Дерибан українського села триває

У селах Високинь та Тамарівка Пушкарівської сільської ради Ріпкинського району на Чернігівщині за кілька тижнів було демонтовано й вивезено приміщення майстерні механізації та комплексу для утримування та доїння великої рогатої худоби.

Вони, хоч і не використовувалися за призначенням, але за певних умов могли принести людям користь, а виявилося, що вони вже продані на аукціоні.

А як не бачиш того лиха,
То скрізь здається любо, тихо...

Невеликі села Пушкарівської сільської ради Високинь, Тамарівка та Пушкарі, що в Ріпкинському районі, не одну сотню років стоять серед спокійного поліського лісостепу. І люди в них розважливо-спокійні, як сама матінка-земля, до якої вони прикипіли своїми серцями, яка для них є і святинею, і засобом для існування, і надією на продовження життя.

У теперішні неспокійні часи «смути» й незрозумілих змін державна політика по відношенню до села призвела до знищення сільського виробництва. Більшість полів визріває бур’янами. Каторжна праця на власних присадибних та орендованих ділянках не приносить відчутних прибутків.

Та все одно сільські люди здатні витерпіти будь-що, аби тільки не забрали в них можливість ходити й працювати на святій земельці. І якби не заважали їм жити, вони б і далі у своїх популярних до цих пір плюшевих куртках і ватянках вставали зі сходом сонця і потемки йшли відпочивати.

Бо селянин з діда-прадіда вихований у любові до землі та праці, і, дякувати Богові, ніякі колективізації, глобалізації, перебудови не в змозі її витравити. Таку романтично-сентиментальну картину можна намалювати при поверховому погляді на звичайне неперспективне українське село. Але...

Мексиканські пристрасті в українському селі,
або як втратити своє майно

Зима з невеликим снігом і слабкими морозами, здавалося, вже нічого нового не могла принести в життя Пушкарівської сільської ради. Її голова Петро Товканюк намагався використати зимове сільськогосподарське затишшя для пошуків порядних інвесторів. Чи заможних людей, які б змогли відродити сільськогосподарське виробництво, використавши порожні приміщення колишніх ферм, майстерні механізації, що були побудовані у 80-тих роках у цих селах.

Гріла душу якась надія, що ось візьмуться за розум можновладці, зміняться закони на користь села – і тоді буде що запропонувати.

Та одного ранку ці надії розбилися об граніт реалій. Із самого ранку до темна на цих об’єктах бригада працівників, озброєна двома підйомними кранами, з допомогою електрогазозварювального обладнання розпочала демонтаж приміщень, що були побудовані із залізобетонних плит. Кілька членів колишнього КСП імені Карла Маркса прибігли, щоб зупинити непроханих гостей. Але непрохані гості повідомили жителям, що це майно продано їм на аукціоні під розбирання.

Після цього починається справжня детективна історія. Як? Чому? Коли? Хто? На ці запитанні точних відповідей немає. Спочатку ширилися чутки про те, що це попередній сільський голова брала позики на видачу заробітної плати, а тепер все пішло з молотка.

Нарешті з’ясувалося, що все розпочалося із заяви Управління пенсійного фонду України в Ріпкинському районі до Господарського суду в Чернігівській області. Бо ТОВ «Вир», яке функціонувало після КСП до 2004 року, заборгувало Пенсійному фонду... 979 грн. 63 коп.

23 жовтня 2007 року Господарський суд прийняв постанову про визнання ТОВ «Вир» банкрутом. Хоча представників даного товариства на засіданні не було.

Інформації про підготовку судового засідання, яких-небудь викликів, повідомлень ніхто ні з сільської ради, ні з комунального підприємства «Вікторія», яке створено у 2004 році, ні з колишніх керівників ТОВ „Вир”, не отримував.

Саме ТОВ «Вир» знаходиться в стадії ліквідації, адже воно знято з податкового обліку, права власності на об’єкти нерухомості за ним не зареєстровано, воно не здійснює підприємницької діяльності. Більшість звичайних громадян взагалі впевнені, що товариство ліквідовано.

Тому ніхто й не звернув увагу на публікацію в газеті «Деснянська правда» про проведення аукціону, на якому лотом №1 виставлялося майно ТОВ «Вир» під розбирання, стартова ціна якого була 35000 грн.

Як за одну тисячу гривень можна дозволити вивезти з території 35000, не вислухавши пояснень? Не зрозуміло.

Далі події розвивалися блискавично: швидко розібрали майже не експлуатовані приміщення і вивезли в напрямку Чернігова. На звернення громадян, депутатів-соціалістів Ріпкинської районної ради до органів місцевого самоврядування, органів внутрішніх справ, прокуратури відповідь була одна: все відбувається в межах закону.

Епілог

Із приміщень знято всі бокові і верхні плити. Якщо ще в кінці листопада вони були схожі на будівлі, та зараз світяться голими ребрами. Несучі конструкції – як обгризені кістяки.

І де шукати селянину захисту, адже поїхали його майнові паї? Та й чи буде в нього час і можливості відстоювати свої права, адже ті, хто виріс і живе на землі, а не в палацах, звикли чесно виконувати свою роботу і не думають, що можна чинити по-іншому.

Може, й правда, заважає селянин зі своїм запахом свіжого хліба і парного молока еліті з французькими парфумами?

Може, пора вже побудувати спеціальні резервації для селянства – і нехай там копошаться, як звірина в зоопарку?!

Валентина САМОНЕНКО, депутат районної ради
Ріпкинський район, Чернігівщина