Хлопець із села їздив змагатися у столицю Сербії

Там проходили Олімпійські європейські юнацькі ігри

Дізнавшись про те, що Вадим Васюк навіть серед ста хлопців з 50-ти країн світу зумів потрапити у групу 32-ох кращих, помчалась до Волинки фотографувати героя.

- Вішай, - кажу, -  медаль на шию.

- Яку з них? - питає Вадим, тримаючи в руках їх цілу в’язку!

- Ого!!! Це все - твоє?

- Моє. Це медалі за призові місця.

Вирішила порахувати: рівно ДВАДЦЯТЬ! А грамот - більше трьох десятків. А років Вадиму - 15! Розумієте, що це тільки великий початок?

- Купуйте вже скриню для нагород, - жартую до Вадимових батьків  Миколи та Тетяни Васюків.

Із Бєлграда, столиці Сербії, Вадим повернувся у вівторок. Прожив за кордоном 10 днів. Разом з кращими юними спортсменами Чехії, Італії, Молдови, Казахстану, Франції, Голандії, Англії - всього з 50-ти країн. А щоб потрапити туди, хлопцю довелось посісти 4-те місце на Всеукраїнських змаганнях.

- З Києва до Ужгорода ми їхали поїздом. Далі - автобусом, - розповідає Вадим. - Разом зі мною Україну на змаганнях з настільного тенісу представляв ще один хлопець зі Львова. Ми з ним вперше побачились. Решта учасників їхали змагатись з інших видів спорту. Коли ми приїхали, то спочатку нас поселили у спортивному комплексі, дали можливість відпочити, два дні - потренуватись, а решту днів - змагатись. Ігри були щодня.

- Результатом задоволений?

- Так.  Я зіграв дуже багато партій. Всі суперники виявилися сильними. У кого я вигравав, а в кого - і ні. Але мені все одно сподобалось.

- Як ти сприймав поразки, адже в Україні вони в тебе бувають дуже рідко?

- Батько мій завжди говорить словами одного спортсмена, що “багато поразок варті хоча б однієї перемоги”.

- То це батько вчить тебе перемагати?

- Тренує мене тренер Республіканського вищого училища фізичної культури м. Києва, де я вчуся, В.І.Король. А йти вперед і не здаватися вчить батько.

- Я завжди кажу: Вадим, твій труд буде оцінено, все, що ти вкладеш, обернеться тобі сторицею, - підтримує розмову батько Микола. - “Дорогу осилит идущий”.

Зрозуміло, що у такому віці всі діти вільні, а йому доводиться жити за розпорядком і постійно працювати над собою,  щоб тримати себе у формі. Але тільки так можна досягти результатів. Якщо ж сидіти на пляжі з вудкою і чекати, що успіх сам впаде на голову, то ніколи не дочекаєшся.

- Важко у спортивному закладі навчатися, Вадиме?

- Я живу в гуртожитку, а до спортзалу, де треба бути о восьмій ранку,  далеченько добиратися на метро. Тому встаю рано. Тренування  тривають до 11-ої. А потім - уроки. Я на них йду вже втомлений. Весь день у нас розписаний. І вільного часу залишається десь із годину. Не більше. Так я закінчив 8-й клас. До того трішки навчався в одній зі шкіл Чернігова, а ще раніше - у своїй рідній Волинківській школі.

- У тебе є мета?

- Я хочу довести собі, що хлопці з села теж  можуть вибиватись “у люди”. Для цього ставлю перед собою нові завдання...

На фото: Вадим у спеціальній спортивінй формі з вишивкою та тризубом, яка позначала Україну на іграх у Сербії.

Чого вже досяг Вадим: кращий гравець свого спортивного клубу (м. Київ) сезону 2006 -2007 р.р., 1 - ше місце серед гравців Києва, 4-те місце в “Топ-16” (серед 16-ти кращих спортсменів України), 3-тє місце в області серед дорослих.