Винятком з цього правила є злочин, передбачений ч. 1 ст. 350, який вчинюється з метою припинення або зміни діяльності службових осіб або громадян, що виконують громадський обов'язок. Передбачена в ньому погроза може вчинюватися тільки до або під час їх службової чи громадської діяльності.
  Під виконанням службових обов'язків, діяльністю службової особи треба розуміти діяльність щодо виконання потерпілими обов'язків по службі, що випливають із законів і підзаконних актів, у т. ч. статутів, інструкцій тощо, під заняттям державною чи громадською діяльністю – діяльність, пов'язану з повноваженнями державного чи громадського діяча, яка регламентована відповідними законами, підзаконними актами та статутами.
  Службові обов'язки (ст. 345), діяльність службової особи (ст. 350), повноваження державного чи громадського діяча (ст. 346), громадський обов'язок (ст. 350) регламентуються відповідними законами, підзаконними актами, статутами політичних партій, інструкціями тощо.
  Якщо погроза або насильство вчинюється внаслідок особистих неприязних стосунків або є невід'ємною ознакою якогось іншого злочину, то вчинене за наявності необхідних умов треба кваліфікувати за відповідними статтями КК (наприклад, за статтями 129, 152,187,189,262,289).
  Якщо погроза нанесення побоїв або заподіяння легких, середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень вчинювалась у зв'язку з опором працівникові правоохоронного органу з примушенням потерпілого до виконання явно незаконних дій, вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів – за відповідною частиною ст. 345 та ч. 3 ст. 342.
  Слід зазначити, що погроза щодо службової особи, яка є одночасно працівником правоохоронного органу, застосована з метою припинення його діяльності або зміни її характеру, повинна оцінюватись як втручання в діяльність працівника правоохоронного органу і кваліфікуватися за ст. 343, а поєднана з примушенням до виконання явно незаконних дій – як опір і кваліфікуватися за ч. 3 ст. 342. За ч. 3 ст. 342 треба кваліфікувати однотипну погрозу і щодо службової особи, яка є одночасно представником влади.
  Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347), службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 352).
  Стаття 347. Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу
  1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків – караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.
  2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загально небезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.
  Стаття 352. Умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок
  1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить службовій особі чи громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких родичів – караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.
  2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загально небезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.
  Цими злочинами може бути спричинена матеріальна шкода працівникові правоохоронного органу (ст. 347), службовій особі чи громадянинові, який виконує громадський обов'язок (ст. 352), або ж їх близьким родичам. Дії, передбачені частинами другими статей 347 та 352, посягають також на життя, здоров'я і власність невизначеного кола осіб.
  Предметом злочинів може бути як рухоме, так і нерухоме майно, яке є власністю працівника правоохоронного органу (ст. 347), службової особи, громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 352), чи когось із їх близьких родичів. За цими статтями треба кваліфікувати і знищення чи пошкодження майна, яке перебуває у відповідальному володінні потерпілого чи його близького родича.
  Об'єктивна сторона розглядуваних злочинів полягає у знищенні чи пошкодженні майна.
  15 грудня 2008 року приблизно о 04 год. в с. Козьова Сколівського району Львівської області по вул. Верховій, 7, гр. Т., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вчинив підпал з метою знищення дровітні, що належить голові Козівської сільської ради Сколівського району Львівської області гр. Ю., у зв'язку з його службовою діяльністю, однак злочину до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, так як вогонь загасили потерпілий гр. Ю, який вчасно побачив пожежу. Суд кваліфікував діяння гр. Т. як замах на умисне знищення майна, що належить службовій особі, у зв'язку з його службовою діяльністю, вчинене шляхом підпалу, тобто за ч. 2 ст.15 та ч.2 ст.352 КК України(6).
  При вирішенні питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна, потрібно враховувати не тільки вартість і розмір майна в натуральному виді (вага, обсяг, кількість), а й значення знищеного чи пошкодженого майна для потерпілого. Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 статей 347 і 352, відповідно до ч. 2 ст. 11 не є злочином.
  Знищення й пошкодження майна може вчинятися як шляхом активних дій, так і шляхом бездіяльності. Способи знищення чи пошкодження майна, крім вказаних у ч. 2 статей 347 і 352, на кваліфікацію вчиненого не впливають.
  Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди потерпілому. Якщо знищити чи пошкодити майно винній особі не вдалося з причин, що не залежали від її волі, вчинене треба кваліфікувати як замах на цей злочин.
  Суб'єктом злочину є особа, якій виповнилося 16 років. За знищення чи пошкодження майна працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків шляхом підпалу, вибуху або іншим загально небезпечним способом або таке, що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, відповідальність настає з 14-ти років. Службові особи, які вчинили дії, передбачені ч. 2 ст. 347, із використанням свого службового становища, несуть відповідальність за ст. 365 чи ст. 424 та згаданою нормою.
  Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується умисною формою вини.
  Передбачені статтями 347 і 352 злочини можуть вчинюватися виключно у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків, службовою чи громадською діяльністю службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок. При цьому майно може бути знищено чи пошкоджено як до, так і під час або після їх виконання.
  Знищення або пошкодження майна з метою впливу на працівника правоохоронного органу (крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 11) треба кваліфікувати за сукупністю злочинів – за статтями 343 і 347.
  Знищення чи пошкодження майна (крім малоцінного або на незначну суму) під час вчинення опору працівникові правоохоронного органу також треба кваліфікувати за сукупністю злочинів – за статтями 342 і 347.
  Кваліфікуючими ознаками є знищення або пошкодження майна: а) шляхом підпалу; б) вибуху; в) іншим загально небезпечним способом; г) яке спричинило загибель людей або г) інші тяжкі наслідки.
  Перші три ознаки мають місце, коли підпалом, вибухом (використанням вибухових речовин або бойових припасів), затопленням, отруєнням свійських тварин, улаштуванням обвалу стіни будинку або іншими діями створюється загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значної матеріальної шкоди як самому потерпілому, так і іншим особам, навколишньому природному середовищу тощо.
  При цьому винний усвідомлює або повинен був усвідомлювати, що таке знищення чи пошкодження майна є небезпечним для життя або здоров'я людей, майна інших осіб, довкілля або є ефектним (таким, що створює враження) або ефективним (яким досягається бажаний результат) способом знищення чи пошкодження майна. Тобто спосіб, без якого досягти бажаного результату було б неможливо або було б непросто.
  До інших тяжких наслідків віднесено, зокрема: заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості – двом або більше особам або заподіяння серйозної майнової шкоди.
  У разі, коли винний при вчиненні злочину усвідомлював суспільно небезпечний характер знищення або пошкодження майна, передбачав, що внаслідок зазначених дій настане смерть або будуть спричинені тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, або ж буде заподіяна матеріальна шкода не тільки особам, зазначеним у будь-якій із розглядуваних статей, і бажав або свідомо припускав настання таких наслідків, вчинене, залежно від конкретних обставин, потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 347 або ст. 352 та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за інші злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, життя та здоров'я особи чи власності.
  Якщо психічне ставлення винного до людських жертв чи інших тяжких наслідків було необережним, вчинене треба кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 347 або ч. 2 ст. 352.
  Стаття 348. Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця
  Вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку – караються позбавленням волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
  Посяганням на життя є умисне вбивство або замах на умисне вбивство хоча б однієї із зазначених у ст. 348 осіб.
  Безпосереднім об'єктом злочину є авторитет потерпілих та органів, в яких вони працюють, займаються громадською діяльністю або проходять службу, а також їх життя та життя близьких родичів працівника правоохоронного органу.
  Потерпілими від злочину можуть бути працівники правоохоронних органів, їх близькі родичі, члени громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовці. Аналогічні дії щодо інших представників влади чи громадськості, а також службових осіб і окремих громадян кваліфікуються за п. 8 ч. 2 ст. 115.
  У липні 2006 р. група осіб К., Л., М. та Н. вчинили умисне протиправне заподіяння смерті працівнику правоохоронного органу гр. А. у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб (бандою). Тому діяння зазначених осіб суд кваліфікував за ст. 257, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115, ст. 348 КК України(7).
  Об’єктивна сторона розглядуваного злочину може полягати в активних діях або в бездіяльності. Це злочин з формально-матеріальним складом. Вважається закінченим як з моменту настання смерті потерпілого, так і з моменту замаху на його життя. У першому випадку обов'язковими ознаками об'єктивної сторони є настання суспільно небезпечного наслідку у вигляді смерті потерпілого та причинового зв'язку між дією чи бездіяльністю і настанням смерті потерпілого.
  Для кваліфікації посягання на життя працівника правоохоронного органу за ст. 348 не має значення, вчинювалось воно під час виконання потерпілим своїх службових обов'язків чи в інший, вільний від роботи час (наприклад, під час відпустки). Головне, щоб умисне вбивство чи замах на вбивство були вчинені у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового обов’язку.
  Посягання на життя члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю, яка не стосується охорони громадського порядку, або на ґрунті особистих стосунків визнається злочином проти особи і потребує кваліфікації за ст. 115.
  Суб'єктом злочину є особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років.
  Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Винний усвідомлює, що посягає на життя саме працівника правоохоронного органу або його близьких родичів у зв'язку з виконанням працівником службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи військовослужбовця у зв'язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку, передбачає настання смерті названих осіб внаслідок свого діяння і бажає або свідомо припускає її настання. Замах же на умисне вбивство осіб, зазначених у ст. 348, може бути вчинено тільки з прямим умислом.
  Злочин може бути вчинений не тільки з метою перешкодити потерпілому виконати свої службові обов'язки або обов'язки щодо охорони громадського порядку (під час їх виконання або в майбутньому), а також із мотивів помсти за таку діяльність у минулому.
  Виконанням службових обов'язків працівником правоохоронного органу є дії, пов'язані із провадженням дізнання, досудового слідства, дії щодо охорони громадського порядку, навколишнього природного середовища, здійснення різноманітних перевірок, запобігання злочинам та дисциплінарним проступкам з боку засуджених тощо.
  Стаття 349. Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника
  Захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу чи їх близьких родичів з метою спонукання державної чи іншої установи, підприємства, організації або службової особи вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника – караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
  Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника є спеціальним відносно злочину, передбаченого ст. 147, - захоплення заручників, а останній – спеціальним щодо незаконного позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146). Тому значна кількість ознак розглядуваного злочину збігається з ознаками загальних щодо нього злочинів. Хоча слід зазначити і ряд відмінностей. Вони стосуються частково потерпілих від злочину, переліку осіб, до яких звернена вимога злочинця, як умова звільнення заручника, кваліфікуючих ознак, які є у статтях 146 та 147 і немає у ст. 349.
  Об'єктом злочину є не тільки воля, честь і гідність особи, а й авторитет органів влади.
  Потерпілим від злочину може бути представник влади, працівник правоохоронного органу та їх близькі родичі.
  Об'єктивна сторона злочину виражається у двох діяннях: захопленні та триманні як заручника представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близького родича.
  Захоплення заручника – це протиправне, насильницьке обмеження фізичної можливості однієї або декількох осіб вільно, за своїм бажанням, рухатись у просторі, тримання заручника – це протиправне насильницьке перешкоджання виходу заручника на свободу.
  Як правило, захоплення заручника і наступне його тримання – ланцюги одного і того ж діяння, вчинюваного одними і тими ж суб'єктами. Втім, можлива ситуація, за якої одні злочинці захоплюють заручника, доставляють його в певне місце, а інші його тримають. Законодавча диференціація діяння на захоплення й тримання заручників дозволяє персоніфікувати відповідальність, оскільки кожна з названих дій може вчинюватися із застосуванням різного ступеня насильства, використанням різних засобів для захоплення і тримання заручників, умов, в яких тримаються заручники, тощо. Крім того, захоплення заручників – разова дія, а тримання їх – триваючий злочин, що суттєво впливає на момент припинення злочину та визначення закінчення строків давності притягнення винного до кримінальної відповідальності.
  Захоплення і тримання заручників вважаються закінченим злочином з моменту фізичного обмеження волі заручника та початку перешкоджання виходу його на волю. Тримання заручників припиняється з моменту їх втечі із місця тримання, звільнення злочинцями (незалежно від причини такого звільнення) або іншими особами (наприклад, працівниками міліції або служби безпеки) чи смерті заручників.
  Захоплення заручників може вчинюватися різними способами (таємно, відкрито, шляхом обману, зловживання довірою, з використанням службового становища), із застосуванням насильства, з погрозою заручникові застосувати насильство щодо нього або його близьких родичів, з використанням одурманюючих речовин або наркотичних засобів, однією особою, за попередньою змовою групою осіб або організованою групою.
  Тримання заручників може здійснюватися шляхом зв'язування потерпілого і приковування його до чогось тяжкого чи нерухомого, закриттям у приміщенні, контейнері, цистерні, машині, фургоні, салоні літака, триманням заручника під прицілом вогнепальної зброї, обгородженим дротом, який перебуває під напругою або з'єднаний із вибухівкою.
  На відміну від злочинів, передбачених статтями 146 і 147, способи захоплення або тримання як заручників представника влади, працівника правоохоронного органу або їх близьких родичів, ступінь тяжкості застосованого при цьому насильства, тривалість тримання заручник