Позов про захист «честі»: Не судилося…

З провінційного Новгорода-Сіверського не часто зараз почуєш «вісті з фронтів», як бувало раніше, коли цей край був улюбленим місцем київської братії на чолі з екс-президентом Леонідом Кучмою.

Ніхто вже не вкладає мільйонів в капітальне будівництво в райцентрі, не до справи стали й інвестори з корпорації «Сімент». Вони спочатку завзято розпочали кампанію з будівництва цементного заводу, а потім їм вказали на своє місце.

Потроху про свої обіцянки збудувати тут сучасне підприємство забула й обласна влада, що свого часу махала перед журналістами, немов веєром з гральних карт, візитівками іноземних «грошових мішків». Зі слів наших високопосадовців, ті аж в чергу шикувалися, щоби вкласти сюди свої капітали.

Новгород-Сіверський став, як і сотні інших, звичайним провінційним районним центром. Котрий зараз, в часи виру політичних битв в державі, та СВІТОВОЇ економічної кризи (вдумайтеся тільки в це визначення), як маленька комашка просто живе своїм життям.

Втім, і про це життя є що розповісти.

Гучними судовими процесами та різного роду справами у нас в країні навряд чи сьогодні когось здивуєш. А якщо врахувати, що більш рясними вони бувають безпосередньо в період до або після виборів, то з впевненістю можна сказати, що любителі юриспрудентської практики можуть почувати себе в Україні як в Колондайку, особливо якщо поближче до Києва.

Зрештою, як би не критикували зараз наші суди, можна зробити такий висновок: якщо про них часто говорять і до них звертаються - значить судочинство існує. А вже останнє дає змогу все ж сподіватися, що термін «правова держава» буде коли-небудь українським лейблом.

Нещодавно в Новгороді-Сіверському районному судові завершився процес. Його умовно можна назвати «про захист честі та гідності». Прецедент для тих країв досить рідкий, а отже й вартий на увагу. Судилися два депутати Новгород-Сіверської районної ради Григорій Буй (позивач) та Борис Домоцький (відповідач).

Причина позовної заяви ось в чому. Григорій Буй – депутат від Партії регіонів, котрий займає посаду директора комунального підприємства «Чайка», більш відомого як санаторій «Десна». Йогму не сподобалися висловлювання на сесії районної ради керівника фракції Української народної партії, журналіста Бориса Домоцького стосовно руйнації та дерибану підприємства.

Далі, як то кажуть, заміс пішов. Позовна заява була складена грамотно.

Там вам і втрата спокою, здоров’я та нормального стану життя депутатом Буєм. І страшна образа та приниження. І найстрашніше – людські очі, в які тепер приходиться дивитися пану директору й виправдовуватися за те, що він нічого не розвалював і, ясна річ, не дерибанив.

Тож і пішов Григорій Буй шукати справедливості за «душевні страждання» (які доречи оцінив в 1700 гривень) до суду.

Ми з вами, поки «суд да дело», спробуємо теж розглянути деякі факти, що передували саме цьому процесу. А факти, як кажуть, звісно, річ вперта.

Отже, близько 4 років заклад оздоровчого типу, котрий зараз називається «Чайка», а раніше – санаторій «Десна» не працює за своєю функціональною спрямованістю. Простіше кажучи – не оздоровлює дітей.

Коштів у КП «Чайка» не має навіть на косметичний ремонт, про що свідчить звернення того ж таки Буя до районної ради з проханням виділити гроші необхідні для цього. Проте, путівки на оздоровлення для дітей коштують в рази дорожче ніж в інших санаторних закладах області. Тобто про прибутковість цього закладу можна вже більше не згадувати.

До речі, за дивним збігом обставин, ця «економічна криза» для підприємства почала наростати якраз десь 4 роки тому. Звичайно, що хтось може заперечити й сказати «не ми такі, то життя таке», адже легко говорити, а значно важче щось зробити.

Ось тут дійсно треба погодитися з тим, що зараз важко щось робити, і особливо, коли це «щось» треба робити не заради власної користі, а для людей.

Не будемо брати на себе відповідальність й стверджувати, що вказаний вище директор, чи ті хто його призначив на цю посаду діяли не в інтересах громади. Можливо навіть навпаки, адже всі ми члени громади й живі люди, а живим людям властиві й потреби. Нажаль тільки потреби дорослих в цьому випадку значно відрізняються від потреб дітей. Дітям треба оздоровлення, а от для дорослих це морока. Тому, щоб позбавитися її, треба позбавитися предмету проблеми – читайте дитячого санаторію.

Ну хто наважиться спростовувати те, що в такому мальовничому куточку над красунею Десною буде рентабельніше відкрити, припустимо, розважальний заклад, в якому би всі «душевні страждання» зникали б як роса на сонці після чарчини-другої гарної ханки.

Цікаво, чи не з цих причин в статуті новоствореного комунального підприємства «Чайка» хотіли прописати статті, які містили неоднозначні натяки на можливість продажу алкогольної продукції? І знову співпадіння – на заваді став невсипущий Борис Домоцький, котрий кістьми лягав на сесії райради, аби не дозволити цього.

Мушу зазначити, що питання пов’язані з КП «Чайка» виносяться на розгляд з періодичністю майже через кожну сесію. То майно, яке вже стало непотрібним, треба відчужити, а то й будівлі із прилеглими територіями. Подейкують, що медичне обладнання, яке стоїть на балансі підприємства, вже забрала районна лікарня.

От вже дійсно не дає так не дає спокою декотрим місцевим владцям ця клята «Чайка», що кульгає на обидві ноги і вперто не хоче бути «гордим альбатросом». Воно то й не дивно, адже кому б не хотілося б перекласти свої проблеми з хворої голови на здорову.

Продати цю «Чайку» або віддати її в довгострокову оренду й з того мати якийсь зиск – це і є, мабуть, той солодкий медяник, котрий вже сниться по ночам панам управлінцям. А як шкода, що їм напевно не сниться дитячий сміх, котрий лунав у цьому закладі.

Зрештою, повертаємося до рішення суду «про захист честі та гідності» пана Буя. В задоволенні позову Григорію Бую суд вирішив відмовити по всіх статтях.

Не судилося…

Не судилося Григорію Григоровичу отримали в якості душевного бальзаму 1700 гривень. Не судилося довести свою правоту. А відтак і далі доведеться дивитися людям у вічі. І пояснювати, що він нічого не розвалював і не дерибанив. А ще б не завадило окрім слів ще й на ділі це показати.

Адже не так давно райрада знову висловила Григорію Бую велику довіру й продовжила ще на рік його директорські повноваження, щоправда не так одностайно як в попередній раз, але тим не менш. Поживемо – побачимо.

Що ж до нашого судочинства, то в цьому випадку йому, як полюбляє висловлюватися молодь, respect.

На фото: В залі Новгород-Сіверського районного суду Борис Домоцький із своїм другом, відомим київським захисником Евгеном Солодком, котрий представляв інтереси відповідача.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити