Останнє оновлення: 17:21 п'ятниця, 17 листопада
Річниця / Інтерв'ю
Ви знаходитесь: Політика / Регіон / Славутич – це «маленькі США», куди люди приїхали за кращою долею
Славутич – це «маленькі США», куди люди приїхали за кращою долею

Славутич – це «маленькі США», куди люди приїхали за кращою долею

У ці дні місто атомних енергетиків Славутич Київської області відзначає своє 30-річчя.

Збудоване в стислі терміни після Чорнобильської катастрофи 1986 року і виселення Прип'яті, на сьогодні це – наймолодше місто України. І не лише за датою, а й за демографічними показниками. Середній вік жителів ледь перевищує 30 років, а третина населення – діти.

З історією міста можна ознайомитися за посиланням:
http://e-slavutich.gov.ua/about_city/SitePages/History.aspx

У зв'язку з цим, життєвий устрій міста суттєво відрізняється від устроїв багатьох інших населених пунктів України, де значна частина населення - люди старшого та поважного віку.

Славутич, вважають його мешканці, - найкраще місце для виховання і всебічного розвитку дітей та молоді. Сприяють цьому потужна інфраструктура, передбачена ще проектом будівництва міста, і розвинена пізніше з оглядом на сучасні потреби та впроваджені форми дитячої демократії. Зрозуміло, що разом з дітьми, створеним комфортом користуються й дорослі. І тому в невеличкому Славутичі, де корабельні сосни тягнуться до сонця прямо у дворах, а повітря не забруднюється громадським транспортом, якого там просто немає, зазвичай панує спокій. Можливо, саме за це славутичани, яких налічується близько 25 тисяч, так люблять своє місто і пишаються ним. Попри те, що житейських проблем у ньому, як і скрізь в Україні, вистачає.

Про деякі історичні віхи 30-річного розвитку, життя-буття, перспективи та очікування розповів Славутицький міський голова Юрій Фомічев рік тому.

Сьогоднішнє інтерв'ю можна вважати його продовженням, а поставлені запитання - продиктованими часом і змінами в українському суспільстві.

МІСТО ОДНОГО ОСББ

Юрію Кириловичу, керувати наймолодшим містом України - легко чи важко? Молодість Славутича - його плюс чи мінус?

Однозначно легше з точки зору того, що Славутич - проактивне місто, з дуже активною громадою. Це - такі собі "маленькі Сполучені Штати Америки", куди свого часу люди приїхали шукати кращої долі, залишились тут і створюють своє суспільство. От у цьому сенсі бути очільником міста Славутича - одне задоволення.

З точки зору технічної - нема ніякої різниці. Місто було збудоване за два роки. Уявляєте, якими були темпи цього будівництва і якість будівельних робіт? Тому сьогодні ми маємо ті ж проблеми, що й усі інші. Більше того - додаткові проблеми, пов'язані з одночасністю будівництва наших об’єктів. Тому що коли місто зводиться рік за роком, будинок за будинком, то об'єкти з ладу виходять по черзі. У нас же - минуло 30 років, і всьому місту треба замінювати якісь комунікації та системи.

Бачу, з будинків у вас потихеньку облазить фарба, отож їх, певно, теж доведеться фарбувати всі одночасно.

В житті сучасної України багатоквартирні житлові будинки - це власність мешканців. Тому тут навіть при всьому бажанні міськрада може брати участь лише у співфінансуванні. Та й на сьогодні, мабуть, уже недоречно просто фарбувати будинки. Треба впроваджувати сучасні енергоефективні технології: утеплювати, міняти вікна тощо.

І як добре ви з цим справляєтесь?

Ми дуже потужно рухаємось у напрямку енергоефективності. Реалізовувати його, за наявності матеріальних ресурсів, найпростіше. Торік ми замінили на енергоефективні вікна в усіх дитячих садочках. Та найголовніше - побудували систему енергоменеджменту, яка дозволяє відслідковувати і чітко реагувати на витрати енергії в муніципальних будівлях. Це - окремий департамент агенції регіонального розвитку , який займається моніторингом і аналізом витрат всієї енергії - тепла, електрики, води. Далі ми хочемо піти до приватних будинків, котеджної забудови.

За рахунок різних організаційних заходів (без матеріальних вкладень) можна економити до 10-15% енергії, що дозволяє вивільняти ресурси для впровадження наступних речей - реалізації європейських проектів з термосанації будівель окремих школи і дитсадка і зниження ними споживання енергоресурсів на 30-35%. Чим ми зараз і займаємося.

Крім того, розглядаємо можливість використання сонячної енергії та теплових насосів, які дозволять робити будівлі повністю енергонезалежними. І тут уже маємо результат, який можемо продемонструвати. Це той шлях, яким треба іти, який точно є безпомилковим. Зниження споживання енергії - це питання №1 для України в контексті європейській інтеграції. І Славутич - одне з кращих міст у просуванні в цьому напрямку.

А ОСББ в Славутичі створюються? Адже житлові багатоповерхівки теж потребують подібних заходів.

У нас є лише одне, абсолютно штучно створене ОСББ - в новому будинку, побудованому "Атоменергосервісом" для своїх працівників. На придбання житла в ньому підприємство давало дуже пільгові кредити, але за умови створення ОСББ, от воно й виникло. Більше ОСББ в Славутичі не створюються.

Натомість у Славутичі з 2001 року працює така модель управління в багатоквартирних житлових будинках, яку в Україні, врешті-решт, впровадили в 2015-му. У нас немає ЖЕКів, а є управлінська структура - комунальне підприємство, яке не виробляє послуги, але забезпечує ними населення. Воно ж і збирає кошти на ремонти будинків. Сьогодні лише на поточні, але, думаю, скоро почне й на капітальні, тому що потреба вже назріла.

І що, Славутич - єдине місто, де працює така загальноміська управлінська компанія?

Так, ми єдине місто і в цьому наша перевага. Хоча є й певний недолік: за таких умов мешканці не надто активні у прагненні покращити стан своєї власності. Коли ОСББ створене в одному будинку, то люди відчувають себе співвласниками. А коли на все місто - цього відчуття немає, підхід такий, як у радянські часи: те, що всіхнє - не моє. Отож, коли протікає дах - то це проблема мешканців верхнього поверху, а сміття в під'їзді - турбота тих, хто живе на першому. Щось трапилось - є телефон аварійної служби. Люди звикли до можливості зателефонувати диспетчеру і більше ні про що не думати.

От у цьому сенсі й маємо проблемку: пішовши трохи попереду всієї України, ми втратили можливість створення ОСББ на тому етапі, коли під це давали нормальні гроші. Їх і зараз дають, але вже набагато менше, і ми втрачаємо цей фінансовий ресурс. Це мене бентежить, хвилює, та переконати людей поки що дуже важко.

У Славутичі з цим, певно, складнощі будуть довго. Тому що місто - особливе, збудоване для працівників Чорнобильської станції, які звикли до пільг і привілеїв, до того, що про них дбає держава, і це вже в них у ментальності.

Так, питання саме в ментальності. Ми нічого не втрачаємо ні технічно, ні організаційно, але втрачаємо ментально - коли люди не готові об’єднатися навколо свого будинку для того, щоб залучити кошти, які є.

З ОДНОГО БОКУ - РАДЯНЩИНА,
З ІНШОГО - ЄВРОПА ЧИСТОЇ ВОДИ

Кажуть, що ще ваш попередник Володимир Удовиченко старався зберегти в місті максимум того хорошого, що було тут в радянські часи, зберегти стабільність і спокій. Знаю, що й на Чорнобильській станції досі працює профком, видаються путівки в санаторії, функціонує художня самодіяльність, профспілкові активісти їздять на безкоштовні семінари з відпочинком… Дещо з цього, підозрюю, є і в Славутичі. Чи не тому іноді кажуть, що Славутич - прорадянське місто?

Так, воно трохи таке. Але ключова фраза у вашому запитанні - те хороше, що було в радянські часи. Воно ж було! Давайте відверто казати: будь-яка епоха позначається як мінусами, так і плюсами. Зрозуміло, що питання ідеології, відносин у суспільстві, демократії і прийняття участі суспільства в управлінні державою були тоді абсолютно на іншому рівні. Але питання організації суспільства в Радянському Союзі мало дуже чітку систему, і цей досвід і зараз може бути корисним.

Візьмемо, наприклад, молодь. Питання як її організувати й залучити до активних суспільних процесів у незалежній Україні - одне з основних. І тому в Славутичі відпрацьована система організації і виховання дітей, яка дозволяє розвивати активність підростаючих поколінь за напрямками, відповідними їхньому віку. У нас є організації "Світлячки Славутича" і "Веселка" - це середня школа, працює Молодіжна рада, яка складається з депутатів-старшокласників, обраних шляхом демократичного голосування. Вони приймають такі ж рішення, як і Славутицька міська рада. Це ноу-хау того ж Удовиченка, засноване на радянському досвіді (роботі піонерських та комсомольських організацій).

Але давайте поглянемо в інший бік - сучасної Європи. Питання №1 у Європі сьогодні - це залучення людей, громади до прийняття рішень, парситипативна демократія. У багатьох містах популярним став парситипативний бюджет. У Європі цього зараз прагнуть, у них також є організації для дітей та підлітків. Вони слухають нас і кажуть: клас! Це те, що нам треба! Тобто, з одного боку це нібито радянщина, а з іншого - Європа чистої води, повірте мені. Сучасний Європейський Союз не нагадує вам республіки Радянського Союзу?

Ну, це залежить від того, з якого ракурсу на Європу дивитися. Але ж там - ринок, чого в Союзі не було.

Треба поєднувати соціальний аспект із сучасною ринковою економікою, без неї - нікуди. Хто б що не вигадував, але краще демократії і ринкових відносин у сучасному суспільстві нічого немає. Ну, Китай там намагається створювати свій симбіоз, але, в будь-якому разі, повірте, там - жорсткий капіталізм.

Тому, скоріше, треба говорити про скандинавські моделі соціально орієнтованої ринкової економіки. От таку модель треба, вважаю, будувати в сучасній Україні. Не соціально залежну державу, яку ми маємо сьогодні - із субсидіями та пільгами, а державу зі страховими відносинами, гарантіями оплати праці для працівників і можливості залишитися при роботі. І Славутич намагається її збудувати. З одного боку, маємо Чорнобильську атомну електростанцію і "Атомремонтсервіс" НАЕК "Енергоатом" - великі державні підприємства, по суті, містоутворюючі, де соціальні гарантії забезпечуються , як і має бути за буквою закону. З іншого - вільний простір для залучення інвестицій і розвитку підприємництва. І це є ринкові відносини, без яких - нікуди. Адже сьогодні робочі місця створює тільки бізнес.

Але, повертаючись до ментальності: 9 травня, в День Перемоги, у Славутичі пройшла колона людей з георгіївськими стрічками на грудях. Що то було, на ваш погляд - виклик, протест проти заборони чи щось інше?

Я не думаю, що то була заява про якусь прихильність до Росії. За останні кілька років 99% нашого населення зрозуміло, що відбувається на сході, хто підтримує агресію і не бажає єдиної України. Зрозуміло, що Російська Федерація приймає в цьому безпосередню участь. Що ж стосується георгіївських стрічок на 9 травня - це трішки інше.

Ми щойно говорили про радянщину. Хіба можна покоління, яке 70 років жило й виховувалось на певній ідеології, переконати й за 2-3 роки змінити? Так не буває. Для бабусь і дідусів, які все життя 9 травня ходили на парад, георгіївська стрічка - один із символів перемоги. І їх не перевиховаєш, це вже у них у крові. Тому, гадаю, то був певний спротив, заперечення проти заборони, яку, до речі, офіційно ухвалили вже після 9 травня.

Нам треба більше думати про молодь, яка має дивитися на все з іншого ракурсу, отримувати інформацію з відкритих джерел, які з’явилися. Ми зобов’язані виховувати нове, сучасне, активне покоління, яке змінюватиме країну. А перевиховати пенсіонерів, змінити суспільство таким швидким темпом - це просто неможливо.

Завершуючи тему радянщини, хочу звернути увагу на таку річ: говорячи про старше покоління, ми зараз кажемо, що воно - прорадянське, бо згадує ті часи, як гарні. Але давайте поглянемо на це з іншого боку: тоді не було таких ні інформаційних технологій, як зараз, ні незалежних журналістів, які б проводили розслідування, і люди не знали, як живе владна верхівка держави. Тому вважали, що у суспільстві все нормально, всі живуть приблизно однаково. Складалось враження загальної суспільної справедливості, тож люди й згадують ті часи, як справедливі. І не треба їх судити. Бо є речі, які слід брати до уваги - без політики й ідеології. Старшому поколінню треба дякувати за те, що було збудовано в Радянському Союзі. Ось вам для прикладу Славутич. Україні ще треба пройти великий шлях для того, щоб стати могутньою, потужною державою і мати змогу, у випадку якихось форс-мажорних обставин, будувати такі міста.

БРЕНД ЯК ЗАЯВКА НА МАЙБУТНЄ

Чи не вважаєте, що Славутич - це європейська модель міста для комфортного для проживання людини? Адже в Європі багато таких зручних для життя невеликих містечок з повною інфраструктурою.

Абсолютно вважаю. Той, хто живе в Славутичі й інколи виїжджає за його межі погостювати чи якийсь час пожити, повертається і починає цінувати комфорт Славутича. Це справді дуже комфортне для життя місто з потужною інфраструктурою - басейнами, загальноосвітніми й музичними школами, дитсадками… Це - сучасне європейське місто, до якого ще прагнути й прагнути багатьом іншим містам.

Нещодавно Славутицька міська рада затвердила бренд Славутича - "місто нових ідей". Які ідеї маються на увазі - вже втілені чи майбутні?

Своїм народженням Славутич зобов’язаний трагічним подіям Чорнобильської катастрофи. Однак з плином часу ми хочемо не те, що відійти від цієї трагедії, а вийти на інший рівень - на наступний поверх свого розвитку. Славутич - місто, яке має класний потенціал, в першу чергу, кадровий. Це інженерний склад працівників Чорнобильської АЕС і підприємства "Атомремонтсервіс", це люди, які працюють на території Зони відчуження в різних міжнародних проектах, їхні діти, молодь, яка виросла на нашій інфраструктурі. Тому ми позиціонуємо себе як нове, сучасне місто, готове генерувати нові ідеї. В цьому ми бачимо майбутнє для розвитку Славутича. "Місто нових ідей" - бренд, який вказує на напрям розвитку і відповідну філософію відносин. Ми готові ставати містом-наукоградом, створюємо майданчик для стартапів і можливості для технопарку, коворкінг-центр…

Водночас маємо вже реалізовані ідеї, які можна тиражувати на всю Україну, ми про них вже згадували. Це ті ж відносини в житлово-комунальному господарстві, робота Молодіжної ради… Для нас нові ідеї - не завжди якісь технічні речі.

Торік ви говорили про намір міської ради звільнити молодий бізнес від оподаткування на 5 років. Чи вдалося вже прийняти таке рішення?

Ще не прийняли, тому що є складні регуляторні процедури, які треба пройти. Для цього потрібен час. Сподіваюся, що в серпні місяці ми вже проведемо остаточне голосування по пільгах для бізнесу, необхідних для залучення інвестицій.

– Також торік ви раділи перспективі реалізації освітнього проекту в Славутицькій філії Київського політеху - відкриття напрямку з підготовки фахівців із виведення АЕС із експлуатації і сподівалися, що в цьому році вже розпочнеться набір.

Не буде. Дуже важко з абітурієнтами в цьому році. Тому спеціальність не відкриватиметься. Зацікавленість у японців є, ми спілкуємося, але все це рухається дуже важко. КПІ до співпраці готовий, але абітурієнтів не вистачає.

Дуже багато їх відтягнула Польща, там навчання сьогодні дешевше, ніж в Україні (хоча життя дорожче).

Прикро, що такі хороші проекти гальмуються, а той взагалі зриваються. А що в Славутичі з медициною - реформа ж ніби йде. Відчули люди покращення?

Навпаки, на жаль. Цього року ми отримали найгіршу ситуацію, порівняно з минулими періодами, фінансування не поліпшилось. Ніякої перспективи ми не бачимо, окрім того, як забрати медичний центр у комунальну власність і самим керувати цими процесами. Ну, а далі будемо домовлятися, щоб держава забезпечувала оту спеціалізовану частину для людей, які працюють в Чорнобильській зоні.

Медичне питання в Славутичі - це сьогодні проблема №1. Як було, так і залишилось. Оголосили, що реформа є, а далі що? Верховна Рада закони знову не прийняла, страхової медицини немає. Професія медичного працівника, лікаря - непопулярна і стає дефіцитною… Рано чи пізно справжня медична реформа у нас таки відбудеться, професія медика стане достойно оплачуваною, але де ми тоді візьмемо фахівців?

А зі Славутича відтік кадрів у Польщу теж відбувається? Мій знайомий, який працює в Чорнобилі на Арці, нещодавно розмірковував: хлопці он в Польщу тікають, може й собі податися, замість того, щоб тут за 7 тис. грн. опромінюватися.

Всі їдуть у Польщу, і молодь виїжджає. Поляки поїхали далі - у Великобританію, інші країни Європи. Нам можна сподіватися тільки на Східну Азію - і все. Хоча у поляків уже виникає обурення: чому ми беремо українців і т. д. Але наші люди - дешевші, от їх і беруть. Хоча в Польщі "пахати" треба, не все так просто.

Створення Чорнобильського заповідника якось позначиться на житті і працевлаштуванні славутичан?

Навряд чи. Це дасть можливість Славутичу, в рамках того ж бренду нових ідей залучати в місто науку для вивчення цих територій. Тому що знову ж таки, інфраструктура і база Славутича - найкраща (хай не ображаються інші населені пункти довкола Зони відчуження). Заповідник ми розглядаємо з точки зони саме науки. У нас є Чорнобильський центр, який працює в цьому напрямку. Його працівники трішки з полегшенням видихнули, бо для них це - перспектива (вони працюють з міжнародними організаціями по всьому світу і залучають інвестиції на дослідження). Сьогодні японці реалізують в Зоні відчуження п'ятимільйонний грантовий проект із вивчення флори і фауни. Це ж класно!

Так, за наших вчених можна порадіти. Але повернемося знову до Славутича: кого чекаєте на святкування ювілею міста? Чи приїдуть до вас будівельники з тих держав-колишніх республік Радянського Союзу, які будували Славутич?

Обов’язково. Ми запрошуємо всіх, у нас є перелік, сподіваємось, що нікого не забули. І хай це буде запрошення через пресу - всіх, хто будував місто, розвивав його і жив тут у будь-який період часу. У нас обов’язково буде традиційна зустріч із будівельниками, ми вшануємо їх. Ми запрошуємо і тих вихідців Славутича, які досягли успіху в житті. Такі є і в творчості, і в спорті, і в політиці. Гостей буде чимало. Тридцять років наймолодшому місту України -стільки буває раз у житті! Ми чекаємо гарних свят, ідемо на рекорд Гіннесса з подання найбільшої кількості заявок на Шенгенську візу - це окрема частинка нашого святкування. Зараз його називають безглуздим рекордом, але в ньому є своя філософія. Вона полягає в тому, що віз взагалі не повинно бути.

І скільки ви очікуєте заявок на євровізу?

Думаю, що 2, 5 тисячі заявок ми повинні набрати.

Наталія ПОТАПЧУК, Чернігів
Фото автора
та надані Славутицькою міською радою

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Без звичного світлофора не розминулись тролейбус, авто і архів

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор