Ярослав Гаврилюк готує фільм про Крути

Ада Роговцева зіграє дружину лікаря.

Актор Ярослав Гаврилюк, 55 років, написав кіносценарій про бій під залізничною станцією в Чернігівській області — Крутами. Де 29 січня 1918 року билися загони Центральної Ради та більшовицької Росії. Загинуло майже 130 українських студентів.

— З івано-франківським письменником Василем Портяком написали сценарій. Нині його розглядає Міністерство культури, — розповідає Гаврилюк. Сидимо в його квартирі на Харківському масиві. — Це — художній фільм із документальними кадрами. Я ”приглушу” кольорову плівку, щоб були не такі яскраві кольори. Або візьму чорно-білу. Головний герой — студент 7-го класу київської гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства Григорій Пипський. Це — реальна особа. Він першим заспівав ”Ще не вмерла Україна” перед тим, як його та інших студентів розстріляли більшовики. Хлопцям відрізали вуха, кололи статеві органи, тушили об них цигарки. Але я цих страхіть не покажу.

Любовну історію довелося вигадати, — веде далі, — бо офіційні документи їх не фіксують. Пипський закохується в дочку лікаря Оленку. До дівчини небайдужий також студент народного університету, сотник Омельченко. У фіналі обидва герої гинуть. А дівчина лишається одна.

Український політик і письменник Володимир Винниченко теж буде у стрічці. Свого часу він виступав за мир із Росією.

— У ролі Винниченка бачу Остапа Ступку, — каже Гаврилюк. — Ступка схожий на Винниченка бородою. Правда, я цього Остапові ще не говорив. А на роль Оленчиної мами я запросив би Аду Роговцеву.

Гаврилюк очолює товариство ”Герої Крут”. Навесні цього року у ”Просвіті” видасть другу документальну книжку, присвячену цим подіям. Згадує, як колись гуляв з Іваном Миколайчуком біля Аскольдової могили, де поховані загиблі під Крутами.

— Я попросив його розказати цю історію. Миколайчук відповів: ”Закінчиш інститут, тоді розкажу. А то можеш і не закінчити”. Радянська влада оминала цю тему.

Однокімнатну квартиру на Харківському масиві актор отримав від київської мерії 6 років тому. У кімнаті — два портрети Івана Миколайчука.

Ярослав знявся в його фільмі ”Вавилон ХХ” у ролі Лук’яна Соколюка. На столику біля ліжка в грубій рамі стоїть фото Гаврилюка з колишнім міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком. Обидва тримають по келиху шампанського. Фото зроблене торік у грудні, коли акторові вручали звання народного артиста.

Господарство веде дружина Гаврилюка Світлана. Першою його дружиною була акторка Молодого театру Людмила Дементьєва.

— Нам усі заздрили, що стільки живемо разом. Якби десять років тому хтось сказав, що розійдемося, — не думаючи, плюнув би йому в обличчя, — розказує. — Але дружина знайшла собі іншого. Одружуватися вдруге не думав. Світлана була моєю подругою. Але торік вона захворіла на серце. Я подумав: у будь-який день хтось із нас може померти. Так і залишимося одне одному ніким.

Із колишньою дружиною Людмилою Гаврилюк досі грає головні ролі у виставах ”Одруження” та ”РехуВіліЗор”. Від шлюбу з нею має 30-річного сина Олександра. Хлопець працює в оптичній фірмі.

На шафі в актора стоїть клітка із зеленою канаркою.

— Друзі пропонували назвати пташку Свирид Петрович Голохвастов, — каже він. — Але я назвав скорочено — Свірчик.

Цирульника Голохвастова з вистави ”За двома зайцями” у столичному Молодому театрі Гаврилюк грає майже тридцять років. Проню Прокопівну втілює київська актриса Тамара Яценко.

— Нам із Тамарою Олександрівною соромно грати закоханих у такому віці, — зізнається. — Просимо керівництво замінити нас. Але цю виставу часто замовляють українські підприємства для своїх співробітників, викуповують квитки. І просять, щоб у головних ролях були Гаврилюк та Яценко. Ми вирішили: дограємо цей сезон до травня, і все.

Каже, у російських серіалах не знімається принципово:

— Мені пропонували роль у серіалі ”П’ять хвилин до метро”, але я відмовився. Запрошували у фільм з Оленою Яковлєвою. Мені пропонували 50 доларів за знімальний день. А я знаю, що Яковлєвій платять 16 тисяч доларів. Українських акторів росіяни називають начинкою.

На прощання актор дає коробку свіжих цукерок ”Пташине молоко”:

— Якщо я вас так відпущу, гостинна Україна мені не пробачить.

1951, 10 жовтня — народився у Львові
1976 — закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, працює у Львівському ТЮГу
1979 — зйомки у фільмі Івана Миколайчука ”Вавилон ХХ”, перейшов до Молодого театру
1981 — премія за кращу чоловічу роль на кінофестивалі ”Молодість” у фільмі Станіслава Клименка ”Дударики”
2000 — отримав квартиру на Харківському масиві
2001 — зіграв полковника Костя Гордієнка у стрічці Юрія Іллєнка ”Молитва за гетьмана Мазепу”
2006 — народний артист України