Останнє оновлення: 17:56 четвер, 14 листопада
Освіта
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / Нарівні, або Історія про одного особливого, але такого звичайного шестикласника
Нарівні, або Історія про одного особливого, але такого звичайного шестикласника

Нарівні, або Історія про одного особливого, але такого звичайного шестикласника

Шестикласник Кирило через розлад аутичного спектру має особливі освітні потреби (ООП). Втім, це не привід не йти до загальноосвітньої школи, а навіть навпаки – вважає мама хлопчика Марина Постоляко.

«Зранку Кирило п’є чай обов’язково з однією ложкою цукру та трьома бутербродами. У цій справі він дисциплінований, навіть ритуальний. Опісля вирушаємо до школи, - ділиться мама

 Я свідомо не відправила сина до спеціалізованого закладу. Можливо, там краще, більше фахівців у розрахунку на одну дитину. Однак, у загальноосвітній школі «не акваріумні умови». Там суспільство, у якому дитині далі жити. До того ж віднедавна навчання учня з ООП у звичайній школі стало не просто можливим, а й ефективним».

Кирило у 6 класі Чернігівської загальноосвітньої школи №30. Заклад активно впроваджує інклюзивну освіту. Хлопчик навчається тут з першого класу.

«Ми перші в місті взялися за інклюзію. Працюємо з цим напрямом 8 років (перший учень уже восьмикласник). До цього мали спеціалізовані класи. Кадрами та базою забезпечені повністю. Зараз навіть маємо вибір фахівців. На одну вакансію асистента вчителя цьогоріч подалося 18 охочих. Тож вибір був зроблений на користь того, хто має вузьку спеціальність «Дифектолог». На щастя, асистент відтепер має не пів а повну ставку. Відтак перебуває з дитиною 6 уроків на день. Думаю, ще популярнішою ця професія стала б, якби асистента атестували як вчителя», - коментує директор школи №30 Юрій Доман.

«У перший рік роботи інклюзивного класу звичайно були побоювання і в учителів, і в батьків. Втім багато залежить саме від асистента. Його завдання налагодити контакт з усіма, а головне – ввійти в довіру до дитини. Із кількарічних спостережень: діти не виділяють учня з ООП. Він для них – свій».

Серед однокласників Кирила є ще один хлопчик із аутизмом.

«Хлопці абсолютно різні, як в принципі усі діти. Кирило має кращі успіхи у навчанні, його однокласник (зі схожим порушенням) – краще соціалізований, - розповідає асистент вчителя Марина Филько. – Кирило дуже чуйний хлопчик. Головне: ні в якому разі не підвищувати голос та обов’язково відзначати його успіхи».

Кирило з усіх дисциплін найбільше вподобав англійську мову.

Мама: У силу певних особливостей, сину не дуже зручно писати. Однак вчителі знаходять підходи. Інколи ми дивуємося звідки він знає стільки слів англійською. Йому ця мова подобається. Черпає нове навіть самостійно з роликів в Інтернеті.

Має хлопчик і симпатію. Звісно, це однокласниця. Христинка прийшла у третьому класі. Відтоді хлопчик вчиться виявляти свої почуття як справжній джентльмен.

Мама: Я стараюся, щоб він вітав усіх дівчаток. Розповідаю, що потрібно дарувати квіти, оберігати та допомагати. Він дослухається. Однак, особливе ставлення саме до Христини дуже помітне.
Кирило – звичайна дитина, тільки йому значно важче.

Марина Постоляко й поза школою старається займатися з сином за різними методиками. Разом з іншими батьками особливих дітей вивчає досвід США та країн ЄС. Єдине, про що шкодує мама, що не має можливості наживо побачити ті практики: «Україна зробила значний крок вперед та назустріч особливим дітям. На жаль, наприклад до Ізраїлю, нам ще далеко, але ми на правильному шляху».

 

Що вже має Україна

Угода про асоціацію Україна – ЄС одним з пунктів передбачає зобов’язання про надання рівного доступу до освіти, адже це є складовою принципу дотримання прав людини.

У документі зазначено що необхідно посилити «сприяння інтеграції молодих людей у суспільство в цілому», що і є основною метою впровадження інклюзивної освіти.

Варто зазначити, що Україна стала на цей шлях давно, однак активно ним рухатися почала лише останні чотири роки.

У 2001–2007 рр. МОН експериментально впроваджував проект «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах». Саме тоді почався дієвий пошук відповіді на питання, як інтегрувати дітей з особливими потребами до загального освітнього процесу.

Другим етапом експерименту був українсько-канадський проект «Інклюзивна освіта для дітей з особливими потребами в Україні», який тривав з 2008-го по 2012 роки.

В Україні була створена «Мережа на підтримку інклюзії. Школа – для всіх». Мережа об’єднала громадські організації, батьківські групи, навчальні заклади та інші інституції, що зацікавлені в просуванні інклюзивної політики та інклюзивного навчання в Україні на всіх рівнях суспільства.

Важливим здобутком став «Індекс інклюзії» – добірка практичних матеріалів на допомогу в плануванні дій зі створення та розвитку в навчальних закладах інклюзивного навчального середовища для всіх учасників навчального процесу.

З 2016 року по всій країні активно створюються Інклюзивно-ресурсні центри (ІРЦ) - установи, які створені з метою реалізації права дітей з особливими освітніми потребами віком від 2 до 18 років  на здобуття дошкільної та загальної середньої освіти.

 Втім, найголовніше на переконання батьків та фахівців, Україна перестала ховати особливих дітей від світу, а навпаки відкрила його їм.

 

 

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM

SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  У будь-якій незрозумілій ситуації робіть РАДІО, - зустріч з Андрієм Куликовим у Чернігові

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор