Останнє оновлення: 17:03 середа, 23 вересня
День танкіста
Ви знаходитесь: Політика / Регіон / Військовий 1-ї танкової бригади: «Зараз танки мовчать, але лише хвилина загострення – і вони в бою»
Військовий 1-ї танкової бригади: «Зараз танки мовчать, але лише хвилина загострення – і вони в бою»

Військовий 1-ї танкової бригади: «Зараз танки мовчать, але лише хвилина загострення – і вони в бою»

Андрій Гомоляко – ніжинський учитель історії та правознавства з освітою тілоохоронця, після вищого військового училища у березні 2014 року поїхав на 10 днів на збори до Гончарівська, а опинився у складі 1-ї танкової бригади, яку підняли по тривозі.

Але перед цим чоловік добровільно прийшов до військкомату.

Говорить, що не розуміє, як він, будучи вчителем права, зміг би розповідати учням 10-11 класів, як робити правильно, а як ні, а самому ховатися від того, що відбувається в країні.
Про важливість танків на війні, втрачених друзів та чому українська армія одна з найкращих, Андрій Гомоляко розповів «Повернись живим».
«Я піднявся за Крим»
«До війни я був громадським активістом, що дало мені змогу прокласти дорогу до депутатського корпусу. Тоді я був на виду, і мої дії впливали на вибір інших».
Андрій зізнається, що його дуже зачепили події у Криму, і він «піднявся за Крим». Про Донбас знав ще з юнацьких років, бо, проходячи строкову службу у внутрішніх військах, охороняв місця позбавлення волі в Донецьку. Говорить, що там ще 1998 року не все було спокійно щодо національної приналежності та мови.
Тоді до 1-ї танкової бригади з Чернігівської області направили 4500 добровольців. Пригадує, що на той час із ним служили і матроси, і хлопці інших військових спеціальностей, і взагалі складно було потрапити на службу згідно з військовим квитком.
«На початок війни у нас не було пального для танків, не було нічого. Народ збирав їжу солдатам. Добре, хоч озброєння на складах вистачало. Але після навчання я розумів, куди їду, був морально готовий і вважаю, що максимально підготовлений. У будь-якому разі сидіти вдома, жувати соплі і робити вигляд, що нічого не помічаю, я не міг», - говорить Андрій.
«У танкових військах уміють робити все»
Чоловік говорить, що коли йшов на службу, мав 18 різних професій і дипломів, тому не боявся жодної роботи. В танкових військах було понад 10 родів військ: танкісти, піхота, механіки, навідники, командири машин…
«У танкових військах усе називається «я і баба, і мужик». Я обіймав посади заступника керівника командира взводу з господарської частини та снайпера», - говорить Андрій.
«Я був у роті снайперів. Але через мої лідерські якості мій командир доручив мені відповідати за 3500 осіб. Щоб у них було що їсти. Бо то ж були часи, коли люди нам усе передавали зі своїх погребів. Командир бачив, що я прийшов не соплі жувати, знайомив мене з волонтерами, ми налагоджували роботу з ними. Харків’яни нам дуже допомагали тоді. Всі їхні передачки продуктів ділилися порівну, і я розвозив їх по постам», - розповідає танкіст.
«Танк завжди мав бути на блокпостах»
На сучасній війні танк відіграє 7-12 хвилин бою. За цей час він зобов’язаний виконати свої задачі. У сучасній війні є зброя, яка може вразити ціль за 80-120 км, але танк – це 45 тонн, які повинні спрацювати у потрібний час.
«Найактивніше у нас танки використовувалися в 2014 році, коли йшла зачистка між Донецькою та Луганською областями. Тоді йшла піхота, а танки її прикривали. А потім почалося мінування територій…», - пригадує Андрій.
«Свій перший бій дуже добре пам’ятаю – під Сабівкою. Коли нас здавали, ми стояли під горою і були на одному каналі з ворогом. Як потім з’ясувалося, все, про що ми говорили зі штабом, вони чули і влучними пострілами з танків нас розстрілювали», - додає чоловік.
Він не розповідає про військові операції і бої, бо вважає, поки війна триває, немає що аналізувати. «Я як правник скажу, що про операції і стратегію можна говорити через 10 років». Але згадує про гарячі моменти на Веселій горі під Щастям, під Станицею Луганською, у Луганському аеропорту.
Зазначає, що дуже небезпечним було пересування між селами. Ворожі танки ховалися в кущах, гіллям стволи прикривали – виїде, вистрілить по нас і заїжджає за гілочки.
«Найнебезпечнішим було пересування дорогами Донбасу. Ніхто не знав, де міни, де розтяжки, а де снайпер. Весь час перебував у напруженні, бо не знав, доїдеш чи не доїдеш, чи вибухне під тобою щось. А доводилося рухатися багато – забрати пораненого, завезти снаряди, виїхати на завдання», – говорить танкіст.
Наше незалежне медіа існує завдяки вашій підтримці. Допоможіть нам робити більше, підтримавши нас будь-якою сумою на Патреоні.
«Коли з однієї миски їси, куди ж вже ближче дружба?»
Андрій говорить, що пам’ятає практично все, але найболючіше згадувати про втрати.
«Пам’ятаю, як хлопців втрачали, багато нас не повернулося… Все пам’ятаю. Втрачати побратимів – це найтяжче. Коли ти 5 хвилин тому в окопі з кимось, обпершись плечима, однією ложкою з однієї миски їси, а тут його вже немає, і його треба скривавленого відтягнути.
Передивляюся фотографії, як перед відправкою на Донбас у Гончарівську з Володимиром Моісеєм разом грали у волейбол, а через тиждень ми його з фронту після підриву на фугасі відправляли додому в труні метр на метр. А зараз я його сина воджу на волейбол. І коли в дворі граємо, я згадую, як грав із його батьком».
Колишній танкіст зазначає: «Це зараз танки мовчать, але лише хвилина загострення – і вони в бою. Розслаблятися у жодному разі не можна, бо війська почнуть рухатися, танкістам доведеться робити свою справу. Взагалі, не можна сказати, що якісь війська, якась зброя можуть бути списані з війни. Ніхто не знає, коли і яка зброя знадобиться».
Андрій називає війну тим місцем, яке перевіряє людину на вміння згуртуватися у різних критичних ситуаціях. Це місце, де закон і правила не діють. І наголошує, що «недооцінити ворога – отримати поразку», тому не можна розслаблятися.
«Ми входимо до 10 найкращих армій світу. У кожної держави є стандарти підготовки до бойових дій, а ми здобули досвід у гібридній війні. На жаль, на лідируючі позиції нас вивели втрати людських життів», - говорить Андрій, додаючи, що навіть попри некомплект у ЗСУ патріотизм змушував робити неймовірні речі.
А відповідаючи на запитання, як він сьогодні оцінює танкову міць України, колишній військовий упевнено відповідає: «Українська танкова міць на належному рівні».
Автор: Дар'я Бура
Усі фото з особистого архіву Андрія Гомоляко
 
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Баскетбольний майданчик на Шерстянці

Ліза ПЕТРЕНКО