Життя на рингу

Як і всі хлопчаки, у дитинстві він захоплювався футболом, частенько бешкетував і мріяв стати… олімпійським чемпіоном. Підрісши, усерйоз зайнявся боксом і вже у двадцять два роки мав звання майстра спорту. Сьогодні прилучанин Петро Дяченко - суддя міжнародної категорії Європейської асоціації олімпійського боксу.

Дяченко остаточно вирішив пов’язати своє життя з боксом у 17 років. Доля подарувала йому зустріч із майстром спорту СРСР Юрієм Єрміловим, і той узявся готувати здібного юнака до змагань на рингу. Петро не забував і про здобуття професії: навчався у Чернігівському технічному училищі №15 (там опанував фах майстра по ремонту побутової техніки та швейних машин), у Харківському інженерно-педагогічному і Чернігівському педагогічному інститутах (за спеціальністю “вчитель фізичного виховання”).

На початку 80-х Дяченка призвали до армії. Спочатку він служив у Туркменії, а потім - на радянсько-афганському кордоні. У 1984 році на кваліфікаційних змаганнях з боксу у Ашхабаді перспективний спортсмен отримав звання майстра спорту СРСР. Петро Миколайович згадує: “Протягом тижня я витримав двобої із чотирма кваліфікованими учасниками, здобув три перемоги. І лише трьома балами поступився призеру Кубка Радянського Союзу”.

Окрилений успіхом, Петро Дяченко повернувся на Прилуччину і влаштувався до Ладанського СПТУ №8 викладачем фізвиховання. Училище дуже пишалося молодим ініціативним фізруком, завдячуючи якому чимало петеушників захопилися боксом і згодом стали переможцями та призерами змагань різних рівнів. Перебудовні дев’яності змусили майстра спорту поїхати на заробітки до російської столиці і тимчасово перекваліфікуватися на охоронця. На щастя, у Москві Дяченко знову зустрівся із Юрієм Єрміловим, і наставник порадив йому зайнятися боксерським суддівством. Отож, із 1999 року Петро Миколайович спостерігає за поєдинками. “Спочатку було якось незвично сидіти за столом, а не змагатися на рингу. Однак, суддівська справа з часом захопила. Ще ніхто з боксерів не скаржився на моє оцінювання. Бо маю кредо - бути справедливим”, - ділиться Дяченко.

Його прізвище - у списку суддів, котрі постійно обслуговують календарні змагання України. Петро Миколайович побував у ролі судді та рефері на рингах Росії, Білорусі, Молдови, Прибалтики… Вояжував країнами близького зарубіжжя за спонсорські й власні кошти (ентузіазм - велике діло!). Рік тому на Міжнародному турнірі “Кубок Донбасу” прилучанин отримав почесне звання судді міжнародної категорії Європейської асоціації олімпійського боксу.

Петро Миколайович не зупиняється на досягнутому. Він очолює міське спортивне товариство “Спартак” і продовжує у ролі боксерського судді їздити містами України й Росії. “Часто-густо по пів тижня не буваю вдома. Коли ж усе-таки опиняюсь у рідних стінах, то зазвичай люблю проводити час біля свого чотириногого улюбленця - азіатської вівчарки. Мій Рем - дуже слухняний пес”, - розповідає спортсмен. У хвилини дозвілля, які випадають не так уже й часто, він полюбляє виїхати на власному авто за місто, щоб поспілкуватися з природою.