У виправних колоніях розпочалися суди з розгляду справ щодо амністії

Першими на волю вийдуть 28 жінок з Чернігівської колонії. Одна звільняється як мати неповнолітньої дитини. Решта – відбули більше половини терміну покарання за нетяжкі злочини. За судовим процесом у колонії для жінок спостерігала кореспондент «5 каналу» Оксана Задорожна.

40-річна Анжела Будник відбуває покарАння у Чернігівській виправнІй колонії вже вісім місяців. Жінку засудили до двох років ув’язнення за крадіжку. На волі у неї залишилася 8-річна дочкА. Дівчинку виховують чоловік і свекруха. І лише завдяки дитині суд вирішив звільнити пані Анжелу за амністією. Хоча сама вона вважає, що заслужила на достроковий вихід на волю. Бо останнім часом дуже змінилася і вже готова розпочати нове життя.

Анжела Будник, засуджена:
- Мне написала свекровь, что она мне нашла работу: Анжелочка, мы тебя ждем, устроим тебя на работу. С минуты на минуту меня ждут. Я сейчас вся на эмоциях, нервничаю. Я очень рада.

Звільнення засуджених на волі чекають хіба що рідні. Інші громадяни до дострокового виходу на волю ставляться переважно негативно.

Вижити у суспільстві, де не сприймають вихідців із колоній – можуть лише одиниці. До того ж, адаптуватись після звільнення до нормального життя жінкам важче, ніж чоловікам. Більшість із них втрачають усі родинні зв’язки і розраховувати на підтримку немає звідки.

Марія Пономаренко, виконуюча обов’язки начальника колонії:
- У нас же контингент, який просидів дуже великий строк. І життя на свободі – вони ходять і дивляться, як у кіно. Усе перемінилося. На свободі інше життя, ніж за цими стінами. Важко устроіться на роботу.

Через неможливість заробити жінкИ інколи не в змозі забрати з дитячих будинків власних дітей. У Чернігівській колонії, так би мовити, відбувають покарання 16 малюків. Разом з мамами вони залишаються до трирічного віку. Після цього дітей передають до державних установ. Як правило, розставання з плачем.

У дитячих будинках малюки, принаймні, не голодують. А їхні мами після звільнення, у вісімдесяти відсотках вИпадків, прагнуть повернутися до колонії. Кажуть – життя тут не мед. Проте лише за ґратами не почуваються вигнанцями суспільства.