Євроінтеграція: крок вперед і два назад

На тренінгу «Євроінтеграція для аудиторії українських медіа», організованому Інститутом розвитку регіональної преси, намагалася допитатися у тренерів - професіоналів: «Коли ж нарешті Україна стане членом європейського співтовариства і чи доєднаємось бодай колись до ЄС взагалі?

Якими плюсами обернеться підписання Угоди про асоційоване членство для держави загалом і для Чернігівщини та кожного мешканця нашого краю зокрема?"

Як на сьогодні питання  риторичні, але  вкрай актуальні.  Україна нібито так впевнено крокувала в європейському напрямку (цю привабливу для суспільства ідею використовували всі політичні сили, а запевнення в правильності обраного курсу були невід’ємними атрибутами офіційних промов найвищого рівня).

Та несподівано ( передусім, для народу) країна спіткнулася на рівній дорозі об камінь, яким стала чергова порція спокусливих обіцянок сусідньої держави. Мабуть,  від тих  солодких слів і замакітрилась  у  нашого Президента  голова. Що буде далі, певне, і Всевишній не знає? Як і в Шекспіра: головні запитання «З ким нині Україна і куди ж все – таки йдемо?»і «Бути чи ні членом ЄС?» - відкриті.

«РАДІТИ ДОВГО НЕ ПРИЙШЛОСЬ…»

Володимир Єрмоленко, доктор політичних ситуацій (EHESS, Париж), визнаний експерт з Європейського Союзу та євроінтеграції, ґрунтовно відповів на всі мої «Коли? Як? Чому? Що буде?...». Ще в листопаді здавалося, що наша географічно європейська держава вже одною ногою у манливо - примарному ЄС а ми, громадяни, ось – не ось належатимемо до вільної європейської спільноти.

 За даними Соціологічної групи «Рейтинг»,  53% українців підтримували підписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС. Вибір українців – Євросоюз!  Угода мала стати дорожньою картою та потужним двигуном, які виведуть Україну з минулого в майбутнє. Залишилось тільки Президентові  Віктору Януковичу, який публічно здекларував європейський вибір, засвідчити власним підписом на Вільнюському саміті прагнення народу. Та Гарант, мов наречена перед самісіньким «вінчанням», передумав робити такий відповідальний крок.

А народ вимагає – протестує: «Угоді про асоціацію – бути!!!». Як напише польська газета «Fart Gazeta»: «Ми йшли в Євросоюз, і зупинилися на Євромайдані».

Безневинну ж  кров студентів, пролиту від невиданої жорстокості вишколених «беркутівців», швиденько змили із асфальту. Під покровом ночі дітей, звісно,  бити легше. Та кров і переламані кістки,  потрощені юні голови болять матерям (й не лише українським), бо такого ще ненька Україна не бачила за роки Незалежності.

Поет – політик із Городні Петро Верхуша відгукнувся на події на Майдані сміливим віршем – зверненням «Українцям», розмістивши його у «Фейсбуці»:

«Вже українці думали ось – ось

В Євросоюз відкрилась їм дорога,

Але радіти довго не прийшлось,-

Сусідський цар «набичив» знову роги.

Вітька на килим викликав скоріш,

Поставив звично у холопську позу:-

«Ты, гад, чего там без меня творишь?!»

І «видрав» так, що пролилися сльози.

На саміт він поїхав, як турист,

Затямивши, що наставляв Азаров:-

«Я «ліг під танк», а ти вже не сварись».

Да, все «ништяк». Не будет там «базара».

І сколихнувся в відповідь Майдан,

Народу – з усієї України.

Здавалося, що як стрімка вода,

Знесуть цей бруд потоками своїми.

Ні, не соромся сліз своїх, студент,

Коли тебе, немов боксерську грушу,

Бив по-фашистськи озвірилий «мент»,

Калічачи і тіло, й світлу душу.

А ти, кореспонденте, запитай

З своєї лікарняної палати,-

«Гарант» подавсь ховатися в Китай,

Чи,може, награбоване ховати?

Що буде? Я,повірте, не пророк.

Куди вже далі? Навкруги руїни.

Який потрібно дати ще урок.

Щоб врешті пробудилась Україна!»

 Сміливість людська й рішучість, і масовий протест – то не тільки колективна спроба захисту Європейського напрямку розвитку. То, насамперед, - боротьба за збереження Державності України. Це – масова потреба захисту своєї гідності, свободи, своєї суверенності!!! Люди стоять не стільки проти Януковича чи Азарова, скільки за себе, за родину, за дітей і за Україну.

  Спостерігаючи за подіями на столичному Майдані та в регіонах, розумію, наскільки наївні були мої запитання, бо так раптово перевернувся світ, розділивши країну на кілька непримиренних таборів.

На тлі різкої зміни зовнішньополітичного курсу Глави держави,  масових протестів в Україні відмова від євроінтеграції, від асоціації з ЄС, застосування сили проти мирних протестувальників вражає до глибини душі кожного небайдужого громадянина: ми знову повертаємось на війну і треба починати спочатку велику геополітичну гру.

            ПЕРЕСІЧНИЙ ПОГЛЯД ІЗ СІЛЬСЬКОЇ ПЕЧІ

До кривавих подій на столичному Майдані моя 83- річна тітонька із хутора Чумак побіля села Задеріївки Ріпкинського району Чернігівщини Марія Михайлівна Грецька неабияк гордилася, що її небога – журналіст. Вона завжди передплачувала видання, в яких я працювала, і старанно перечитувала все написане мною. Тепер по - материнськи приказує нікому не признаватися, що маю таку неспокійну професію. Вболіває, щоб не побили (чи ще гірше – вбили: я повинна «закрити їй очі»), як тих понад півсотні вітчизняних і зарубіжних журналістів на Майдані.

Не знаю, яка сорока принесла на хвості старенькій сільчанці відомості про розгін мирних демонстрантів і жорстоке побиття студентів ( Тітонька має великі проблеми зі здоров’ям. Отож намагаюся оберігати від негативної і сумної інформації). Та, очевидно,  відгомін столичних подій докотився до найвіддаленіших сіл і хуторів. Народне радіо з вуст у вуста передає тривожні вісті.

 - Дітей дуже жаль, - щоразу приплакує моя Марія Михайлівна і додає:-  «А депутатів теж б’ють? А начальство? А куди дивиться Президент?»…

 Помилково думала, що літня хуторянка переймається проблемами власного  здоров’я та навчанням мого сина. Нині вона, як і всі свідомі українці,  живе тривогами широкого масштабу і, не маючи доступу до технічного прогресу, штурмує запитаннями «грамотну племінницю».

Радіоприймач ловить білоруські хвилі, телевізор показує винятково передачі з Білорусі( Задеріївка – село прикордонне: із заставою і прикордонниками, і шлагбаумом і суворими правилами паспортного режиму), проводове радіо  відрізали кілька років, не питаючи її згоди.

Обласна газета «Гарт» постійно писала про шлях України до Євросоюзу, про переваги євроінтеграції, вселяючи надії на краще майбутнє. І раптом, за словами моєї тітоньки, війна: озвірілий «Беркут» проти беззахисних студентів.

Свого часу вона вже пережила голод, страхіття Великої Вітчизняної( Задеріївка, як і довколишні села, - партизанська). Пам'ять зберегла побачені дитиною смерть і кров, коли Дніпро червонів у районі переправи Кам’янка – білоруський Лоєв, коли горіла земля під ногами і свистіли над головою кулі.

Як пояснити їй: куди нині крокує наша держава: вперед до вільної спільноти чи відступає, полишаючи завойовані позиції? З трудами злізаючи з печі, тітонька переймається долею жорстоко побитих студентів (шепоче молитви, благаючи у Всевишнього захисту  скривджених), станом здоровя запорошених снігом пікетувальників на Майдані. 

- «Куди ж ми йдемо? І що далі буде? Що подумає про нас увесь світ?» - ці болючі питання не дають їй спокійно жити на такому ж заметеному снігом хуторі.

То, мабуть, житейська мудрість промовляє до можновладців, в чиїх руках доля Народу і Країни, із сільської печі. Вустами літньої українки глаголить істина: курс на Європу був для України історичним шансом.  

Мене особисто (як матір сина - студентаД) вабила перспектива якісної європейської освіти. Після підписання Угоди повноцінна участь України в єдиному європейському освітньому просторі, базованому на Болонському процесі; впровадження новітніх досягнень науки, оволодіння сучасними демократичними формами адміністрування; посилення діалогу та співпраці між студентом та викладачем; втілення концепції навчання протягом життя як одного з пріоритетів європейського освітнього простору; посилення співробітництва між вищими навчальними закладами.

Модернізація системи вищої освіти мала б допомогти і розв’язанню соціально – економічних проблем, кращому регулюванню ринку праці.

Таки хотілося б в Європу, бо серед основних «плюсів», на які сподівалися українці, були і спрощення візового режиму(цим благом могли б скористатися 25 категорій громадян – від дипломатів і журналістів – до водіїв міжнародних рейсів)  , і розвиток економіки, і поліпшення умов діяльності малого і середнього бізнесу, і зрештою – підвищення рівня життя.   

            МІСТО ЛЕГЕНД У СВІТОВОМУ ПРОСТОРІ

Древній Чернігів теж мітингує - протестує. Городяни  й патріоти з районів області збираються у сквері імені Попудренка ( на Красній площі заборонено). Їх вимоги чують і в облдержадміністрації, і в міській раді.

Питання євроінтеграції «народжені» не вчора і не сьогодні – всі чотири Президенти України заявляли, що рухаємося до ЄС. За часи президентства Віктора Януковича було здійснено суттєві кроки і не тільки в політичному плані.

 Заповзяті вигуки – скандування «Зека – геть!», «Ганьба!» і т.п., по – моєму, жахають стародавні храми й собори, над банями яких витала не одна біда( дзвони Михайлівського собору нещодавно теж сповіщали про лихо й небезпеку, як і часи монголо – татарської навали на Київську Русь).

До слова, після тренінгу збиралася писати про історію овіяного легендами міста і  туристичний потенціал Чернігова. Та про неповторні архітектурні шедеври ( переважно домонгольського періоду) можна прочитати на  сайтах -  Чернігівського національного архітектурно – історичного заповідника «Чернігів стародавній» ( http://naiz1.pp.net.ua/index/0-50) і  Чернігівської міської ради (http://www.chernigiv-rada.gov.ua/),  порталі «Чернігів туристичний» (http://chernihivtourist.com.ua/).

 Депутати Чернігівської обласної ради, члени її президії, представники різних політичних сил,   прийняли звернення до Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр – Міністра України, в якому є й такий пункт: «Ми вважаємо недопустимими дії правоохоронних органів щодо обмеження права громадян на проведення мирних зібрань, які призвели до силового протистояння у місті Києві на майдані Незалежності в ніч із 29 на 30 листопада.

…Ми переконані, що вихід із політичної кризи можливий за умов мирного діалогу, пошуку компромісів та взаєморозуміння».

Є в документі й   прохання «дати відповідну оцінку діям осіб, винних у порушенні конституційних прав та законів України, що призвели до ескалації напруги в суспільстві, ставлячи під загрозу цілісність, суверенітет і незалежність нашої держави».

Як і завше, частина промовців у сквері – «одвічні революціонери», але й чимало нових облич,   багато молоді, небайдужої до майбутнього держави. Усіх чернігівців огортає тривога, але не всі мітингують.

            ДАЛЕКО КУЦОМУ ДО ЗАЙЦЯ?

Напередодні саміту до Чернігова на запрошення громадського центру «Доброчин» завітав посол Естонії в Україні Сулев Канніке.  На прес – конференції в експертному клубі «Чиста політика» високий гість розповів журналістам про шлях своєї країни до ЄС, про переваги членства і плюси євроінтеграції для естонців, про готовність Естонської Республіки  підтримати Україну на шляху до Європейського Союзу.

На думку Сулева Канніке, котрий вже рік обіймає таку відповідальну посаду, Євроінтеграція для нашої держави – головний зовнішньополітичний пріоритет (http://politika.cn.ua/list/ua/videopage/0/3917.html).

За словами посла, Естонія – друг України. Обидві держави єднає тісна торгово - економічна співпраця: товарообіг складає близько 300 мільйонів євро.

Торік Естонія видала громадянам нашої країни 15 тисяч віз, а цьогоріч – 18 тисяч. Є прямий авіарейс із Борисполя до Таллінна.  7% населення Естонської Республіки – українці.

Міжнародний туризм для Естонії – постійне джерело поповнення валютних надходжень і наповнення державного бюджету. Таллінн  має титули « культурної столиці Європи» і «країни з найвищим зростанням туризму в Європі».

За даними Європейської комісії з туризму, з 2007 до 2013 року Міністерство економіки та комунікації країни спрямувало на розвиток цієї прибуткової галузі щонайменше 60 мільйонів євро (частину коштів надав Європейський фонд регіонального розвитку). А ми, українці, повсякчас відлякуємо світ політичними кризами і протистояннями.

Естонія йшла до ЄС свідомо й гідно, як і дві інші прибалтійські Республіки - Литва і Латвія. До речі, латвійське місто Огре – побратим нашого Чернігова (http://www.ogre.lv/), а наша країна із 45 – мільйонним населенням все ще хитається в геополітичному виборі й «битва за Україну» триває. На противагу Майдану, який стоїть вже три тижні,  штучно створено Антимайдан.

Політологи прогнозують кілька варіантів розвитку подій: силовий сценарій (не доведи Господи), затягування  процесу консолідації і взаємопорозуміння між владою й обуреними  громадянами, навіть внутрішній переворот із переформатуванням більшості у Верховній Раді.

Питання про євроінтеграцію ще остаточно не «мертве», та треба все починати спочатку чи майже спочатку. Боротьба держави за власне право на самовизначення, як бачимо, - процес тривалий і нелегкий.

Ольга ЧЕРНЯКОВА