Як живуть православні єпископи?

«Нема ладу на землі, і нема на небі», – писав Тарас Шевченко. Мав він на увазі земних представників небесного Царства Божого – архієреїв, священнослужителів. Нічого не змінилося відтоді, нема ладу і в Церкві Христовій.

Писати це складно і страшно водночас: кому ж тоді вірити в цьому житті, як не єпископам? Але правда все-таки потрібна.

Є таке поняття в церковному житті – «єпархіальні внески». Ці кошти щомісяця жертвують священики на роботу єпархіального управління, забезпечення життя владики, вищих органів (у даному випадку — митрополита Володимира в Києві та Патріарха Алєксія в Москві).

Поінформовані джерела розповідають, що сума єпархіальних внесків у Чернігівсько – Новгород-Сіверській єпархії коливається із сільських парафій від 250 до 550 гривень, у місті сума може доходити і до 2000 гривень.

Чому так багато? Бо Москва сльозам не вірить.

Люди, що їдуть по трасі Чернігів – Новгород-Сіверський, на виїзді з Чернігова звертають увагу на «хатинку», що досі вирізняється у провінційному Чернігові своєю пишністю. Це «хатинка» покійного владики Антонія, після смерті котрого 2003 року будинок перейшов до його племінника, а той «хатинку» нещодавно продав.

Подібна ситуація і в Ніжині. Нещодавно призначено єпископа Іринея для новоствореної Ніжинсько-Батуринської єпархії. Єпископ з Києва — благочинний Києво-Печерської лаври. Тож і замашки в нього «неніжинські, непровінційні». Не сподобалося йому, як облаштувало резиденцію місцеве священство. Тож усе поздирав і став переобладнувати по-своєму. Кажуть, що для цього почав він брати єпархіальні внески вже в доларах.

До речі, Чернігівську єпархію розділили так, що найбільш багаті приходи відійшли владиці Іринею, а бідна північ залишилася за владикою Амвросієм (правда, в нього є Чернігів).

Звернімо увагу на життя інших владик. Тих, що не визнані владикою Амвросієм та владикою Іринеєм і є, на їхню думку, «розкольниками» і взагалі якимись підозрілими суб’єктами.

Це перш за все єпископ Чернігівський і Ніжинський Української православної церкви Київського патріархату Севастіан. Єпархіальне приміщення УПЦ КП знаходиться в центрі міста – це відремонтований приватний будинок. Не вистачає в ньому місця не те що на духовне училище, яке діє, а й навіть для єпископа. Кімнатка, де владика приймає відвідувачів і живе, мала - метрів 20.

Колись держава підтримувала тільки Московський патріархат, орієнтувалися ж бо на Росію, а свій Київський забули. Коли приїздили офіційні делегації з Києва, з-за кордону, везли їх у Троїцький монастир – до владики Антонія. Відповідно надавалися йому й різні преференції, передавалися церкви, надавалися кошти на ремонт, будувалися нові храми.

Так сталося, що Київський патріархат на Чернігівщині храмів має мало, приміщень нормальних — ще менше (служать у переобладнаних магазинах, хатах). Але то нічого, як казав о. Роман Кіник, священик П’ятницької церкви Чернігова:

«Нам кажуть, що ми церква неблагодатна, але ми неблагодатні для Москви, зате ми маємо благодать Божу. Христос народився у вівтарі. Московський патріархат за підтримки держави, бізнесу понабудовував храмів, оздобив їх, але їм і відповідати треба більше перед Богом. Нас же ніщо не відволікає від молитви, ми молимося у холоді, непристосованих приміщеннях. І закликаємо у проповідях до миру, злагоди, любові, спасіння».

Ще «цікавіше» становище — у єпископа Гомельського і Чернігівського Руської Істинно-Православної церкви (катакомбної) Гермогена. Він взагалі молиться на квартирі. Мало в нього вірних.

Єпископа Тобольський і Єнісейський Руської Істинно-Православной церкви Варух розповів таку історію. На початку 20 ст. у Сибіру жив один священик. Жив він не по чину, життя мирське любив, мав законних дітей від матушки, мав і незаконних.

І от прийшли більшовики. Звертаються сини до свого батька-священика: «Все, батьку, пора зав’язувати зі службою, будеш заробляти гроші якось інакше, бо прийшла така влада, яка вбиває всіх, хто молиться».

«Е, ні, дітки мої, — відповів батюшка, — настав час, коли, навпаки, треба молитися».

Від того дня він ледь не ночував у храмі, все молився і молився, зовсім змінився. Через деякий час розстріляли священика комуністи. Сьогодні до могили священика ходять за допомогою люди і отримують її.